Дістали колектори!? Як захистити свої права?
- 874
- коментар(і)
- 09-08-2013 02:21
Добрий день шановна редакція газети «Звягель»! Мій колишній чоловік, з яким я не проживаю більше 5-ти років, взяв кредит у банку та не повернув його. А зараз мені постійно телефонують та погрожують невідомі люди, які представляються колекторами, та вимагають сплатити борг чоловіка. Хто такі колектори, чи законні їх дії та як можливо від них захиститись.
На запитання відповідає начальник юридичного відділу газети «Звягель» Геннадій ФРЕГЕР:
Дійсно, внаслідок світової економічної кризи, після обвалу курсу гривні по відношенню до долара США майже вдвічі, величезна кількість українців та звягельчан, зокрема, опинились у ситуації, коли борг за кредитом удвічі збільшився, а доходи зменшились або взагалі зникли. А банківські структури замість того, щоб знайти компромісний варіант вирішення проблеми з боржниками, просто продали право вимоги колекторам, які «вибивають» борги із позичальників.
КОЛЕКТОРИ — ХТО ВОНИ?
Колекторські фірми-компанії, які за певну винагороду займаються поверненням боргів. Банки, які не бажають самостійно вирішувати проблеми неплатежів, звертаються за допомогою до таких компаній. В інших випадках банки можуть створювати спеціальні підрозділи в структурі самого банку або перекладати ці функції на служби внутрішньої безпеки.
Колекторські фірми здебільшого діють досить жорсткими методами. Після закінчення чергового терміну погашення заборгованості працівники колекторських компаній або спеціальних підрозділів банків за допомогою листування, телефонних розмов та SMS-повідомлень намагаються, у першу чергу, переконати боржника добровільно сплатити борг. При цьому зазвичай телефонні дзвінки відбуваються як удень, так і вночі, а листи, що надсилаються боржникові, містять погрози й залякування. Більше того, колектори тиснуть на неплатників шляхом «знайомства» з їх близькими та родичами, а також шляхом повідомлення на роботу про наявність у неплатника невиконаного зобов’язання.
Якщо попередній метод не приносить бажаного результату, колектори переходять до другого — жорсткого етапу, під час якого відбувається безпосередній контакт із боржником. Колектори знаходять боржників за місцем проживання рано вранці або пізно увечері, коли позичальника найімовірніше можна застати вдома. Йому роз’яснюють наслідки несплати кредиту, про можливості відстрочки або реструктуризації боргу, надсилання претензії або копії позовної заяви до суду без фактичного подання позову до суду, звернення до правоохоронних органів із заявами про вчинення боржником злочину (шахрайства) тощо. Всі ці дії також супроводжуються психологічним тиском.
На третьому етапі колектори звертаються із позовами до суду.
Необхідно зазначити, що колекторські компанії здебільшого не зацікавлені у зверненні до судової системи, оскільки через довгу тривалість судових розглядів, а потім і тривале виконання рішень, вони не досягнуть швидкого й, головне, ефективного результату — повернення грошей.
ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ДІЯЛЬНОСТІ КОЛЕКТОРСЬКИХ ФІРМ
Спеціального законодавчого акту, що регулює діяльність колекторських фірм в Україні, — немає. Колекторська діяльність тісно межує із кримінально-карними діяннями, разом з іншими порушеннями законодавства.
Так, за кредитним договором банк або інша фінансова установа зобов’язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов’язується повернути кредит та сплатити відсотки. Цивільним кодексом України встановлено, що кредитор у зобов’язанні може бути замінений іншою особою, внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги), правонаступництва, виконання обов’язку боржника поручителем чи заставодавцем (майновим поручителем) або виконання обов’язку боржника третьою особою.
Частина 3 ст. 512 Цивільного кодексу України містить положення, згідно з яким кредитор у зобов’язанні не може бути замінений, якщо це встановлено договором або законом. Так, колекторська компанія може діяти від імені банку (кредитора) на підставі договору доручення, комісії або надання послуг за певну винагороду. У такому випадку банк разом із наданням колектору права вчинити певні юридичні дії щодо стягнення з боржника заборгованості, передає колектору інформацію про клієнта-боржника. При цьому ст. 1076 Цивільного Кодексу України встановлено, що банк гарантує таємницю банківського рахунку, операцій за рахунком і відомостей про клієнта. Відомості про операції та рахунки можуть бути надані тільки самим клієнтам або їхнім представникам. Іншим особам, у тому числі органам державної влади, їхнім посадовим і службовим особам такі відомості можуть бути надані виключно у випадках та в порядку, встановлених законом про банки і банківську діяльність.
