Останні шоу-гастролі

ПРОПАЖА ГРОШЕЙ
Василь Защіпка (імена в матеріалі змінено) зайшов до магазину якийсь не такий, як завжди. Навіть із продавщицею Сонею не привітався, що ту неабияк здивувало. Старий походив, позаглядав по полицях, а відтак покопирсавсь у кишенях.
Продавщиця мовчки дивилася за сусідом, дивилася та й не втрималася:
— Ви, діду Василю, сьогодні, наче з хреста знятий. Завжди були в гуморі, а це…
— Не будеш тут знятий, — перебивши, буркнув дід.
— А що трапилося?
— Обікрали мене, старого осла.
— Як обікрали?!
— Та отак. Зайшли дві жінки. Представилися інспекторами по свєту.
— І що?
— Що, що. Перевірили лічильник, щось записали і пішли. А мене тут раптом до шафи потягло. Зирк — а три тисячі гривень, наче корова язиком злизала. Вибіг на дорогу, а за ними тільки й захурчало. На «Жигулях» були. Чорних. І як встигли гроші вийняти? Біля них же крутився.
— Ех, діду Василю! — з осудом зауважила Соня. — Ви що, газет не читаєте? Всі ж про це говорять, про аферистів тих. Ви ж калач тертий. Бригадиром були, людьми керували.
— Читаю, знаю і бригадиром був, та голову задурили, — сумно відказав старий. — Та ті папери з пантелику збили. Та й знаючі такі! Мовляв, стільки-то кіловат нагоріло, щось ще там гелготали щодо електрики.
— О-ой, — зітхаючи, захитала головою продавщиця. — Про кіловати тепер і дитина може розповісти, не те, що пройдисвіти. Чи не циганки, часом, були?
— Не схоже, — здвигнув плечима дід Василь. — Одна була русява, друга — руда. Ще й вивертку, сволоцюги, зі столу поцупили.
— В міліцію хоч подзвонили?
— Та подзвонив.
— І що сказали?
— Розпитали, записали. Обіцяли приїхати. Та поки немає нікого. Дай-но буханець хліба.
ПІСЛЯ ДВОХ ТИЖНІВ
Працівники міліції того дня приїжджали. Вислухали діда Василя, мовляв, коли, хто, що, як? Потім із кимось поговорили по мобільному телефону і поїхали.
— Ну що, діду Василю, знайшли тих аферисток? — спитала Соня у старого, коли той знову прийшов за покупками.
— Шукають, — відмахнувся односелець.
— Так уже два тижні минуло і не знайшли?
— А я знаю… Нічого не кажуть.
— Ну добре. Що братимете, бо закриваюся на обід?
«ОЩАДЛИВІ» ЛІЧИЛЬНИКИ
У сусідньому селі русява і руда жінки з’явилися перед обідом. Зайшли до оселі пенсіонерів Пушкарів. Як належить, жінки привіталися. Представилися інспекторами електромереж. Навіть якісь папірці показали. А відтак заявили:
— Лічильники міняємо на нові. Гроші треба платити.
— А дорого? — поцікавився дід Дмитро Пушкар.
— Вісімсот гривень.
— До-орого! — аж сплеснула в долоні баба Ніна.
— Такі тепер ціни, що поробите. Але новий лічильник ощадливіший, менше кіловат братиме. Та й міняти мусять усі. Така вказівка «згори».
— Добре, хоч мотати буде менше, — на те дід, і тут таки спохопився. — А де ж ваші лічильники-то?
— Машина ззаду їде. Зараз підвезуть.
Дід Дмитро почухав потилицю і до дружини:
— Неси, бабо, гроші. Раз треба, то, значить, треба.
ВИХОВНИЙ ПРОЦЕС
Дід Синиця повертався з городу. В одній руці він ніс відро з картоплею, в другій — лопату.
Зайшов на подвір’я й отетерів. Ще б, таке побачити! Словом, одна жінка другу підсаджувала на вікно. Потім русява спробувала виверткою підважити кватирку.
Дід Синиця поставив на землю відро з картоплею. Відтак подивився на лопату. Проте притулив її до стінки сараю і взяв до рук дрючка.
Першою дід Синиця оперезав по спині руду, другою по сідницях шмагонув русяву.
