Визволення Житомирщини: погляд учасника тих подій

24 грудня виповнюється 70-та річниця початку Житомирсько-Бердичівської операції — однієї з ключових битв за Правобережну Україну. З цієї нагоди пригадаємо хронологію боїв, які в кінцевому результаті до середини січня 1944 року дозволили радянським військам визволити від німецько-фашистських загарбників Житомирську й Київську області. Відзначимо, що нині у Новограді-Волинському проживає лише двоє безпосередніх учасників цієї операції — Євген Сергійович Опьонишев і Арон Вольфович Ребель.
6 листопада 1943 року війська 1-го Українського фронту під командуванням генерала армії М.Ф.Ватутіна визволили столицю України Київ від німецько-фашистських загарбників. Війська фронту з боями рухалися на захід. За десять днів вони просунулися на 150 км і зайняли декілька населених пунктів, у тому числі і міста Фастів та Житомир. На правому березі Дніпра створився стратегічний плацдарм, довжина якого по фронту переважала 500 км. У результаті, важливі комунікації, які зв’язували німецькі групи «Центр» і «Південь», були перерізані.
Фашистське командування, намагаючись виправити становище, стягнуло південніше Житомира, на сході Козятина і південніше Фастова великі сили танків і піхоти, намагаючись стрімкими ударами ліквідувати плацдарм радянських військ і знову оволодіти Києвом.
У середині листопада вороже угруповування (15 дивізій, в тому числі 8 танкових і механізованих) перейшло в контрнаступ у районі Житомира. Протягом двох тижнів велись кровопролитні бої. В окремі дні ворог вводив у бій 300-400 танків. 20 листопада ціною великих втрат йому знову вдалося захопити Житомир і до 25 листопада просунутися на 40 км. На більше в нього не вистачило сил.
13-та Київська артилерійська дивізія прориву, в якій я на той час проходив військову службу (а це 8 артилерійських бригад, на озброєнні яких були гармати калібром від 76 мм до 203 мм, понад 600 стволів) разом з іншими військовими частинами зупинили німецькі війська в 45-ти кілометрах від Києва і перейшли до оборони на землях колишніх Корнинського і Брусилівського районів. В умовах безперервних жорстоких боїв на території Житомирської області командування І-го Українського фронту приступило до підготовки Житомирсько-Бердичівської наступальної операції. Командування фронту прийняло рішення завдати головний удар у районі Радомишль-Брусилів силами 1-ї гвардійської, 18-ї і 38-ї загальновійськових армій під командуванням генералів А.А.Гречка, К.М.Леселідзе, К.С.Москаленка; 3-ї гвардійської і 1-ї танкових армій П.С.Рибалка і М.Ю.Катукова при підтримці фронтової артилерії і авіації. Допоміжні удари мали нанести 13-та армія генерал-лейтенанта М.П.Пухова і 60-та армія І.Д.Черняховського.
1-й Український фронт у ті дні займав плацдарм на Правобережжі понад 400 км від кордону з Білоруською РСР, північніше Овруча і до Золотоноші, південно-східніше від Канева. Він мав у своєму складі потужні сили. Радянські війська переважали ворога у живій силі в понад 1,7 разів, в артилерії — в 2,2 рази. Кількість танків і літаків була приблизно рівною.
Згідно з наказом командуючого фронтом генерала М.Ф.Ватутіна, 24 грудня 1943 року, о 8 годині 15 хвилин, на фронті прориву від річки Тетерів у Радомишлі і до річки Ірпінь у селі Лугини за умовним сигналом розпочалася 50-хвилинна артилерійська й авіаційна підготовка. Особливо сильний удар був завданий по артилерійських і мінометних батареях, протитанкових опорних, командних і спостережних пунктах, вузлах зв’язку. Могутній удар і стрімкі атаки наших військ вирішили долю німецької оборони. На 60-кілометровій ділянці прориву настала гнітюча картина: окопи першої лінії оборони були вщент зруйновані, і дерев’яні перекриття змішалися із землею, більшу частину артилерії у глибині і ближче до переднього краю було знищено. Було порушено керування військами противника. Через 50 хвилин 17 стрілецьких дивізій першого ешелону в супроводі грізного вогневого валу перейшли у наступ на Житомирському напрямку. Протягом трьох днів було визволено районні центри Корнин, Брусилів, Андрушівка, Попільня, Радомишль. 28 грудня — Коростишів. Зав’язалися бої за Житомир. У цих боях активно діяли бригади 13-ї Київської артилерійської дивізії прориву РГК.

На правому фланзі наступала 13-та армія генерал-лейтенанта М.П.Пухова, яка 28 грудня 1943 року оволоділа містом Коростень. Бойові дії 13-та армія продовжувала понад шосейною і залізничною дорогами, які йшли від Коростеня на м.Сарни частинами 77-го стрілецького корпусу, на Новоград-Волинський — частинами 24-го стрілецького і 25-го танкового корпусів.
Велику допомогу частинам 77-го стрілецького корпусу надали партизани, які діяли в цьому напрямку. Так, з’єднання С.Ф.Малікова визволило від гітлерівців населені пункти Ігнатпіль і Лугини. З’єднання О.М.Сабурова в результаті спільних дій із радянськими військами визволило міста Овруч, Олевськ, Ракитне, Костопіль. Війська 24-го стрілецького і 25-го танкового корпусів 3 січня 1944 року штурмом оволоділи містом Новоградом-Волинським. 6 січня 1944 року був звільнений Бердичів.
Житомирсько-Бердичівська наступальна операція завершилася 14 січня 1944 року, в результаті якої повністю були звільнені землі Житомирської і Київської областей і частини Рівненської та Вінницької областей.