А корені історії нашого міста сягають набагато глибше

Шановні новоград-волинці, історики, краєзнавці, мені трапилася книга під назвою «Древній град Возвягельський», яка була написана старим слов’янським (церковним) шрифтом, обрамлена в чорні картонні обкладинки без ілюстрацій, акуратна, не потріпана, тільки через давність літ — пожовклі аркуші паперу товщиною приблизно 2-2,5 мм.
Можливо, її зберігають як реліквію про згадку тих давніх століть (мені вона трапилася у 80-х роках). Опишу детально, як це відбулося (аби повірили), оскільки всі стверджують, що в той час книги не друкувалися, а я стверджую, що це не міф і не сон, а реальність.
Будучи у відрядженні в Івано-Франківській області, м.Болехів, я працював водієм на автобусі, возив робітників на будівництво газопроводу «Долина-Більча-Волиця» (перемичка для закачки газу, підземне сховище).
Будувало цей газопровід Львівське управління «Укрнафтогазбуд». Всі робітники були вихідцями із Західної України. У місті Болехів розміщувалося газ-містечко, в якому працювала робоча їдальня. Привізши людей на обід і сам пообідавши, я зайшов у свій вагончик зачекати інших. У цей час із другої половини вагончика вийшла група молодих хлопців-робітників. Відкривши двері, мені на стіл кинули книгу зі словами: «На, прочитай!». Я прочитав назву цієї книги, і вона мене зацікавила. У ній описувалися події, які відбувалися в нашому місті ще при нашесті Хана Батия. Я прочитав усього сторінок із десять...
Автор книги стверджував, що від західного кордону до Возвягеля стояли дрімучі непрохідні ліси, майже не було поселень. На шляху з Києва було в той час тільки три міста — це Галич, якесь незначне містечко на Західній Україні і наш Возвягель, що був могутнім опорним пунктом на підступах до Києва.
Місто на той час вважалось високорозвиненим ремесельним центром. Досягло певного розвитку ливарне, ковальське, ткацьке, гончарне, гендлярське та інші ремесла. Навколо Возвягеля далеко в лісах були розміщені ливарні печі, в яких виплавляли сталь і виготовляли зброю. Місто славилося знаменитими майстрами-ремісниками.
Сам Хан запросив майстрів Возвягеля будувати йому палац. Із міста були взяті в полон молоді дівчата-красуні, з яких вони безцеремонно знущалися. Майстрам шкода стало своїх землячок, і старший пішов до Хана просити, аби їх відпустили. Хан був дуже жорстокий, та все ж зважив на прохання і дав наказ відпустити. Виходячи з тверджень автора тієї книги, наше місто набагато старше від Коростеня, Житомира та інших сусідніх міст. На жаль, мені не довелося дочитати книгу до кінця, мене покликали, і я залишив її на столі з надією ввечері дочитати, та вона безслідно зникла, так само, як і з’явилася. Я не надав цьому великого значення, бо надіявся, що знайду її у наших бібліотеках. Та, обійшовши всі, книги так і не виявив. Звертаюся до читачів, можливо із Західної України, з проханням допомогти відшукати цю унікальну книгу. Можливо, вона відкриє нову сторінку в історії нашого міста? Новоград-волинці будуть щиро вдячні!