Ілля СІМЧУК: «Пауерліфтинг — спорт, що загартовує не лише тіло, а й характер»

 

 

 

 

Ілля з вісімнадцяти років займається пауерліфтингом — силовим видом спорту, у якому піднімають штангу. Тут важлива не краса тіла, як у бодибілдингу, а силові показники. Особистий рекорд Іллі — підняття штанги вагою 270 кілограмів. При цьому хлопець стверджує, що не вживає ніякої «хімії», хоч і важко буває суперничати на змаганнях із «нечистими» на допінг суперниками. Хочете знати про це більше? Тоді читайте наше наступне інтерв’ю.
— Ілля, розумію, що легкими шляхами йти не цікаво, але все ж таки, чому ти обрав саме пауерліфтинг?
— Свого часу почав тренуватися зі своїми однолітками, потім у мене стало виходити краще, став піднімати більшу вагу. Тому пауерліфтингом займаюся вже п’ять років. Просто так цим видом спорту займатися не станеш і звичайним хобі його також не назвеш. Адже, щоб чогось досягнути у паеурліфтингу, ним потрібно жити.
На кожному тренуванні ти виходиш на критичну вагу, витрачаєш усі свої сили, усього себе. Це потребує правильного настрою, тож номер із «хіханьками» не проходить. Тут багато залежить від характеру. Коли людина втрачає цілеспрямованість, то вона більше не буде цим займатися.
— Ти побував на змаганнях різного рівня. Які враження звідти привіз?
— Брав участь у чемпіонатах області, України та Європи. Здобув звання майстра спорту України з пауерліфтингу — за підняття штанги вагою 270 кілограмів. Серед змагальних дисциплін у цьому спорті є три вправи: присідання зі штангою на плечах, жим штанги лежачи і тяга штанги, які в сумі визначають кваліфікацію спортсмена. Показати на змаганнях найкращі результати у всіх вправах дуже важко, тому багато спортсменів сильні у якійсь окремій вправі, але не в усіх одразу.
Щодо вражень, то від організації чемпіонатів в Україні не завжди у захопленні. Наприклад, тому що тут завжди потрібно платити внески, але не завжди при цьому можна розраховувати на нормальний рівень організації та гідні призи.
— Є багато скептиків, котрі вважають, що «накачатися» без «хімії» неможливо. А що ти скажеш із цього приводу?
— Я би сказав трохи по-іншому: швидко (!) «накачатися» без «хімії» неможливо. Є люди, котрі це розуміють і займаються роками, але не усім вдається отримати тіло з великими м’язами. Можливо, вони обирають неправильну методику, чи не достатньо активно займаються. Мені теж люди не вірили, і досі багато хто не вірить, що я займаюся без «хімії».
— Тобто, ти можеш, поклавши руку на серце, сказати, що ніколи не вживав стимуляторів і що твої біцепси — справжні?
— Так, і я можу чесно пройти будь-який допінг-контроль. Перший рік я займався «для себе», а потім став працювати на результат, тому й отримав його. А взагалі пауерліфтинг у нас в Україні, як не прикро, — це допінговий спорт. Більшість спортсменів, котрі займаються професійно, приймають допінг. А допінг-проби — це дороге задоволення, роблять їх приватні лабораторії. Тому не усі федерації пауерліфтингу, яких зараз дуже багато, зацікавлені перевіряти спортсменів на допінг. «Чистих» у цьому плані — одиниці, до яких можу й себе зарахувати. Інакше мені перед собою було б соромно. Звісно, відчуваю образу, коли суперник на змаганнях саме через допінг досягає кращого результату.
— Дівчата стали більше на тебе реагувати, коли покращив свою форму?
— Звісно! (сміється — авт.).

— А як ти ставишся до дівчат, котрі «качають» м’язи, стаючи схожими на чоловіків?
— Вважаю, що вони втрачають свою жіночність, і у цьому немає нічого привабливого. Гадаю, вони роблять це від безвиході якоїсь у житті, або від великої любові до бодибілдингу. Інших пояснень немає, бо грошей великих тут не заробиш. Жодна дівчина ніколи не «накачається» без «хімії» і не матиме м’язи, як у чоловіка, якщо вона не прийматиме «анаболіків». Навіть якщо займатиметься персонально з тренером у спортзалі та вживатиме спортивне харчування, то, максимум, виглядатиме красиво і матиме «підтягнуту» фізичну форму. У фітнес-моделей — більше м’язів, бо у них не все так «чисто» на рахунок допінгу, крім того, вони виснажують себе не лише тренуваннями, а й дієтами.
— Якісь завдання, рекорди ставиш для себе?
— Цього року я поставив два рекорди: на чемпіонаті України та Європи підняв штанги вагою 265 та 270 кілограмів. А особистих рекордів не ставлю. Перед дітьми мені і без цього вже буде про що розповісти.
— У суспільстві донедавна існував стереотип, що інтелектуальних «качків» не буває. А ти, крім того, що здобуваєш вищу освіту і є цікавим співрозмовником, маєш ще одне цікаве хобі. Розкажеш?
— У мене усі в родині люблять і уміють малювати, а я — займатися ковальством.
Із металу люблю робити усе: від квітів — до зброї. Це заняття для душі.
— Ну що ж, нових тобі цікавих здобутків!
— Дякую!