Класні пацани

— Дамочко, тут оголошення приймають?
— Так.
— Мені б вітаннячко дати. Петьку привітати.
— Будь ласка! Он на столі бланки, заповнюйте.
* * *

— Кгм… Ось.
— Ви написали завеликий текст.
— Для Петька і більше можна було б нашкрябати!
— Але таке вітання коштуватиме дорого. Грошей у вас, шановний, вистачить?
— Обража-аєте!
— Зрозуміла. А як Петра…
— Петька!
— Ну, нехай Петька. Прізвище його, по батькові?
— Просто Петька!
— Хм… Він вам сват, брат...
— Більше, ніж брат! А якщо треба, то запишіть, як мене: Петька Петрович Потрох.
— А фото є?
— Чиє?
— Потроха вашого. Петька Петровича.
— А треба?
— Ну, можна і без фото.
— Ні, ні. Якщо треба, то я миттю злітаю. Додому. Фото є. Таке класне! Я сиджу, значить, у машині, а Петька — на капоті. І стукає. У скло. Лобове. Мовляв, пусти в салон. Прикольно так! А ще є фотка, де Петька сусіда лупить. Він у мене трохи агресивний. Одного разу на мене кинувся. Ні з того, ні з сього. Ледь устиг до хати добігти.
— Петька?
— Ні, я. То фотку нести чи як?
— Несіть.
* * *

— Це я!
— А чого такі щасливі?
— Класну фотку знайшов! Подивіться!.. Що, не подобається?
— А що ви принесли, чоловіче?!
— Фотку.
— Я бачу, що фотку. Ви нічого не переплутали? На фото хто?
— Петька.
— То ви… То ви хочете привітати… півня?!
— А що, не можна?
— Але ми тварин у нашому виданні ще ніколи не вітали.
— А яка вам різниця? Гроші платять. Чого ж…
— Що ж, доведеться для вас зробити виняток.
— Ну ось. Ага! Згадав! Через тиждень — день народження Боріка!
— А Борік хто?
— Індик. Теж класний пацан! У двір нікого не пускає! Як загелкотить — усі втікають хто куди!
— Значить, індик?
— Точно!
— Борік Петрович Потрох?
— Еге!
— Н-да-а-а-а… Тоді прихопіть і Боріка Петровича фото. Щоб двічі не бігати.
* * *

— Здрастуйте!
— Доброго дня! Це ви??!
— Я.
— І що цього разу? Петьку з Боріком ви ніби вітали.
— Ще Васька треба привітати.
— Ну а Васько-то хто?
— Кабанчик мій. Розумаха такий! І фотка є! Де ми з ним по подвір’ю гасаємо!..
Працівниця агентства на якусь хвилину уявила, як кабан Васька на своїй спині носить по двору її клієнта. А відтак, струснувши головою,.. захрюкала.
Микола МАРУСЯК