Акушерка показує новонароджену дитинку батькові. — Хлопчик! — радісно вигукує той. — Дівчинка! І відпустіть мого мізинця!.. Подібних історій в арсеналі акушерки Людмили Харченко багато, адже допомагати жінкам у пологах — це її професійний обов’язок. Акушерській справі Людмила Василівна віддала 27 років, багато пацієнток згадують її як красиву усміхнену жінку у білому халаті, надзвичайно чуйну, і, що цікаво, практично завжди на «шпильках». Вона й донині такою залишається — мабуть, від новонароджених малюків і щасливих батьків заряджається позитивними емоціями, щоб потім щедро ділитися ними з усіма.
Збираючись на інтерв’ю, я почула про цю людину чимало хороших вдячних слів від жінок, з якими вона «народжувала». А найголовнішими, напевно, стали слова однієї знайомої, яка назвала Людмилу Василівну людиною від Бога: «Вона не спала зі мною усю ніч. Саме у той момент, коли ти змучена, негарна і слабка, дуже важливо було почути від чужої людини: «Тримайся, сонечко…» Коли при зустрічі ці слова я передала своїй співбесідниці, то вона зніяковіла. Чомусь ті, хто заслуговує на похвалу, завжди сприймають її ніяково. А 5 травня у світі відзначили Міжнародний день акушерок.
— Я люблю дуже свою професію, — пояснює Людмила Василівна. — Бо відповідаю одразу за два життя: матері і дитини. Дуже приємно, коли народжується здорова дитинка і мама щаслива. Я перша тримаю дитиночку на руках. Перша показую їй цей світ, тягну за вушка, щоб не були великі, бантика прив’язую. Бо одна мама хоче дівчинку, друга — хлопчика, то я питаю завжди: де бантики в’язати, зверху чи знизу?
— Чи запам’яталася вам максимальна і мінімальна вага дітей, яких доводилося приймати?
— Був випадок, коли ми з лікарем побачили голову дитинки і зрозуміли, що народжується справжній богатир. Вага хлопчика склала 5 кілограмів 900 грамів! А найменша крихітка важила аж на 5 кілограмів менше від цієї дитини, всього-навсього 950 грамів... То була дівчинка, ми направили її тоді у Житомир, а зараз вона вже навчається у першому класі.
— Як, на вашу думку, присутність чоловіків на пологах — це справді потрібно, чи це все ж травма для чоловічої психіки?
— Коли чоловік, мама чи подруга перебувають поруч із породіллею, тоді вона, поза сумнівом, налаштована впевненіше, відчуваючи підтримку, тепло і ласку близьких людей. Звісно, це позитивний момент. Але сімейні пологи мені особисто подобаються до певного періоду. Потім настає момент, коли присутність чоловіка є небажаною. Найкраще, коли тато побачить дитинку вже під час перших хвилин її народження, це справді дуже чутливий і неперевершений момент. Але, розумієте, є різні чоловіки, і у них під час пологів виникають різні думки.
Приємно, коли чоловік настільки вдячний дружині, що у нього з’являються сльози на очах — такі чоловіки заслуговують подяку. Адже вони разом з майбутньою мамою відвідують школу материнства, дев’ять місяців спостерігаються у дільничного гінеколога, тобто разом виношують маля. А є такі, котрі приходять на пологи, наче у цирк або на експеримент, щоб побачити процес, а потім похизуватися перед товаришами.
— Хто зараз частіше народжується: хлопчики чи дівчата?
— За статистикою, торік народилося більше хлопчиків.
— Ніколи не хотілося працювати у сучасному перинатальному центрі, наприклад, як у Житомирі? Адже не секрет, що у кращих умовах легше працювати.
— Сьогодні у нашому пологовому відділенні створені сучасні умови як для породіль, так і для працівників. Є індивідуальні палати, є сімейні, де можуть перебувати рідні. Так, немає того обладнання, що є в обласному центрі, але суттєві покращання є.
— Як ставитеся до домашніх пологів?
— Пологи завжди непередбачувані, навіть у спеціалізованому відділенні, а що вже казати про умови на дому... Можливі кровотечі, різні ускладнення, а це дуже небезпечно. Трапляються мертвонародження, під час моєї практики було два таких випадки. І хоч у цьому не було моєї провини, але я вам чесно скажу, що ці дітки залишилися великою раною на серці… Бувають діти, які народжуються у великих муках, іноді практично без шансів, але виживають і живуть — тут усе залежить від Бога. Ми, спеціалісти, можемо допомогти знаннями, теплом, уважністю, але не усе залежить від нас.
— Чому раніше жінки народжували, як кажуть, у полі під копицею і без ускладнень, а сьогодні у суперсучасних умовах — і з такими проблемами?
— Очевидно, тут і екологія, і неправильне харчування жінок. Подивіться, що споживають навіть у забезпечених сім’ях — хіба можуть гарантувати здоров’я продукти з супермаркетів?
— Напевно, хрещеників у вас багато?
— У мене тільки два. А загалом діток моїх друзів чи рідних, яких я приймаю, хрестить мій чоловік (сміється — авт).
— За кордоном пологи знеболюють, застосовуючи епідуральну анестезію. Невже у нас вважають, що жінка повинна народжувати у муках?
— У нас роблять епідуральну анестезію в обласних центрах, тому з Новограда часто їдуть туди народжувати. Але треба пам’ятати, що йдеться про ­серйозну операцію, втручання у спинний мозок, про можливі наслідки та вплив на дитинку. Пологи — це природний процес, і чим менше ми у нього втручаємося, тим краще.
— Чи є особливо «плідні» сезони чи місяці, коли у пологовому спостерігається «аншлаг»?
— Більше малюків народжується навесні і влітку. Традиційно люди починають задумуватися про дітей у період відпусток, відпочинку, після свят і городів.
— Чи хвилюєтеся зараз під час пологів менше, ніж раніше?
— Щоразу переживаю, як вперше. Пригадую, як на самому початку роботи, ще коли працювала у Першотравенську, мене одразу поставили чергувати. Коли у однієї жінки почалися пологи, то зрозуміла, що дитина йде не головою, а ніжками. Це мали бути чисто лікарські пологи, тяжкі, але поки лікар дістався до лікарні, я ті пологи успішно прийняла. Багато тоді пережила, досі пам’ятаю ту сільську жінку. Ще тоді сказала собі: якщо все пройде успішно, — я таки працюватиму акушеркою.
— Які поради дасте жінкам, котрі збираються народжувати?
— Завжди раджу, щоб налаштовували себе лише на позитив. Щоб з першого дня були переконані, що дитина народиться легко, здорова. Є різні фази пологів, їх треба пережити, бо дитина — це не пробка з-під шампанського. Бо якщо жінка налаштувалася на кесарів розтин, а її відправили народжувати, то можете бути впевнені, що через декілька годин вона таки піде на розтин... Тому — усім бажаю оптимізму.