Сміх, курйози, а потім... сльози

СУСІДСЬКИЙ ДЕЛІКАТЕС
Того дня Ольку розбудив несамовитий крик свині. Вона відразу ж зметикувала: звук долинав із-за сусідського паркану. Без сумніву, там скоро буде свіжина!
Олька про такий делікатес, як м’ясо, давно забула. Молода жінка більше схилялася до спиртного. Живності не тримала.
— О, о! — прислухувалася до паяльної лампи Олька. — Сма-алять! У них скоро буде свіжина, а мені лишається слинку ковтати.
Холонучи від такої несправедливості, Олька ледь дочекалася ночі. Те місце, де працелюбні сусіди зберігатимуть м’ясо, вона добре знала. Тому, опинившись у чужому дворі, жінка одразу попрямувала до прибудови до хати. І не помилилася. «Розібрана» свиня була тут.
Запалила сірник. Швидко все обдивилася.
Її сире м’ясо не цікавило, бо не любила готувати.
— А це ось піде! Делікатес!
Підняла важкеньку каструлю вже з готовою тушонкою і — до рідного дому.
Олька спромоглася лише повечеряти і поснідати сусідським делікатесом. А перед обідом до неї нагрянули правоохоронці.
Як виявилося, сусіди були не тільки працелюбні, але й метикуваті. Вони одразу здогадалися, хто «вставив ноги» їхній тушонці.
БУКЕТ ДЛЯ ДЖУЛЬЄТИ
Олександр хоч і мав певні тертя із законом, але за характером своїм був романтиком. У його грудях билося велике серце, тому витрачати свої почуття на дрібниці він не міг.
Коли Олександру потрібно було терміново повідати про переповнююче його кохання одній дівчині, він вирішив, що букет квітів буде тим, що треба.
Відсутність грошей молодика не хвилювала. Помітивши торговців квітами, він просто налетів на них. На очах розгублених «квітникарів» Олександр схопив букет і накивав п’ятами.
Як істинний Ромео, Олександр поклав квіти під двері своєї Джульєти.
Чи була у захопленні дівчина від такого подарунка, наш романтик так і не дізнався, оскільки відразу був схоплений міліціонерами.
ХВАЦЬКИЙ ХЛОПЕЦЬ
Визираючи з-за рогу магазину побутової техніки, Михайло оцінював відстань і швидкість, з якою він міг би її розвити з важкою ношею в руках. Мозок його працював з точністю обчислювальної машини. Він стежив за тим, як вантажники винесли пральну машину з магазину і, не дочекавшись авто, кудись пішли.
Щасливих власників новенького «Індезіта» також поблизу не було.
Михайло тут-таки вирішив цим скористатися. Авто йому не знадобилося: дужа сила і бажання «сколотити» грошенят по-легенькому допомогли винести «пралку» за найближчий куток.
Коли ж приїхала машина, вантажникам і власникам «Індезіта» залишилось лише роззявити роти від здивування.
Оперативники, котрі прибули на місце злочину, діяли швидко — їм допомогла камера відеоспостереження.
Проте хвацький Михайло був ще верткішим. До приїзду міліцейського наряду він не тільки встиг продати свою здобич, але й напитися до чортиків.
— Де пральна машина? — поцікавилися правоохоронці.
Михайло повільно розплющив посоловіле око й пробубонів:
— Т-товар ре-реаліз-зований бл-благополучно!
— Кому реалізував-то?
— Га?
— Машинку кому продав?
— Н-не помню…
Пам’ять до Михайла повернулася вранці. В слідчому ізоляторі.
НЕПОФОРТУНИЛО
— Здрастуйте, бабуню! Я — інспектор енергонагляду. Що у вас тут твориться?
— А що, миленький? — вісімдесятилітня жінка зі здивуванням дивилася на незнайомця. — Що в мене може творитися?
— Енергію в держави крадемо — ось що!
Інспектор безцеремонно плечем відсунув господарку й увійшов до будинку.
Зазначимо, що до служби енергонагляду цей чоловік не мав ніякого відношення. Зате із кримінальною біографією в нього було все в порядку — відбув покарання за крадіжку і розбій. Перекваліфікуватися на шахрая його примусив хміль у голові.
Баба Катерина вже із жахом стежила за тим, як «інспектор», швидко закінчивши огляд електролічильника і дротів, просто почав шниряти по хаті.
Однак бабі з поганим зором важко було встежити за всіма діями спритного пройдисвіта. Вона помітила, як у кишеню чоловіка із шафи перекочували її заощадження, заховані під рушниками.
— Гаразд, бабуню, — вдоволений удачею, «інспектор» усівся за стіл. — Ти б мені їсти приготувала. Намучишся тут з вами.
— Зараз, синку…
Тепер стара жінка зрозуміла з ким має справу і вирішила не заперечувати злодію. Поставивши пригощення на стіл, вона лягла на ліжко і прикинулася сплячою.
«Інспектор» пообідав і, відчувши себе повноцінним господарем будинку, почав зі стін знімати ікони.
Вирішивши, що взяти у баби більше нічого, крадій сів за стіл, аби перепочити і… заснув з іконами на колінах.
Розбудили його працівники міліції, яких пенсіонерка викликала по телефону від сусідів.
«РЕМОНТНИКИ»
Семен і Борис заявилися вночі до свого приятеля у важливій справі. Їм терміново потрібні були автоінструменти.
Звичайно, вони не мали на меті займатися ремонтом. Усе було куди прозаїчніше. Повертаючись із дискотеки, приятелі відчували сильний душевний настрій, оскільки добряче «прийняли на груди».
Пройти повз іномарку, що стояла на обочині, звичайно, вони не могли. Семен і Борис вирішили зняти з неї колеса, а щоб дарма не турбувати господаря авто, котрий міг опинитися поряд, відштовхали легковика на сусідню вулицю.
— Інструменти я вам дам, — відповів приятель, у хаті якого, незважаючи на пізній час, відбувалася гулянка. — Але для початку, може, по сто грамів?
Семен і Борис перезирнулися.
— А чому б і ні.
Вранці господар іномарки не зміг відшукати своє авто і повідомив про це в міліцію.
Машину знайшли швидко, але оперативників зацікавило те, що авто не могло саме покотитися на сусідню вулицю без сторонньої допомоги і без певної мети.
Пошуки Семена і Бориса багато часу не забрали. Виявилося, що за першими запропонованими сто грамами були другі сто грамів, а за ними — треті, четверті. А вже після п’ятих сто грамів дружки цілком забули і про інструменти, і про авто.