Червона Шапка

Ішов рибалка на річку. Через луки.
Коли з туману дівчина випливає, мов та плотвичка з тихоплинних вод Случі: така ж великоока, струнка, луска… Тобто, в червоній шапочці, в жовтенькому топіку, в спідничці. Міні-міні…
— Ей, дядька! — подала голос «рибка». — Привіт!
— Ну, привіт, — здивовано відказав рибалка. — Щось трапилося?
— Усе суперово! Прикурить дай.
— Я не курю.
— Шо, больной?
— Ні.
— А чьо не куриш?
— Здоров’я бережу.
— Ха! Отпад! Слиш, дядька.
— Ну?
— Віднеси корзинку з пиріжками.
— Кому?
— Бабан. Скажеш: «Червона Шапка передала. Від маман».
— А бабан де живе?
— За тим лісом.
— Це далеко. А в мене риболовля.
Тут з-за кущів щось вистрибнуло. Небрите-неголене. На чоловіка з вудками посунуло.
— Ти шо, чувак?! Тебе ж чисто конкретно дама просить!
— А ти хто такий? — поцікавився рибалка.
— Вовка я. Можна просто Вовкан. Ми б самі відтарабанили ту корзину з пончиками, але в нас тут тусон, музон, бухлон. Коротше, біляши з’їдять. Бабан кепсько буде. А вона нам здорова треба.
— Ні-ні, — відмахнувся рибалка. — Поки я туди дійду, поки повернуся, то й вечір настане. А мені риби треба наловити. Тож, давайте вже якось самі.
Вовкан раптом — плиг до чоловіка. Пащеку роззявив:
— Не підеш, чувак, — носа відкушу!
— Не тормози, дядька, — втрутилася Червона Шапка. — Вовкан — перець крутий. Просто так грузить не буде. Він не тільки носа, а й вуха може повідкушувати. Реально. Коротше, бери корзинку з пиріжками і чимчикуй до бабан.
Узяв рибалка корзинку з пиріжками й почвалав до старого лісу.

Дорогою рибалка зустрів мисливця. Обірваного, переляканого.
Рибалка й питає його:
— Що трапилося?
Мисливець, настрахано зиркаючи навколо, відказує:
— Вовкан із Червоною Шапкою напали. Дичину відібрали. Стусанів надавали. Ледь утік. А ти куди?
— Пиріжки несу до бабусі Червоної Шапки. Ходімо разом. А там видно буде.

Бабуся була хвора. Лежала на ліжку. В хаті холодно.
Рибалка і мисливець швиденько затопили пічку. Зварили старенькій гречаної каші.
Аж раптом над дахом щось загуркотіло. А потім до оселі ввалилися Червона Шапка з Вовканом. Обоє напідпитку.
— Привіт, бабан! — привіталася внучка. — Баба Йожка нас підкинула. На ступі. Класна тачка! Нова модель! Маман тобі пиріжки передавала. Ці вальвануті тобі принесли?
— Принесли, внучко, принесли. Спасибі!
Вовкан пащеку роззявив:
— Ей, кенти! Дров нарубали? Пічку натопили? Хавку наварили?
Мисливець своє питає:
— А де заєць мій?
Вовкан нігтем виколупав із ікла шматок м’яса. Відтак гигикнув:
— На шашлики пішов твій вухатий. Бабан, давай бабки. Пацанва жде. Тусон, музон, бухлон…
— Немає в мене, — відказує бабуся. — Ще пенсії не отримувала.
Червона Шапка набурмосилася:
— Повна лажа! Лади, бабан. Маман скажеш, що я в тебе була. Пиріжки приносила. В конурі твоїй прибрала. Їсти наварила. А ми на тусовку.
— Не спотикніться, — підкинув шпичака рибалка.
Червона Шапка огризнулася:
— Стули пельку, окунь облізлий! — і пригрозила. — А то заяву накатаю в міліцію. Напишу, що ти мене домагався.
Тут і мисливець не стримався:
— Йшли б ви уже на свій тусняк!
Вовкан враз ошкірився:
— Остинь, чувачок. А то скажу, що ти хотів мене пристрелити. Свідки є. Погнали, маруха.

Того дня рибалка вже риби не зловив, мисливець же додому повернувся без дичини.
А Червона Шапка з Вовканом сіли на «тачку» баби Йожки і полетіли на тусовку. Тільки на місце вони не дісталися. Кажуть, що над березиною щось у них там трапилося із «двигуном», і їх вітром кудись понесло.
І досі літають.