Статтею 60 Закону України «Про банки і банківську діяльність» встановлено, що банківською таємницею, зокрема, є відомості про банківські рахунки клієнтів, фінансово-економічний стан клієнтів та ін. Приватні особи та організації, які при виконанні своїх функцій або наданні послуг банку безпосередньо чи опосередковано отримали конфіденційну інформацію, зобов’язані не розголошувати цю інформацію і не використовувати її на свою користь чи на користь третіх осіб. Стаття 62 цього ж Закону містить порядок розкриття банківської таємниці, відповідно до якого інформація, яка містить банківську таємницю, розкривається банками на письмовий запит або з письмового дозволу власника такої інформації; на письмову вимогу суду або за рішенням суду — органам прокуратури, Служби безпеки України, Міністерства внутрішніх справ та деяким іншим державним органам.
Банки, намагаючись обійти всі вищевказані норми, практикують безпосереднє зазначення в кредитному договорі пункту про передачу інформації про позичальника (з його згоди) третім особам для стягнення заборгованості у випадку її прострочення.
Але у 2011 році, в зв’язку з прийняттям Закону «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо врегулювання відносин між кредиторами та споживачами фінансових послуг», банк отримав право надавати інформацію, яка містить банківську таємницю, приватним особам та організаціям для забезпечення виконання ними своїх функцій або надання послуг банку, відповідно до укладених між такими особами (організаціями) та банком договорів, у тому числі про відступлення права вимоги до клієнта, за умови, що передбачені договорами функції та/або послуги стосуються діяльності банку, яку він здійснює відповідно до статті 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність».
«ВИБИВАННЯ» БОРГУ ЧЕРЕЗ ТИСК НА РОДИЧІВ
Як показує практика, колектори діють також шляхом впливу не тільки на боржника, а й на членів його родини, близьких, співробітників тощо. При цьому необхідною перед
умовою вчинення такого впливу є наявність інформації про цих осіб, їхні телефони, адреси місця проживання та роботи. Однак, згідно з частиною 6 статті 23 Закону України «Про інформацію», інформація про особу охороняється законом. А статтею 32 Конституції України визначено, що ніхто не може зазнавати втручання в його особисте і сімейне життя, крім випадків, передбачених Конституцією України. А отже, збирання, зберігання, використання та поширення особистої інформації про особу без її згоди є прямим порушенням чинного законодавства.
Інформація про позичальників (обсяг боргу, відсоткова ставка, застава, персональні дані боржника) банк не має права розголошувати, оскільки такі дані вважаються таємницею.
Стаття 189 Кримінального кодексу України передбачає відповідальність за вимогу передачі чужого майна чи права на майно або вчинення будь-яких дій майнового характеру з погрозою насильства над потерпілим чи його близькими родичами, обмеження прав, свобод або законних інтересів цих осіб, пошкодження чи знищення їхнього майна або майна, що перебуває в їхньому віданні чи під охороною, або розголошення відомостей, які потерпілий чи його близькі родичі бажають зберегти в таємниці, тобто за вимагання.
Отже, навіть якщо в кредитному договорі є пункт про можливість передачі інформації про позичальника (з його згоди) третім особам для стягнення заборгованості у випадку її прострочення, а у колекторської компанії є право на отримання такої інформації, це не дає права колектору, порушуючи норми чинного законодавства, втручатися в особисте та сімейне життя, а тим більше, вести незаконний збір інформації про близьких, знайомих та дискредитувати особу за місцем роботи.
У зв’язку з численними запитами, 24.09.2009 року Міністерство юстиції України оприлюднило на своєму офіційному сайті правову позицію з приводу діяльності в Україні «колекторських» організацій .
На думку Міністерства юстиції України, залучення банками «колекторських» організацій для вимагання виконання зобов’язань боржниками за кредитними договорами можливо лише за наявності письмового запиту або письмового дозволу боржника на розкриття банківської таємниці. За інших умов така діяльність порушує права та охорону законом інтересів громадян і може кваліфікуватися як злочин, передбачений, зокрема, статтею 182 Кримінального кодексу України, що передбачає відповідальність за порушення недоторканності приватного життя, статтею 189 — за вимагання, статтею 355 — за примушування до виконання чи невиконання цивільно-правових зобов’язань.
