Ціна маленької літери, або Дещо з історії однієї газети

Повернення радянської влади на Житомирщину сталося в січні 1944-го року. 3-го січня німців вигнали з Новограда-Волинського, 4-го — з Городниці, 7-го — з Яруня.
Слідом за військами в місто прибула група відряджених із Житомира відповідальних керівників, які мали у Новограді-Волинському організувати й задіяти систему радянської влади. Очолював їх В.М.Буяновський, який і став секретарем новоствореного райкому ВКП(б).


Чи не найпершим кроком у діяльності нової влади стало відновлення у районі місцевої радянської газети — органу райкому ВКП(б) і райвиконкому. Слід зауважити, що пресі більшовики завжди надавали велике значення. Адже і створення самої комуністичної партії Ленін почав саме з газети. Буяновський послідував його прикладу, і вже 16-го січня, в неділю, з’явився перший номер післяокупаційного владного видання. Газета вийшла на день раніше, ніж відбулося перше засідання бюро райкому ВКП(б). Її назвали «Радянський патріот». Назва несла в собі дух і часу, й тієї сили, що тоді правила Україною. Адже тоді ніхто не вільний був на свій розсуд вибирати назву твору, організації, вулиці, міста, господарства, видання і т.д. Назву визначав відділ агітації і пропаганди обкому ВКП(б). Певне, її узгодили у Житомирі заздалегідь, бо через два дні назву в області затвердили.
Штат першої редакції «Патріота» був невеликий: редактор, секретар, літпрацівник (цензор), коректор, друкарка і техробітниця-кур’єр. Тираж видання на початку березня склав 1000 екземплярів. У ті часи це було багато: по одному на 7-8 сімей. Коштував «Патріот» 20 копійок. Продаж тиражу не покривав витрат на його випуск, але влада була у ньому кровно зацікавлена й перевитрати покривала за свій рахунок. Збільшити ціну не могли через убогість населення.
Перший номер газети присвячувався приходу радянських військ і влади у Новоград-Волинський. Упорядники з піднесенням повідомляли населенню, що всі трудящі краю з почуттям невимовної радості і щастя зустріли повернення на Волинь рідної радянської сталінської влади. Далі у ньому розповідалося, що, натхненні великою любов’ю до Сталіна й комуністичної партії, всі жителі міста і сіл з ентузіазмом взялися провадити у життя політику партії щодо відбудови краю. Ожили новоград-волинські підприємства, працює спиртзавод, ливарний завод імені Сталіна, пивоварний, шкіряний заводи.
Видання дихало намаганням залучити народ до підтримки політики ВКП(б) і радянської влади. Воно виконувало місію пропагандиста й агітатора у боротьбі за виконання їх намірів і планів.

Та, як кажуть, перший млинець вийшов дещо клубком. Занурившись у ейфорію закликів і захоплень, редакція допустилася прикрого ляпсусу.
2-го березня у звіті відділу агітації й пропаганди Житомирському обкому на її адресу прозвучала серйозна критика. «Патріота» звинувачували «у непоштивості і неповазі до великого вождя всіх часів і народів». Так, повідомляючи про вигнання німців із міста, газета «не спромоглася надрукувати наказ Верховного Головнокомандуючого про звільнення Новограда-Волинського від німецько-фашистських окупантів». Вона не до кінця засвоїла свою місію. Любити Сталіна — це ще не все. Треба, щоб кожен знав, хто є найбільшим і найвеличнішим полководцем, хто керує переможною Червоною Армією. І Сталін не завойовує, а звільняє народи.
Та цей «прокол» — ще півбіди. Головна ж провина була в іншому. Редакція посміла глумитися над самим іменем Сталіна. У газеті при згадці про нього надрукували: «тов. сталін». Це було явне приниження статусу й імені особи вождя, а на таке він реагував болісно і жорстоко. НКВС нещадно нищило подібних зухвальців.
При поштовій переписці одна з жінок у написі на конверті «місто Сталінград» пропустила літеру «р». Берія тоді на ній відпрацював увесь свій арсенал вишуканих тортур: «Мерзото, признайся, хто і за скільки тебе купив? Чий ти — шпигун? Що ви надумали проти товариша Сталіна?». Ворогу не побажають такої страшної кари, яку знесла ця жінка.
За тим, як мовлять і пишуть ім’я і титул Сталіна, стежили неусипно «енкаведистські нюхавки». Горе було тому, хто необачно губив літеру чи не так писав сталінські номінали.
В один із моментів відступу й розгрому радянських військ якась російська провінційна газета у вислові «главнокомандующий Сталин» пропустила букву «л». «Енкаведисти» знищили там не тільки редакцію і друкарню, а навіть кицьку, яка мешкала у друкарні. Про неминучу кару за такі злочини попереджали всіх редакторів.
І, тим не менше, у «Патріоті» трапився натяк на щось подібне. «Сталін» написали з маленької літери, а замість «товариш» поставили «тов.». В обкомі редактору зауважили, що прізвище з маленької пишуть, коли бажають явно принизити, а приниження Сталіна в пресі є неприпустимим. «Тов.» можна вживати по відношенню до місцевого чиновництва для скорочення вислову й економії місця. Але по відношенню до Сталіна таке слово треба писати тільки повністю: «товариш», а ще краще — «Товариш Йосип Віссаріонович Сталін».
У редакції із вдячністю вислухали всі ці докори, гаряче і з душею їх сприйняли й ніколи більше не возвеличували вождя куцим «тов.», а його ім’я писали тільки з великої літери.