«Та яка вона мені мати?!»

А ВЕСІЛЛЯ СПІВАЛО І ТАНЦЮВАЛО
— Їдуть! — закричали люди і потяглися з двору Нитченків (імена в матеріалі змінено) на вулицю. Кортеж машин наближався.
— Чого так довго? — поцікавилася світловолоса молода жінка.
Хтось із гостей зітхнув:
— Виїхала ти, Валентино, із села і про звичаї забула. Вони ж на Кам’яну Могилу їздили.
Засмутившись, Валентина згадала про гірку неподалік села. Кажуть, живуть там душі померлих. Ось і повелося в них просити щастя.
Поки старі жінки чаклували над стравами, мати Валентини, Єлизавета Петрівна, обдивившись накритий у дворі стіл, спохмурніла:
— Тарілок мало. Збігай до сараю, Валентино!
ДЕ ВАЛЕНТИНА?
Незабаром старі жінки затягли пісню.
Єлизавета Петрівна спохопилася: час молодим хліб-сіль подавати, а Валентину десь носить! Кинулася до сараю та так і завмерла: під самою стелею на балці висіло тіло дочки. Ступаючи, мов на ходулях, зуміла таки вийти до молодих і сама подала хліб-сіль.
Односельці почали перешіптуватися:
— Чого це вона? Мати ж повинна стрічати молодих!
Проте під дружні крики «гірко» скоро про те забули. Лише Єлизавета Петрівна попросила, щоб подарунки підносили за першим столом — після першої зміни блюд.
Молода, внучка, здивувалася:
— Бабусю, після третього столу подарунки, а ти… Нехай люди поїдять, вип’ють.
Але побачивши бліде обличчя старенької, ступила крок назад:
— Що трапилося?
Єлизавета Петрівна не відповіла. Вже після перших тостів, скорботно зігнувшись, перервала весілля:
— Не хотілося, дорогі, свято вам псувати, але… — і, не стримавшись, показала вбік сараю. — Там… там Валентина, дочка моя, повісилась…
«ЗАЛІТНА ПТАШКА»
Скільки Єлизавета Петрівна знала свою дочку Валентину — стільки через неї і плакала.
— Адже Валентина Таню рано народила, — втирає сльози. — Від «залітної пташки». Ось і понеслася за ним у місто. Повернулася, коли покинув. Уже вагітна. Сорому натерпілася. Народила — і знову в місто подалася. Так що Таню я сама піднімала. З дитинства і зве мене мамою.
Минали роки, але Валентина про себе не нагадувала. Єлизавета Петрівна намагалася відшукати дочку, а вона візьми і об’явись через шість років. Кинулася до Тані, а дівчинка — в сльози:
— Тобі чого, тьотю?!
В ту ніч Єлизавета Петрівна все намагалася поговорити з Валентиною:
— Гріх дитину кидати. Та і хто в тебе, крім нас, рідних є?
— Хто? — брови дочки поповзли вгору. — А чоловік, за яким і у вогонь, і у воду! Не зрозумієш ти. Не було в тебе такого кохання.
— Невже досі Таніного батька кохаєш?
Однак Валентина розсміялася:
— Давно про нього забула. Іншого маю.
А вранці почала збиратися в дорогу.
— Прощавай, мамо. Таню бережи.
ПОВЕРНЕННЯ
З того часу Валентина зникла на довгих 13 років. Долітали чутки, що половину цього строку відсиділа за крадіжку. Потім була вагітною, зробила аборт. У селі про неї стали забувати. Лише багато хто жалів Таню: росте дитя без материнської ласки.
За кілька днів до весілля Таня крутилася біля дзеркала, приміряла весільну сукню.
— Бачила б тебе мати, — мимовільно зірвалося з уст Єлизавети Петрівни.
Дівчина спохмурніла:
— Ба, яка вона мені мати? Я ж її навіть не пам’ятаю. Ти — моя мати.
Лащилася, притискалась до бабусі і та, завмираючи серцем, цілувала Таню. Коли раптом постукали в двері. Єлизавета тут-таки впізнала голос дочки.
— Відчиняйте! Це я, Валентина.
«ЯВИЛАСЯ-НЕ ЗАПИЛИЛАСЯ!»
Час невпинно біжить. В юності, ніби стоїть на місці. Зате в зрілі роки летить без зупинки. Валентина про це всерйоз ніколи не думала. Але після сорока раптом почало поболювати серце, в такі моменти Валентину охоплювала туга. Ночами, вглядаючись у темінь за вікном, намагалася зрозуміти: чому від неї відвернулася доля? Скільки було чоловіків, а з особистим щастям не склалося. Он і Федір… Зрадив і не замислився. Підставив на крадіжці та ще примусив вину взяти на себе. Відсиділа три роки, хоч би записку прислав. Вийшла, а радості немає. Куди йти? До кого? Ось тоді і зажевріла надія: може, податися до рідного села? Адже не чужа. Проте, переступивши поріг, доньчині очі розстріляли впритул:
— Явилася, значить, мамаша, не запилилась?
Єлизавета Петрівна спробувала їх помирити:
— Навіщо, Таню, так? Адже мати тобі…
— Мати?! — Таніни очі напов­нилися сльозами. — А де ця мати стільки років була?!
Валентина стояла ошелешена. Такого прийому не очікувала. У рожевих снах доньку уявляла милою, ласкавою, а ця…
— Можу й поїхати, — буркнула Валентина, але Єлизавета Петрівна прошепотіла їй на вухо:
— Здуріла? Потерпи. До Тані з ласкою треба. А ти що, на весілля, значить?
Про весілля Валентина не знала. Здивувалася:
— Дивись-но! Нєвєста! Хлопець хоч при грошах?
ПОЛЮБИ МЕНЕ
Всі дні приготування до весілля Валентина сиділа в хаті. Не хотіла пересудів. Якось завела з Танею розмову:
— Якщо винна, — прости. Адже в мене, крім тебе і матері, — нікого. Хто мене полюбить?
Проте Таня спохмурніла:
— Не можу я так одразу. А ти… ви… прилетіла й любові вимагаєте.
Валентина з сумом відказала:
— Матір, значить, не признаєш? Недобре. Може, чоловік буде розумніший? А давай я йому поясню! Чи боїшся, що відіб’ю?
Таню кинуло в жар:
— Що?! Та ти… ви…
І, заплакавши, дівчина вибігла з хати.
Ось саме тоді Валентина і усвідомила, чим винна перед нею ця дівчина, плоть від плоті її. Не прийняла? Сама винна. Щоби якось полегшало на душі, ще до весілля випила самогону. Але легше не стало. Поки мати не послала в сарай за посудом, сиділа на ганку, а в голові, як у кошмарному сні, крутилися уривки минулого життя: Танін батько-п’яниця, коханці і, зрештою, Федір, який кохав і зрадив. Вона ще боролося з собою, ще намагалася стриматись, але була переповнена болем. Ішла до сараю за посудом, нічого не бачачи перед собою. Обернулася, зустрілася поглядом з Танею, однак в її очах не прочитала ні жалю, ні страждання. Боляче нило серце. І, неначе захищаючись то від болю, то від примар минулого життя, Валентина раптом схопила мотузку і почала закидати її на балку. Швидше! Швидше! Аби за раз покінчити зі спогадами, помститися їм усім своєю смертю! Знову пригадала доньчині холодні очі, і образа, що мучила, відштовхнулась у порожнечу.
Остання Валентинина думка була про те, що дух її безперечно поселиться на Кам’яній Могилі, куди коли-небудь просити щастя прийде і її дочка Таня…