Фатальне гостювання

Павло Охріменко (імена в матеріалі змінено) на гостей не очікував. Тому, попоравшись у хліві, лаштувався вечеряти.
Та в двері несподівано постукали. Гучно і настирливо.
Одним із гостей був знайомий, Сергій Суркович. Молоду жінку, котра прийшла з ним, Павло не знав.
— Тихіше не можна, — до­рікнув Охріменко приятелю. — Двері зламаєш.
А коли незнайомка відійшла вбік, поцікавився:
— Хто така?
— А, шльондра одна, — поморщився Суркович.
— Вона ж із пузом!
— А що, одне одному за­важає? — реготнув приятель. — Жлуктить не менше, ніж ми! І в ліжку добре вправляється! Можу лишити тобі на ніч!
Охріменко різко від­мах­нувся:
— Треба вона мені! Захочу — знайду. То чого прийшли?
— Пляшка є. Самогон!
— Нема де випити?
— Чого нема? Є де. Просто тебе згадав. Ти ж мене не раз пригощав. Чи не радий мені?
— Ну, чого, проходьте. Сі­дайте до столу. Зараз щось загризти зметикую.
Закуска була нехитра — картопля «в штанях», вишкварки, солоні огірки, консерва «Килька».
Пляшкою оковитої не обмежилися.
— У мене є вино, — підвівся Павло Охріменко. — Домашнє. Яблучне. Будете?
А хто ж відмовиться від дармового?
Випили літрів зо два. Можливо, гості ще цмулили б, але господар оселі зробив зауваження:
— Пора і честь знати.
Сергій Суркович невдоволено скривився:
— Ти чого, дружбан? Час дитячий-то!
— Мені рано вставати.
Приятель зіронізував:
— Може, на роботу?
Павло Охріменко, нахмуривши чоло, неоднозначно відказав:
— Може, й на роботу.
Супутниця Сурковича, котра здебільшого мовчала, подала голос:
— Ходімо, Серьожику. Не бачиш, нам тут не раді.
На таку невдячність Ох­ріменко лише зуби стиснув.
Гості довго вовтузились у веранді. Ніяк не могли вдягнутися. Зрештою випхалися надвір.
Павло Охріменко тут-таки заходився прибирати стіл. За роботою інтуїтивно перевів погляд на буфетний стіл. При­дививсь і враз по­баг­ровів — зник­ла пляшка вина.
— От, кодло невдячне!
У чому був — вибіг на ганок. Гості туп­цяли біля хвіртки, курили.
Павло Ох­рі­менко кинувся до них.
— Де вино?
— Та забери йо­го! — супутниця Сурковича з-за пазухи ви­добула за­кор­ковану пляш­ку.
— Ах ти жаба надута!
Розгніваний Охріменко схопив палку і кілька разів знизав нею спину жінки. Та заойкала й відскочила до паркану. Потім дременула у хвіртку.
— Ти чого, Павло? — заступився за подругу Сергій. — Вона ж пожартувала.
— Це у вас такі жарти?! — аж оскаженів Охріменко і зацідив кулаком в обличчя Сурковича.
Той миттю опинився на землі. А розлючений Павло продовжував лупцювати небораку ногами. Коли ж утомився, то потюпав до хати. Трохи заспокоївшись, знову вийшов на подвір’я.
Суркович намагався підвестися, та дарма, бракувало сил. Йому допоміг Охріменко. А відтак спровадив його з подвір’я.
Однак, прочовгавши кілька кроків, Сергій упав без тями. До нього підбігла його супутниця. Бачачи, що тому зовсім зле, по мобільному викликала «швидку» і міліцію.
Сергій Суркович помер у лікарні. Проти Павла Охріменка порушили кримінальну справу. Тепер йому загрожує до десяти років ув’язнення.