Молода жінка до відділу міліції зателефонувала серед ночі. Тремтячим голосом повідомила:
— У моєму дворі сталася бійка… Мій сусід помирає...
«БІЛЬШЕ МЕНІ НЕ ДЗВОНИ»
Назарій (імена в матеріалі змінено) до знайомої зателефонував перед обідом.
— Привіт!
— Привіт, — із відтінком байдужості відповіла Вікторія, почувши знайомий голос.
Чоловік відчув холодок у голосі дівчини, але виду не подав. Защебетав, мов соловей:
— Як ти там, Вікусечко? Давно тебе не бачив. На дзвінки не відповідаєш. До подруги своєї не приїжджаєш. Маю на увазі Ірину.
— Зайнята.
— І чим ти так зайнята?
— А тобі що?
— Хотів тебе побачити.
Вікторія трохи помовчала. Відтак запитала:
— Навіщо?
— Скучив.
Дівчина враз спалахнула:
— Так, я тобі вже раз по телефону говорила, що все скінчено!
— Ну, чому ти так?
— А як треба? Після того, що трапилося?
— Вибач, я пожартував.
— Ти називаєш це жартами?!
— У тебе хтось є?
— Хай тебе це не обходить!
— Овва!
— Що?
— Тебе не впізнати! Така сумирна кізочка була, а тут…
— Так, більше мені не дзвони! Забудь цей номер назавжди!
Після цього Вікторія різко натиснула червону кнопку на мобільному телефоні.
Однак Назарій продовжував робити виклики, але відповіді не дочекався.
НЕСПОДІВАНЕ ПЕРЕВТІЛЕННЯ
Вікторія з Назарієм познайомилися в березні цього року. На дискотеці в місті, коли приїжджала в гості до своєї однокласниці Ірини.
Хлопець спочатку здавався елегантним, із гарними манерами. Чепурно вдягався. Його батьки крутять якимось бізнесом. Назарію вродлива, струнка дівчина одразу запала в око. Запропонував Вікторії зустрічатися. Сором’язлива юнка спочатку відмовлялася, уникала побачень із багатеньким красунчиком. Проте через кілька місяців відчула, що закохалась у нього і… здалася.
А нещодавно, гуляючи ввечері у міському скверику, Назарій з елегантного і доброго хлопця раптово перевтілився неначе в справжнього вовкулаку. Він почав шарпати Вікторію за руки, кудись її тягнув.
— Що ти робиш, Назарію?!
— А ти не розумієш? Ми ж уже дорослі люди.
— Але я так не хочу. Я уявляла все по-іншому.
— Ти що з іншої планети прилетіла?
Мов навіжений, зареготав Назарій і схопив Вікторію за плечі. Затряс її, як грушу.
На щастя, коли цей перевертень уже збирався затягти дівчину у темне місце, на алеї з’явилися двоє патрульних міліціонерів.
Назарій тоді віджартовувався, щось говорив правоохоронцям, але що саме — Вікторія не чула. Вона була шокована Назарієвим випадом. Виходить, все що було до цього — гра? Вона була для нього просто забавкою? Приманкою до слушного часу? Як жорстоко!
І одне бажання: якнай­швидше бігти із цього скверика. Подалі із цього пекла. Додому! Швидше додому! І забути про все! Як про кошмарний сон!
ПІЗНІЙ ВІЗИТЕР
Було за північ. Вікторія вже спала. Вдома була сама. Мати вдень поїхала до родичів у сусіднє село.
Крізь сон почула якийсь стукіт. Прокинулась. І справді стукають. У вікно. Але хто в таку пізню пору? Мати повернулася? Але вона казала, що приїде наступного дня, і то під вечір.
Тарабанити почали настирливіше.
Вікторія підвелася, накинула на себе халат і підійшла до вікна. За ним помітила чоловічу тінь. Сполошено прошепотіла:
— Хто там?
Зрозуміла, що її не почули. Повторила голосніше:
— Хто там?!
— Я. Відчини!
До біса знайомий голос. Невже?! Але якого…
— Відчини! Поговорити треба.
По голосу зрозуміла: нетверезий.
— Чого приперся? Ніч надворі.
— Тому й прошу впустити.
— Ні!
— Все одно зайду.
— Міліцію викличу!
Назарій зареготав. І знову почав гримати у раму вікна.
Саме в цей момент задзвонив стаціонарний телефон. Вікторія схопила трубку.
З переполоху майже крикнула в неї:
— Хто це?!
— Дядько Василь. Сусід ваш. Чую, що біля вашої хати щось неладне. Думаю, дай подзвоню.
— Та прийшов тут один… П’яний. По вікнах гатить.
І тут Вікторія раптом скрикнула, почувши брязкіт скла.
СУТИЧКА
Дядько Василь, щойно зайшов у двір, помітив силует чоловіка, котрий намагався залізти через вікно до будинку сусідів.
— І що тобі там треба? — спокійно запитав у невідомого.
Той облишив своє заняття і повільно повернувся на голос.
— А ти хто такий? — злісно кинув чоловікові, який став йому на заваді.
— Та живу тут я. Неподалік. Он хата.
— То йди і далі живи у своїй хаті. Поки живеться.
— А то що?
— Чуєш, мужик, не наривайся. А то ж по голові дам.
— Та невже?
— Ну, дивися!..
Через вибиту шибку Вікторія бачила, як зчепилися чоловіки, а потім покотилися по траві. А ще за хвилю перед вікном стояв дядько Василь, тримаючись рукою за груди.
— Він мене, здається, ножем шпирнув, — вичавив сусід і впав на землю.
Вікторія зойкнула і кинулася до телефону.
ЖІНКА НА ТРАСІ
Слідчо-оперативна група приїхала в той момент, коли важко пораненого дядька Василя забирала карета «швидкої». Отримавши від Вікторії дані на молодого чоловіка, який скоїв злочин, оперативники негайно кинулися на його пошуки.
Приблизно через годину на автодорозі, яка веде до сусіднього району, правоохоронці помітили фігуру у жіночому пальто.
— Якось ця дамочка дивно йде, — сказав один із міліціянтів.
Зупинили авто. Вийшли із салону. А коли заговорили до жінки і роздивилися її, то аж диву далися.
— Та це ж чоловік у пальто!

Незабаром з’ясувалося, що після нападу на дядька Василя, Назарій проник до дачного будинку, в якому нікого не було, і одягнув на себе, що потрапило під руки. У такий спосіб він сподівався втекти непоміченим.
Не пощастило. Тепер горе-коханцю світить до п’ятнадцяти років позбавлення волі. А за життя дядька Василя борються лікарі.