Цінна порада

Я вже підходив додому, коли почув, що хтось гукає мене. А-а-а, так це ж сусід Дмитро.
— Здоров був, Володимире Івановичу,— привітався він до мене, — зайди на хвилину, справа є.
Я, не довго думаючи, ввійшов на його подвір’я.
— Бачу, Дмитре, у тебе «квітка», закінчив прибудову?
— Так, учора хлопці зробили останню роботу, засклили вікна, так от з цього приводу посиділи трохи, аж голова сьогодні болить. Пішли, за компанію «обезболюючого» приймемо.
Я не став відмовлятися, і ми зайшли в новобудову. Видно було, що вчора тут святкували. Стіл був завалений залишками їжі...
— З учорашнього вечора лишилось, — ніби виправдовуючись мовив сусід, — а жінка поїхала в село до батьків. Зараз все освіжимо, і буде повний ажур.
Мені кинулось в очі, що кусочки хліба розкидані по підлозі, а в кутку нишпорила миша, намагаючись затягнути скоринку хліба в дірку.
— Слухай, Дмитре, ти не встиг побудувати, а миші вже обживають новобудову.
— От, тварюки,— роздратовано мовив сусід і жбурнув у куток старим черевиком. — Чим їх вивести?
— Це не проблема,— кажу йому, — в господарських магазинах яка хочеш отрута є, понасипаєш в дірки і на певний період їх не стане,
— Так і зроблю,-— відповів сусід.
— Є ще один ефективний спосіб позбутися гризунів, про нього розповів мій товариш по роботі.
Згадав я ту розповідь і розсміявся.
— Ну то поділись, якщо спосіб такий ефективний, то я застосую його.
— Щодо ефекту, Дмитре, посуди сам. Після того, як казав товариш, більше трьох років не було ні щурів, ні мишей.
— Ну, ну,— підганяв мене сусід,— розповідай скоріше.
— Тоді слухай. Якось на обідній перерві товариш занепокоєно став розповідати, що в нього захворіли свині...
— Що робити, худнуть на очах, хоч і їдять добре. Скільки не винесу — все з’їдають і корито не треба вичищати, тільки дуже верещать чомусь.
— То звернись до ветеринара,— порадив один.
— А ти придивись уважно після того, як виллєш харчі,— сказав другий. Після вихідних питаємо у товариша:
— То як свині, вияснив причину?
— Як розповім, то сміятись будете.
— Ану розповідай... І той почав:
— Вилив я у корито харчі і стою дивлюсь на свиней, а ті їдять так швидко, ніби їх хтось підганяє і, уявіть собі, не кричать. Даремно я так хвилювався, — подумав собі і пішов із сараю. Не встиг зробити й декількох кроків, як свині знову заверещали. Я тихенько повернувся назад і заглядаю у загорожу, а там, не повірите, з десяток вгодованих щурів смачно поїдають свинячі харчі і не підпускають свиней до корита, а ті верещать, неначе їх ріжуть.
— Ах ось у чому річ, зараз я влаштую вам..., а що, й сам поки не знаю. Але така злість мене взяла на цю погань. Вийшов із сараю і думаю, що б це таке зробити. Нічого не придумавши, сів на мопед і поїхав до крамниці за отрутою. Вже по дорозі промайнула думка: цією ж отрутою і свині можуть потруїтися! Розвернувся, заїхав у двір, знайшов поліетиленову пляшку і злив з мопеда бензин.
— Зараз я вам влаштую феєрверк, подумав із задоволенням і рішуче увійшов до сараю.
Корито вже було порожнє, а свині все ще занепокоєно бігали по загорожі. У кожну дірку, а їх було чимало, я поналивав бензину і враз завагався.
— Небезпечна ця затія, бензин все-таки, а якщо пожежа, — лихо буде. Але злість на щурів переважила мою нерішучість, і я витяг сірники...
Спочатку під підлогою щось загуло, а потім відчув раптовий струс. Крізь дірки вирвалось гаряче повітря з димом і пилюкою, а потім стало так тихо, навіть свині не ворушились, забившись у куток.
— Все обійшлось,— подумав я,— даремно так хвилювався і пішов із сараю. Коли бачу, люди на вулиці збігаються і кричать, показуючи в мій бік, а тоді почали забігати у двір...
— Невже бити будуть, — промайнула думка. Але за що, з сусідами я живу мирно. Ті, що підбігли до мене, кричать:
— Чого стоїш, сарай твій горить, давай відра, лопати.
Я вбіг у хату, вмить виніс все, і робота закипіла. Горіло різне сміття, що було за сараєм. Загасили швидко. Вже пішли розмови, що, мабуть, дітвора зробила підпал.
— Мабуть,— погоджувався я, соромно ж було казати правду.
— Ось такий, Дмитре, ефективний спосіб проти щурів,— закінчив я.
— А що, не поганий, — будучи вже напідпитку, мовив Дмитро, — і я зроблю так. Дуже ефективно, та й бензин у мене є.
— Не думай цього робити, бо спалиш свою новобудову,— відмовляв я його.
— Нічого цій новобудові не буде, а гризунів позбудусь.
Він підвівся і вийшов на вулицю. Через декілька хвилин повернувся з пляшкою бензину і став заливати його в дірки.
Я не на жарт був стурбований і став його відмовляти.
— Біди наробиш, Дмитре, та ще й мене звинуватиш, що навчив.
— Не хвилюйся, Володимире Івановичу, все буде о’кей.
— Ну тоді без мене,— сказав я, підвівся і вийшов. Невже ризикне?
В ту ж мить почув брязкіт битого скла. Я кинувся назад. Дмитро стояв біля стола, спантеличений тим, що сталось. Жодної цілої шибки не було у вікнах.
— Що ж скажу дружині,— мовив він.
Потрібно було якось заспокоїти сусіда, і я порадив.
— Скажеш, що студенти з профтехучилища зробили цю шкоду.
— Знаєш, Володимире Івановичу, вона у мене рішуча і враз побіжить до директора з’ясовувати стосунки.
— А ти переконай, що не потрібно цього робити, бо ще гірше може бути.
А склом я тобі допоможу, хоч зараз. Були у мене запаси, та й я хотів якимось чином залагодити свою «науку».
— Прибирай скоріше, поки дружини нема, і приходь за склом.
Я пішов, картаючи себе за те, що сталось, але був упевнений, що у сусіда щурів не буде. Прийшовши додому, інстинктивно зазирнув у свій сарай і промайнула думка:
— А що, коли Дмитрові щури перебіжать до мене? Мабуть, і собі, про всяк випадок, потрібно запастись бензином, бо переконався, що це дуже ефективний спосіб...