«Ефект метелика»

…Невелика зміна початкових умов спричиняє непередбачувані наслідки. Помах крил метелика у тропіках може призвести до шаленого урагану за тисячі миль…
Степана розбудила набридлива мелодія. Хоча, насправді, звуки були досить таки мелодійні, але оскільки вони доносилися з його будильника, то за багато ранків уже встигли «приїстися», мов гірка редька. Молодий чоловік продер очі, почухав потилицю і тут таки пригадав, що стало першопричиною його раннього підйому. Він уже декілька днів збирався до стоматолога, але щоразу відкладав цей, на думку багатьох, не вельми приємний візит. Але вчора ввечері зубний біль наскільки дошкулив, що Степан сповнився рішучості таки піти. По телефону домовився про час прийому, випив знеболювального і, нарешті, заснув.
Більша частина Степанових друзів уже або були одружені, або ж мали на приміті підходящу молодицю. Але йому в цьому питанні не вельми щастило. Скільки вже було тих «романів», але щоразу щось ставало на перепоні розвитку глибоких відносин. Попри свої тридцять два — повний розквіт молодецьких сил — Степанову свідомість із цього приводу час від часу точили якісь черв’ячки — замислювався про сім’ю, дітей…
Але зараз було не до того. Всі думки витіснив візит до стоматолога. До призначеного часу залишалося близько години. Він ще встигав на автобус, щоб дістатися із околиці до центру. Почистив зуби, поголився, одягнувся, зачинив двері і, пройшовши декілька сотень метрів від хати, пригадав, що забув мобільник. «Біс із ним», — промайнула перша думка. Але наступна була вже більш логічною: «Раптом хто дзвонитиме. Щось важливе або ж хтось із рідних хвилюватися почне».
Тримаючи на думці відому погану прикмету, Степан таки повернувся. На все про все згаяв п’ять хвилин. Але цього вистачило, щоб «поцілувати хвіст» рейсового автобуса, на якому він розраховував доїхати. До призначеного часу залишалося двадцять п’ять хвилин — чоловік попередньо все розраховував: щоб і не спізнитися, і не нервувати зай­вий раз, очікуючи прийому перед кабінетом.
«Цього ще бракувало. І що ж тепер робити? Може, Ванька підкине… Але ж він на роботі. Андрій? Той зайнятий…», — думки декілька хвилин безпорадно роїлися у Степановій голові. «Хай там як — поїду на таксі. Де наше не пропадало!»
У мобільнику, який ось тепер і знадобився, віднайшов потрібний номер. «Чекайте п’ять хвилин», — відповів на його замовлення дещо роздратований жіночий голос. П’ять хвилин… Минуло вже цілих сім. «Ще чекайте! Всі на викликах!» — ще нетерплячіше бовкнули з телефону.
Через добрих п’ятнадцять хвилин авто таки приїхало.
— Викликали?
— Та викликав! Де вас чорти носили?
— Переїзд був закритий. Київський спізнився, а перед ним ще товарняка переждали…, — виправдовувався водій «шашечок».
Степан дослуховував ці виправдання вже у салоні:
— Миттю в центр, до стоматології!
— Виконую, — не сприймаючи близько до серця гнівне бурмотіння пасажира, таксист рушив по засніженій дорозі.
Два червоних сигнали світлофорів по дорозі додали до Степанового запізнення ще кілька хвилин, які, як згодом виявилося, мали неабияке важливе значення. Забігши до приміщення стоматології, захеканий Степан кинувся до секретарки:
— Мені до лікаря! На восьму!...
— Шкода, але ви спізнилися, і ми були змушені прийняти іншого клієнта. А далі у нас все розписано. Можемо перенести прийом на завтра чи післязавтра. На коли вам зручно?
Чоловік на мить замислився і раптом відчув, що зубний біль послабшав.
— Давайте на післязавтра. Тільки вже не зранку, якщо можна. А то знову не встигну з околиці. Тільки дарма півдня згаю.
Вийшовши на ганок лікарні, Степан почав роздумувати над тим, що ж йому робити далі. З роботи на півдня відпросився, тож мав іще чимало вільного часу. Вирішив, що не завадило б десь перекусити й повільно поплентав у бік кіоску із «фаст-фудом».
«Треба якось подзвонити до Надьки, запросити її в кіно на вихідних. Така, нічогенька… Посміхалася мені, коли ми тиждень тому в компанії сиділи…»
За цими думками Степан не згледівся, як його обдало бризками води з калюжі — під першими променями весіннього сонця сніг уже почав танути і збиратися у численних вибоїнах на дорозі.
— А щоб тобі…, — переводячи погляд на дорогу, пробурмотів чоловік, аж раптом завмер, немов йому заціпило. Із легковика, що став причиною несподіваного душу, вийшла миловидна панянка і дивилася на Степана винуватим поглядом:
— Вибачте, я не хотіла. Просто я тільки другий тиждень, як права отримала. Трохи лячно, ось і не встигла пригальмувати перед калюжею, — виправдовувалася дівчина, на вигляд, років двадцяти п’яти. — Сідайте, я вас підвезу, куди вам треба, щоб якось загладити свою провину.
Степан отетерів, але від пропозиції гріх було відмовитися. Вмостившись на передньому сидінні, він раптом почув:
— Люда! А вас як звати?
— С-ссс-тепан, — чомусь розгубився чоловік.
— Ну що, будемо знайомі, — продовжила діалог панянка. — А ви знаєте, я сьогодні нічого з того, що намітила, не встигаю зробити. Бачте, зранку мобільника вдома забула, верталася. І ось тепер всі плани пішли шкереберть. До речі, я працюю стоматологом. А ви?
— А я теж по мобільник вертався, — від несподіванки навіть не відповів на запитання Степан. — І теж нікуди не встиг. До стоматолога був записаний. Але…
— То давайте я вас полікую! — загадково запропонувала нова знайома.
— А чому б і ні! — відповів у тому ж тоні Степан, до якого нарешті почало доходити, що нічого в цьому світі не стається випадково.