Поет Анатолій Клюско відзначив 50-річчя та вступ у Спілку письменників України

Свої вірші поет Анатолій Клюско називає дітьми, а творчий вечір, пожартував він, — це хороший спосіб «вивести їх у світ». Здоровий гумор часто присутній у його віршах, часом — іронічний, що аж «крутить у носі», але завжди такий, що сягає глибин душі читача. Також у поезії місцевого автора вдосталь ліричності та філософії — як кажуть, кожен знайде своє. Поетом видано вже три збірки, нині готується четверта, ще багато віршів лежать «у шухляді» і чекають кращого часу. А 25 жовтня у Музеї родини Косачів відбувся творчий вечір Анатолія Клюска, приурочений одразу до двох важливих подій — 50-ліття автора та його вступу до Національної спілки письменників України.
— Творчість не потребує бюрократичного оформлення, — вважає пан Анатолій. — Але, поза сумнівом, мені приємно отримати членський квиток і разом із ним — офіційне ви-
знання. Це спонукатиме до продовження творчої роботи над реноме письменника. А найбільшу роль у професійному становленні відіграв мій вчитель-порадник, поет Валентин Гарбовський. Дуже не вистачає його сьогодні…
Автору приємно було на творчому вечорі почути власні вірші у виконанні дошкільнят та учнів гімназії. До речі, чимало з його творчого доробку для дітей ще не видано — «Чудова абетка», дитячі вірші та казки. Причина у тому, що кольорова поліграфія коштує дорого, тому ціна книги у кольорі — фантастична. Скажімо, вартість звичайної збірки віршів із 1-тисячним тиражем «потягне» щонайменше на 10 тисяч гривень. От і як тут не згадати державу, що «підтримує» книговидавництво в Україні і «дбає» про розвиток майбутнього покоління?
«Навіщо сміття у поезії, — слушно зауважує поет Анатолій Клюско, про це у нього є окремий вірш. — Потрібне щось витончене, і я, як кожна творча людина, маю певну планку. Розумію, де поезія, а де — графоманство чи звичайна гонитва за римами».
Тож бажаємо автору не опускати планку у насиченій творчості, шукати нові цікаві форми у самореалізації.


Де цнотою пропахли вечорниці,
Де в соняхи закохані джмелі,
Ромашки нагадали білолиці
Мені життя на цій святій землі.
Хоч, може, не вродився я поетом,
М’яча ганяв і грався у війну,
Та вечори шептали по секрету
Римовану бентежну таїну.
Незримий світ відкрив свої фіранки,
В мені угледів диво-солов’я.
І, наче ніжна пристрасна коханка,
В екстазі Муза билася моя!