Невипадкова знахідка

Одного дня Алла (імена в матеріалі змінено), симпатична брюнетка бальзаківського віку, знайшла ніж. Він блиснув із трави веселим сонячним полиском. Алла нахилилась і підняла ніж із брунатною рукояткою. У господарстві згодиться. Кинула його в «бардачок» чоловікового «Опеля» і забула про знахідку. А дарма, адже в житті нічого просто так не трапляється…

Алла працювала продавцем у магазині. Особливо з нею любили поспілкуватися чоловіки. Проте не стільки, щоби щось купити, як попросити «телефончик».
З першим чоловіком Алла розлучилася. Виховувала сина Кирила. На «вакантне місце» швидко знайшовся другий чоловік, Михайло. Він з’явивсь у квартирі, покинувши свою дружину та двох дочок, сказав Аллі, що дуже її кохає. Потім перетягнув до неї свої пожитки і авто «Опель».
Син, побачивши у своїй кімнаті незнайомого чоловіка, запитально зиркнув на матір.
— Не лізь у моє особисте життя! — сказала Алла. — Адже я тебе не перевіряю, з якими ти дівками зустрічаєшся і де ночами пропадаєш.
Жили тихо-мирно. Алла спокійно ставилася до чоловіка: п’є зрідка, гроші несе додому.

Алла стояла біля стелажів і поправляла зачіску.
— Цікаво, що ця симпатична жінка робить сьогодні ввечері? — почула вона за спиною приглушений чоловічий голос.
— Антон, це ти?
— Не забула мене? А наші бурхливі ночі пам’ятаєш?
Алла суворо здвинула брови.
— Я заміжня.
— А ми йому не скажемо.
Увечері Антон, один із коханців, чекав на Аллу біля магазину. Квіти, шампанське — словом, усе за списком. Бурхливе кохання в авто… Додому йти не хотілося. Адже там на неї чекав дещо набридлий Михайло. Тому, відкривши двері у квартиру, сказала:
— Я тебе не проганяю, але… слабкуватий ти як чоловік. Може, тобі полікуватися чи «Віагру» попити?
Михайло не здивувався. Він уже давно відчув, що їхнє інтимне життя дало тріщину.
— З тобою і казарма не впорається. Німфоманка…
Вони перекидалися різкими словами, однак не сварилися, не кричали.
Та згодом від образи у Михайла очі налилися кров’ю, зачухалися кулаки. Щоб не накинутися на Аллу, він почав збирати речі.
Михайло повернувся до першої жінки. Вона його прийняла. Під її балкон перегнав «Опель», перетягнув речі і зажив нормальним життям.

Якось Кирило виявив у квартирі матері незнайомого чоловіка. Хотів викликати міліцію, проте Антон, усміхнувшись, простягнув руку:
— Я кохаю твою матір і тут житиму.
Кирило дався диву. Ну, мати, «дає країні вугілля»! Щоразу її чоловіки стають молодшими. І він сказав матері, котра ввійшла до кімнати:
— Ти хоча б попередь, коли зберешся знову одружуватися!
— Не лізь у моє особисте життя!
Кирило змирився з новим материним вибором. Але не змирився Михайло. Він таки не зміг забути Аллу. Злився на неї, ревнував.
Якось їй зателефонував:
— Треба зустрітися, поговорити.
— Нема мені з тобою, слабаком, про що говорити!
Вночі, лежачи зі своєю дружиною, Михайло вперше подумав про вбивство. Вранці одягнувся, вийшов із квартири і сів у свій «Опель». Машинально відкрив «бардачок». Дістав звідти ножа із брунатною рукояткою. «Це саме те, що мені треба!»
Михайло знав, що Алла вранці вигулює собаку біля будинку. Тут вони і зустрінуться. «Поговорять».
Він приїхав першим. Присів на лавку. Ковтнув із пляшки горілки.
Алла вийшла із собакою з під’їзду. Звернула за ріг будинку. Михайло її наздогнав і вдарив ножем у груди.
Вона закричала:
— Допоможіть! Убивають!
Кров заливала сукню. Жінка захищалася, хапалася за лезо ножа, відштовхувала його рукою, потім упала на землю. А відтак з великим зусиллям піднялася і повільно пішла до будинку.
Михайло Аллу не пере­слідував. Нехай іде. Може, виживе. Ні, він не хотів убивати, він хотів зробити їй боляче.
«Ось я і помстився». Михайло сів на лавку, випив ще спиртного і почав… собі завдавати удари ножем.
Алла дійшла до своєї квартири і навіть змогла натиснути кнопку дзвінка. Двері відчинив Антон. Жінка почала падати, але чоловік устиг її підхопити під руки.
— Викликай «швидку»! Швидше! — крикнув Антон Кирилу, котрий увійшов до кімнати.

Михайло сидів на лавці і чекав на міліцію. Рани в нього були неглибокі. Незабаром відбувся суд. Його засудили до семи років ув’язнення.