Жінки з вереском кинулися до хвіртки. Потім було чути шум двигуна якоїсь автівки.
«ПЕТЮ, ІНСПЕКТОРШУ ТРИМАЙ!»
Соня закрила магазин і побігла додому. Дорогою по мобільному подзвонила чоловікові. Петро сказав, що також прийде на обід, але пізніше.
Соня піднялась на ганок і здивовано подивилася на відкриті двері.
«Петро? — майнула думка. — Але коли встиг? З ферми йти хвилин двадцять, не менше. Хіба, крила виросли…»
Пройшла до оселі. Відчинила двері в передпокій і вирячилася. Перед нею стояла жінка з рудим волоссям.
— Що ви тут робите?!
Та й бровою не повела:
— Показання лічильника знімаю.
— Так у нас же інша жінка-контролер!
— Вона захворіла.
— А… А лічильник у нас надворі. Ходімо покажу.
Соня вивела «контролерку» з хати. Але та швидко вскочила назад. Соня — за нею. І… остовпіла. З кімнати вийшла ще одна «контролерка».
— А це ще хто?!
Жінки мовчки кинулися в двері.
Соня наздогнала їх на ганку. Одну тітку схопила за куртку, другу — за кофту. Однак остання, руда, вирвалася і, відступивши два кроки, раптом задерла спідницю і… прикрила своє лице.
Соню від побаченого шоу аж пересмикнуло. Жінка була… без білизни (потім міліціонери пояснили, що це такий маневр, аби важче запам’ятати обличчя).
— А що це тут за стриптиз?!
Це був Петро. Він то гигикав, то робив серйозне обличчя.
Руда схаменулася і побігла до хвіртки.
Вириватися почала русява.
Соня зарепетувала:
— Петю, інспекторшу тримай!
— Кого? Що тут діється?
— Лови, кажу!...
Довелося ловити русяву «контролерку». Спіймали і запхнули її до погреба. На двері повісили важкенький замок.
Соня кинулася до хати. Поспіхом усе обдивилася. Наче нічого не вкрали. Потім вийшла і стала біля погреба. Бранка щось говорила. Мабуть, по мобільному. Попереджала своїх.
Приїхала міліція. Вивели на світ Божий полонянку.
Петро, побачивши її, аж свиснув:
— О! Побрили вже!
Щоправда, аферистку ніхто не голив. Тепер на її голові було чорне волосся.
Один із міліціонерів запитав:
— Що ви робили в цьому будинку?
Затримана, не вагаючись, відказала:
— Пір’я хотіла купити.
— А де ваша подруга?
— Не знаю. Мабуть, пішла по пір’я до другої хати.
— Розберемося.
У погребі, у купі глини, правоохоронці знайшли русяву перуку і якісь розірвані документи.
НА СВІЖЕ ПОВІТРЯ…
Баба Катерина ось уже два роки була прикута до ліжка.
Двом гостям — чоловіку і жінці — вельми здивувалася.
— А ви хто будете?
— Інспектори ми. Із енергонагляду.
— І що ви хочете?
Непрошені гості одразу помітили у руках старенької гаманець.
— Лічильники ми міняємо.
— А нащо їх міняти?
— Усім міняємо.
— Не треба мені міняти. Мені і той добрий.
— Так вказівка є.
— Я в цьому нічого не петраю. Стара я. Ось онука прийде, то з нею і балакайте.
Руда жінка з чоловіком перезирнулися і нервово затупцяли біля ліжка хворої.
«Інспекторка» тут защебетала:
— Ви геть бліда. Може, вас винести на свіже повітря, га? Легше буде.
Баба Катерина — у крик:
— Не треба! — і до грудей притисла гаманець.
На щастя, прийшла онука Світлана.
— Бабусю, а хто ці люди?
— Ми — з енергонагляду. Лічильники міняємо, — швидко знайшлася руда. — Але щось наша машина затримується. Ну, ми зайдемо пізніше.
«Інспектори» вивітрилися.
Почувши розповідь бабусі, Світлана все зрозуміла і зателефонувала до міліції.
Другу псевдо-контролерку і водія, за котрими правоохоронці вже полювали не один місяць, затримали в сусідньому селі. Вони «мандрували» на авто марки «Жигулі».