Громадський обов’язок кожного

На сьогодні розвиток українського суспільства, ринкової економіки, правової системи держави вимагає від особи високої правової культури та поглибленого знання своїх прав та обов'язків, оскільки без належного рівня знань чинного законодавства України громадянин не зможе у повній мірі реалізувати свої потенційні можливості, більше того, захистити себе та свої законні інтереси.
Згідно зі ст.1 Конституції України, Україна є суверенна і незалежна, демократична, соціальна, правова держава.
Одним із постулатів розвитку правової держави є надійне та всестороннє функціонування громадянського суспільства, що, у свою чергу, передбачає участь громадян в управлінні як державними, так і місцевими справами. Тобто, через певні, передбачені законом, механізми особа може впливати на вирішення широкого кола правових, управлінських та законотворчих питань тощо.
Сутність громадянського суспільства полягає саме в спільному вирішенні наявних проблем, захисту окремих громадян спільними силами всієї громади, взаємодопомозі у відносинах з органами державної влади різних рівнів.
Стаття 21 Конституції України передбачає, що усі люди є вільні і рівні у своїй гідності та правах. Права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними.
Окрім того, статтею 68 Конституції України передбачений обов'язок кожного неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. Незнання законів не звільняє від юридичної відповідальності.
Одним із проявів громадянського суспільства є добровільна допомога громадян правоохоронним органам у профілактиці, попередженні та розкритті злочинів, встановленні осіб, які їх вчинили, та відновленні порушених прав.
Відповідно до ст.2 КПК України, завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів громадян.
При розслідуванні будь-якого злочину істотне значення для слідства мають покази безпосередніх очевидців скоєння кримінального правопорушення, які у чинному кримінально-процесуальному законодавстві закріплені під поняттям «свідок».
Згідно з положенням ст. 65 Кримінального процесуальною кодексу України, свідком є фізична особа, якій відомі або можуть бути відомі обставини, що підлягають доведенню під чає кримінального провадження, і яка викликана для дачі показів.
Статтею 66 КПК України передбачається широкий перелік процесуальних прав свідка, що є гарантією його захисту від незаконних методів слідства, безпідставного притягнення до кримінальної відповідальності. Отже, свідок має право:
1) знати, у зв'язку з чим і в якому провадженні він допитується;
2) користуватися під час давання показів та участі у проведенні інших процесуальних дій правовою допомогою адвоката;
3) відмовитися давати покази щодо себе, близьких родичів, членів своєї сім'ї, що можуть стати підставою для підозри, обвинувачення у вчиненні ним, близькими родичами чи членами його сім'ї кримінального правопорушення, а також давання показів щодо відомостей, які, згідно з положеннями ст.65 цього Кодексу, не підлягають розголошенню;
4) давати покази рідною або іншою мовою, якою він вільно володіє, і користуватися допомогою перекладача;
5) користуватися нотатками, документами при даванні показів у тих випадках, коли покази стосуються будь-яких розрахунків та інших відомостей, які йому важко тримати в пам'яті;
6) на відшкодування витрат, пов'язаних із викликом для давання показів;
7) ознайомлюватися з протоколом допиту та заявляти клопотання про внесення до нього змін, доповнень і зауважень, а також власноруч робити такі доповнення та зауваження;
8) заявляти клопотання про забезпечення безпеки у випадках, передбачених законом;
9) заявляти відвід перекладачу.
Окрім того, ч.2 ст.66 КПК України передбачені обов'язки свідка, а саме:
1) прибути за викликом до слідчого, прокурора, слідчого судді чи суду;
2) давати правдиві покази під час досудового розслідування та судового розгляду;
3) не розголошувати без дозволу слідчого, прокурора, суду відомості, які безпосередньо стосуються суті кримінального провадження та процесуальних дій, що здійснюються (здійснювалися) під час нього, і які стали відомі свідку у зв'язку з виконанням його обов'язків.
Вказані норми Кримінального процесуального кодексу кореспондують із відповідними статтями Кримінального кодексу, які передбачають кримінальну відповідальність свідка за завідомо неправдиві покази слідчому, прокурору, слідчому судді чи суду (ст.384 КК України), відмову від дачі показів зазначеним уповноваженим особам (ст.385 КК України) та розголошення даних досудового слідства або дізнання (ст.387 КК України).
Окрім того, відповідно до положень ст.67 КПК України, за злісне ухилення від явки до слідчого, прокурора, слідчого судді чи суду свідок несе відповідальність, встановлену законом. Так, якщо свідок, який був у встановленому цим Кодексом порядку викликаний, але не з'явився без поважних причин або не повідомив про причини свою неприбуття, то на нього накладається грошове стягнення у розмірі від 300 до 600 гривень чи застосовується привід — примусове доставлення до місця виклику.
Вказані норми забезпечують належне швидке розслідування злочину, унеможливлюють йото тяганину, гарантують повне, всебічне та об'єктивне встановлення усіх обставин вчиненого злочину.
Разом із тим, не потрібно своїми діями провокувати застосування вищевказаних заходів забезпечення кримінального провадження, оскільки з загальнолюдської точки зору допомога правоохоронним органам у їх діяльності є громадським обов'язком кожного. Тільки плідна співпраця між ними у дусі громадянського суспільства зможе покращити життя як окремих громадян, так і оздоровити суспільство в цілому.
Необхідно пам'ятати: «Безкарність злочинця може стати горем для кожного!».