Шановний, Володимире Івановичу, з вашої ініціативи і за вашого сприяння у місті багато робиться для збереження історичної пам’яті. І я маю надію на те, що ви не залишите без уваги моє звернення.
Готуючись достойно відзначити День партизанської слави, центральна влада України звертає увагу на те, у якому стані тут, у краї партизанської слави, перебувають відповідні меморіали, особливо на братських могилах поховань наших людей, які загинули у жорстоких умовах під час окупації гітлерівськими військами.
Неможливо змиритися з тим, як увічнено таких жертв і героїв на території колишньої тюрми. У 1955 р. я зі своїми учнями-пошуковцями із місцевої гімназії була присутня на перепохованні останків загиб­лих тут в’язнів. Перепоховували не всіх, оскільки неможливо було розкопувати поховання, де десятки сотень останків опинилися під асфальтом, дорогою і різними спорудами (!). Тоді за західною стінкою в’язниці з’явилася братська могила, загиблих у страшних муках радянських військовополонених, євреїв — мирних жителів, наших земляків та партизанів, підпільників з їх сім’ями і тих, хто допомагав їм. Результативність і слава партизанського руху визначалися завдяки участі і підтримці мешканців краю і радянських воїнів, які опинилися у ворожому оточенні або вирвалися з полону. Багато з них віддали своє життя у жорстокій боротьбі з вірою у перемогу.
Невже на цій окривавленій 7200 розстріляних в’язнів землі так складно установити достойну меморіальну споруду, яка б не губилася у бур’яні, а сповіщала і нагадувала усім про величезну ціну перемоги нашого народу над фашизмом, адже ми в неоплатному боргу перед героями та жертвами страшної війни?!
А ще б ця споруда доносила до свідомості людей суть людськоненависної ідеології фашизму. З такою пропозицією я зверталася до колишніх мерів міста і в газетних публікаціях (у 2006 році в газеті «Лесин край», у 2008 році — у «Звягель-інформ», які додаю до свого звернення до вас).
А у цьому році в газеті «Звягель» надруковано матеріал краєзнавця Л.Когана (колишнього вчителя гульської школи, а тепер мешканця Німеччини), який автор закінчує словами про ставлення до поховань розстріляних патріотів, з яким неможливо змиритися. І цю газету читають далеко за межами України (!). Зберігати історичну пам’ять треба незалежно від того, що і коли буде з будівлею колишньої тюрми.