Але, на жаль, незважаючи на позицію Мінюсту, яка була оголошена ще в 2009 році, законодавчо дане питання не врегульовано й досі.
Олена Ч., м.Новоград-Волинський
На запитання відповідає начальник юридичного відділу газети «Звягель» Геннадій ФРЕГЕР:
Дійсно, внаслідок світової економічної кризи, після обвалу курсу гривні по відношенню до долара США майже вдвічі, величезна кількість українців та звягельчан, зокрема, опинились у ситуації, коли борг за кредитом удвічі збільшився, а доходи зменшились або взагалі зникли. А банківські структури замість того, щоб знайти компромісний варіант вирішення проблеми з боржниками, просто продали право вимоги колекторам, які «вибивають» борги із позичальників.
КОЛЕКТОРИ — ХТО ВОНИ?
Колекторські фірми-компанії, які за певну винагороду займаються поверненням боргів. Банки, які не бажають самостійно вирішувати проблеми неплатежів, звертаються за допомогою до таких компаній. В інших випадках банки можуть створювати спеціальні підрозділи в структурі самого банку або перекладати ці функції на служби внутрішньої безпеки.
Колекторські фірми здебільшого діють досить жорсткими методами. Після закінчення чергового терміну погашення заборгованості працівники колекторських компаній або спеціальних підрозділів банків за допомогою листування, телефонних розмов та SMS-повідомлень намагаються, у першу чергу, переконати боржника добровільно сплатити борг. При цьому зазвичай телефонні дзвінки відбуваються як удень, так і вночі, а листи, що надсилаються боржникові, містять погрози й залякування. Більше того, колектори тиснуть на неплатників шляхом «знайомства» з їх близькими та родичами, а також шляхом повідомлення на роботу про наявність у неплатника невиконаного зобов’язання.
Якщо попередній метод не приносить бажаного результату, колектори переходять до другого — жорсткого етапу, під час якого відбувається безпосередній контакт із боржником. Колектори знаходять боржників за місцем проживання рано вранці або пізно увечері, коли позичальника найімовірніше можна застати вдома. Йому роз’яснюють наслідки несплати кредиту, про можливості відстрочки або реструктуризації боргу, надсилання претензії або копії позовної заяви до суду без фактичного подання позову до суду, звернення до правоохоронних органів із заявами про вчинення боржником злочину (шахрайства) тощо. Всі ці дії також супроводжуються психологічним тиском.
На третьому етапі колектори звертаються із позовами до суду.
Необхідно зазначити, що колекторські компанії здебільшого не зацікавлені у зверненні до судової системи, оскільки через довгу тривалість судових розглядів, а потім і тривале виконання рішень, вони не досягнуть швидкого й, головне, ефективного результату — повернення грошей.
ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ДІЯЛЬНОСТІ КОЛЕКТОРСЬКИХ ФІРМ
Спеціального законодавчого акту, що регулює діяльність колекторських фірм в Україні, — немає. Колекторська діяльність тісно межує із кримінально-карними діяннями, разом з іншими порушеннями законодавства.
Так, за кредитним договором банк або інша фінансова установа зобов’язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов’язується повернути кредит та сплатити відсотки. Цивільним кодексом України встановлено, що кредитор у зобов’язанні може бути замінений іншою особою, внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги), правонаступництва, виконання обов’язку боржника поручителем чи заставодавцем (майновим поручителем) або виконання обов’язку боржника третьою особою.
Частина 3 ст. 512 Цивільного кодексу України містить положення, згідно з яким кредитор у зобов’язанні не може бути замінений, якщо це встановлено договором або законом. Так, колекторська компанія може діяти від імені банку (кредитора) на підставі договору доручення, комісії або надання послуг за певну винагороду. У такому випадку банк разом із наданням колектору права вчинити певні юридичні дії щодо стягнення з боржника заборгованості, передає колектору інформацію про клієнта-боржника. При цьому ст. 1076 Цивільного Кодексу України встановлено, що банк гарантує таємницю банківського рахунку, операцій за рахунком і відомостей про клієнта. Відомості про операції та рахунки можуть бути надані тільки самим клієнтам або їхнім представникам. Іншим особам, у тому числі органам державної влади, їхнім посадовим і службовим особам такі відомості можуть бути надані виключно у випадках та в порядку, встановлених законом про банки і банківську діяльність.
