Хто на фото?

Галині не спиться. Гортає товстенький фотоальбом. Відтак зосередивши увагу на світлині, де зблизька сфотографована морда Тузика в молодості, штурхає чоловіка в бік:
— Панасе!
Той здригається, невдоволено бурмотить:
— Галю, ти коли-небудь даси мені нормально заснути?
— Ну, не сердься, будь ласка. Фотка цікава. Подивися.
Панас нехотя повертається до дружини.
— Яка фотка? Ну, звірина якась.
— А на кого вона схожа?
Панас пильно дивиться на дружину. Потім — на фото. Голосно вигукує:
— На чупакабру!
Галина загиготіла. А затим:
— А ще на кого схожа?
— Галю, я спати хочу!
— Ну, Панасику. На кого ще вона схожа? Придивися.
Чоловік бере фото до рук.
— На жирафу. Це якщо їй вуха підняти.
Дружина знову загиготіла.
— А ще на кого?
— На коняку!
— Га-га-га! А ще на кого?
— На кабана ще. Якщо до рила ікла приставити.
Галина заходиться сміхом.
— А ще?
— На верблюда.
Галина регоче, аж сльози на очах виступили.
Панас зауважує:
— Проти ночі сміятися недобре.
А Галина:
— Аби не плакати, — і за своє. — А на кого воно ще може бути схоже?
— Може, хочеш сказати, що на людину?
Галині вже й дух перехопило. А з очей сльози потекли.
Панас сердиться:
— Та вгамуйся ти зрештою!
Галина забирає фото. Альбом кладе на столик. Повертаючись на правий бік, подекуди ще погигикує. Та, зрештою, засинає. Вона так і не сказала, що та звірина схожа на Панаса.
Заснув і Панас. Він так і не сказав, що та «чупакабра» схожа на його Галину.