Жіночі війська — непереможні. У полон краси чоловіки здаються без бою

Приємна, красива, усміхнена, цікава — коли жінка довершена і жіночна, — цього не приховає навіть камуфляжна військова форма! І нехай щоранку, замість високих підборів і елегантної сукні, старший сержант, санітарний інструктор інженерно-дорожньої роти Ольга ДУБЕНКО надягає бушлат і берци, це аж ніяк не впливає на позитив, який випромінює ця молода жінка. Ще б пак, адже працює вона у справжньому чоловічому колективі 12-го інженерного полку. Напередодні 8 Березня саме вони подбали, щоб читачі «Звягеля» познайомилися із їхньою службою під іншим кутом і дізналися про чарівне обличчя нашої армії.
— Існує стереотип, що жінка — це лише матір, дружина, берегиня домашнього вогнища, тобто, винятково тендітне і чарівне створіння. Коли я обрала професію військового медика, то, перш за все, прагнула довести, що жінка не завжди є слабкою, що спроможна бути витривалою, виконувати свою роботу не гірше за чоловіків.
Рішення про підписання контракту з українським військом Ольга прийняла легко і не без авантюризму, стрімко і рішуче. Тож саме так і вчинила після закінчення медичного училища — люди у формі завжди викликали повагу і захоплення у її очах. Ну то й що, що довелося змінити білий халат на військовий камуфляж? Тим паче, що зупинятися на досягнутому Ольга не збирається — нині вона є студенткою 5-го курсу Національного університету біоресурсів і природокористування (НУБіП), де здобуває освіту соціального педагога і психолога. Сподівається, що комунікабельність і фахове розуміння людської психології не стануть зайвими для її кар’єрного росту.
— Так сталося, що медики лікують тіло, а я відчуваю у собі здібності ще й лікувати душі людей, — поділилася Ольга. — Часто приходять хлопці-строковики, яким не лише медична допомога потрібна, а й порада, розмова. І дуже важливо, коли у переважно чоловічому колективі це йтиме від жінки, бо часто вони потребують саме жіночого погляду на проблеми.
Армія — це не місце для сентиментів, втім військовим теж нерідко потрібне душевне спілкування. А ще тут цінуються речі, про які часто забувають у колективах на «гражданці»: взаємоповага, підтримка. Тому про згуртований колектив, у якому вже десять років працює Ольга, вона говорить лише приємні слова. І, що головне, уміє побачити це приємне, не зациклюючись на проблемах, які є скрізь:
— Повага до жінки вигідно відрізняє наш військовий колектив від інших. Нас мало, але ми всі один за одного, настільки дружні і «на рівних», що я вже навіть не можу уявити себе на цивільній роботі. Завжди поставляться з розумінням, допоможуть вирішити якусь проблему, розрадять і підтримають. Навіть на полігоні, в умовах підвищеного фізичного і емоційного навантаження, не доводиться відчувати себе некомфортно, адже знаєш, що поруч справжні чоловіки, котрі підставлять плече, коли важко. Питання на кшталт «Ольго Василівно, може вам допомогти?» — не рідкість, а навпаки.
Вони — справжні чоловіки, а поруч із ними справжні жінки — такі, як Ольга, навіть на полігоні, виконуючи рутинну службову роботу, помітять і красу полів, і різнобарв’я квітів, і неозорість блакитного неба. Мабуть, це можливо лише у одному випадку: коли кожен працює на своєму місці і не забуває, що чоловіки і жінки створені для того, аби доповнювати один одного і в сім’ї, і на роботі. Ольгу Дубенко зі святом привітають не лише колеги, а й найголовніші чоловіки у її житті — син Віталик і коханий чоловік Руслан.
P.S. 8 Березня в армії проходить по-особливому. Адже щодня жінки-військовослужбовці приходять на роботу в одязі, який не ідентифікує їх за статтю. Натомість у Свято Весни, коли разом із бруньками на деревах розквітають і чарівні створіння (все-таки від жінок цього не забереш), — військова форма цього дня залишається вдома, а з шаф дістаються святкові сукні і підбори. Тоді зачаровані чоловічі погляди завжди залишаються найкращим подарунком для кожної жінки.