У головному — єдність, у другорядному — свобода, у всьому — любов

У головному — єдність, у другорядному — свобода, у всьому — любов

Розмірковування про причини, що роз’єднують представників різних віросповідань, природні для багатьох. Люди часто замислюються над тим, чому віряни не можуть об’єднатися, чому часом навіть ворогують. Нещодавно до редакції надійшов лист на цю тему від місцевого юнака, добре відомого шашкіста О.Гонгальського. Ми ж, зі свого боку, звернулися до священика, аби отримати відповідь духовенства на ключові питання, порушені в листі. Про це читайте в наступному номері.
Дуже часто я запитую людей, чи вони вірять у Бога. Майже всі дають мені відповідь — так. Тоді я задаю наступні питання: «Чого ви майже не ходите до Церкви, не читаєте Святе Письмо, не живете згідно зі словом Божим?». Найпопулярніші відповіді я чую такі: «Головне, щоб віра була в серці. Немає часу. Я за все своє життя нічого поганого не зробив, у мене більше доброго, ніж злого. Не знаю, яку церкву вибрати, адже є і католики, і православні, і протестанти!».
На три відповіді відповім коротко. Апостол Павло говорив: «Благодаттю ви спасенні через віру, а це не від вас, то дар Божий: не від діл, щоб ніхто не хвалився» (Еф. 2, 8-9). Апостол Яков говорив: «Так і віра, якщо немає діл, — мертва сама по собі» (Як. 2, 17). Як це розуміти? Коли Ісус помер на хресті, Він відкупив і придбав Небо тому, хто увірує в те, що для нього зробив Ісус, тим самим увірувавший стає дитиною Божою (Рим. 7, 14-17). Віра повинна відображатися у справах, бо людина робить справи згідно з тим, що у неї в серці. Якщо він став сином Бога, то це має відображатися у добрих справах, шукаючи волю Божу постійно. Якщо немає Божих справ, то віри ніякої бути не може, отже, і порятунку немає. У Авраама його віра відбилася у його вчинку.
Стосовно розділення церков я і хочу сьогодні поговорити. Всі вони намагаються проповідувати слово Боже, любов, мир, але самі не роблять нічого для того, щоб мир і любов були на землі. Кожна церква твердить те, що лише в них є істина, у результаті чого, люди вважають, що у кожного своя правда і зневірюються шукати справжню істину. Всі, хто говорить різне вчення, не можуть бути правими. Чому? Кожен не може мати свою правду, бо така правда є суб’єктивною, а, значить, це вже є неправда. Адже що таке правда? Правда — це слово, яке має унікальне, єдине і самостійне значення, воно не має аналога, і тому у Всесвіті лише одна правда, яку ми завжди повинні шукати. Ісус говорив: «Шукайте насамперед Царство Боже і правди Його…» (Мф. 6, 33).
Розділення церков викликає лише ворожбу, ненависть, заздрість, прагнення до влади більше, ніж до любові. Все це не є ознаками Божих людей. Чи хоче Господь, аби були розділення? Ні! Подивимося, що каже про це Біблія. Вже у Старому Завіті (Чис 14, 1-38) читаємо про те, як Мойсей вислав 12 князів, щоб розвідати Обіцяну землю, і 10 із них, коли повернулися, підбурили весь народ проти Мойсея і Арона, кажучи: «Оберімо іншого провідника і повертаймося у Єгипет». Ці 10 збунтованих висланців померли покараними перед Господом. Тільки двоє з висланих, вірних Мойсеєві, Навим і Калеф, увійшли в Обіцяну землю.
Подібно Бог скарав Коре, Датана і Авірона, їх 250 супутників, збунтованих проти Мойсея й Арона. Троє з них були прийняті землею, яка відкрилася їм на очах, а решту пожер вогонь, який впав з неба (Чис 16, 1-35). В усіх священних книгах не знайдемо жодного речення, яке б сприяло роздорові цього «Небесного Царства», тобто Христової церкви, на різні автономні церкви, а Божі слова кажуть: «Ісус за народ мав умерти, щоб зібрати в одно розпорошених Божих дітей» (Йоан 11, 51-52). «Прийде час, коли люди вже не знесуть здорової науки, але, ведені власними пожаданнями, обиратимуть собі вчителів, щоб уприємнювати собі слух, і від правди відвернуть вухо, а повернуться до байок. Ти, однак, будь тверезим у всьому, знось напасті, виконуй працю благовісника, виконуй свою службу» (2 Тим 4, 3-6) і т. д. Все це зрозуміле і не потребує коментарів. Але треба пам’ятати, що навіть до інакодумців ми повинні ставитися з любов’ю та пошаною, бо Бог є любов.
Тоді виникає питання: «Як поєднати церкви і чи це можливо?». Можливо, аби було бажання. Керівникам церков краще знати, як це зробити. Але маю свою модель і хочу її запропонувати.
1. Молитва всіх людей про об’єднання. 2. Обрати двох наймудріших представників кожної церкви. 3. Організувати диспут. 4. Визначити критерії доказової істини. 5. Визначити питання, які розділяють церкви. 6. Визначити, на які питання можна знайти істину, а на які ні. 7. Знайти одну істину. 8. Знайти компроміс щодо тих питань, на які не можна дійти істини. 9. Об’єднати Церкву.
У часи апостолів теж виникали суперечки, але вони не розділялись, а збирались разом апостоли та священики для того, щоб знайти одне істинне рішення (Діян. 15, 6).
Дуже прошу передати цю статтю священикам і пасторам. Нехай усіх нас благословить Господь Ісус.
О.ГОНГАЛЬСЬКИЙ