Статтею 60 Закону України «Про банки і банківську діяльність» встановлено, що банківською таємницею, зокрема, є відомості про банківські рахунки клієнтів, фінансово-економічний стан клієнтів та ін. Приватні особи та організації, які при виконанні своїх функцій або наданні послуг банку безпосередньо чи опосередковано отримали конфіденційну інформацію, зобов’язані не розголошувати цю інформацію і не використовувати її на свою користь чи на користь третіх осіб. Стаття 62 цього ж Закону містить порядок розкриття банківської таємниці, відповідно до якого інформація, яка містить банківську таємницю, розкривається банками на письмовий запит або з письмового дозволу власника такої інформації; на письмову вимогу суду або за рішенням суду — органам прокуратури, Служби безпеки України, Міністерства внутрішніх справ та деяким іншим державним органам.
Банки, намагаючись обійти всі вищевказані норми, практикують безпосереднє зазначення в кредитному договорі пункту про передачу інформації про позичальника (з його згоди) третім особам для стягнення заборгованості у випадку її прострочення.
Але у 2011 році, в зв’язку з прийняттям Закону «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо врегулювання відносин між кредиторами та споживачами фінансових послуг», банк отримав право надавати інформацію, яка містить банківську таємницю, приватним особам та організаціям для забезпечення виконання ними своїх функцій або надання послуг банку, відповідно до укладених між такими особами (організаціями) та банком договорів, у тому числі про відступлення права вимоги до клієнта, за умови, що передбачені договорами функції та/або послуги стосуються діяльності банку, яку він здійснює відповідно до статті 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність».
«ВИБИВАННЯ» БОРГУ ЧЕРЕЗ ТИСК НА РОДИЧІВ
Як показує практика, колектори діють також шляхом впливу не тільки на боржника, а й на членів його родини, близьких, співробітників тощо. При цьому необхідною перед
умовою вчинення такого впливу є наявність інформації про цих осіб, їхні телефони, адреси місця проживання та роботи. Однак, згідно з частиною 6 статті 23 Закону України «Про інформацію», інформація про особу охороняється законом. А статтею 32 Конституції України визначено, що ніхто не може зазнавати втручання в його особисте і сімейне життя, крім випадків, передбачених Конституцією України. А отже, збирання, зберігання, використання та поширення особистої інформації про особу без її згоди є прямим порушенням чинного законодавства.
Інформація про позичальників (обсяг боргу, відсоткова ставка, застава, персональні дані боржника) банк не має права розголошувати, оскільки такі дані вважаються таємницею.
Стаття 189 Кримінального кодексу України передбачає відповідальність за вимогу передачі чужого майна чи права на майно або вчинення будь-яких дій майнового характеру з погрозою насильства над потерпілим чи його близькими родичами, обмеження прав, свобод або законних інтересів цих осіб, пошкодження чи знищення їхнього майна або майна, що перебуває в їхньому віданні чи під охороною, або розголошення відомостей, які потерпілий чи його близькі родичі бажають зберегти в таємниці, тобто за вимагання.
Отже, навіть якщо в кредитному договорі є пункт про можливість передачі інформації про позичальника (з його згоди) третім особам для стягнення заборгованості у випадку її прострочення, а у колекторської компанії є право на отримання такої інформації, це не дає права колектору, порушуючи норми чинного законодавства, втручатися в особисте та сімейне життя, а тим більше, вести незаконний збір інформації про близьких, знайомих та дискредитувати особу за місцем роботи.
У зв’язку з численними запитами, 24.09.2009 року Міністерство юстиції України оприлюднило на своєму офіційному сайті правову позицію з приводу діяльності в Україні «колекторських» організацій .
На думку Міністерства юстиції України, залучення банками «колекторських» організацій для вимагання виконання зобов’язань боржниками за кредитними договорами можливо лише за наявності письмового запиту або письмового дозволу боржника на розкриття банківської таємниці. За інших умов така діяльність порушує права та охорону законом інтересів громадян і може кваліфікуватися як злочин, передбачений, зокрема, статтею 182 Кримінального кодексу України, що передбачає відповідальність за порушення недоторканності приватного життя, статтею 189 — за вимагання, статтею 355 — за примушування до виконання чи невиконання цивільно-правових зобов’язань.
Але, на жаль, незважаючи на позицію Мінюсту, яка була оголошена ще в 2009 році, законодавчо дане питання не врегульовано й досі.
Коментарі відсутні