Оригінальна «художниця»

ДАМА НА ЛАВЦІ
Ліля (імена в матеріалі змінено) часто приходила до міського парку, аби розвіяти нудьгу, яка останнім часом опанувала її. Здавалося б, блиснули перші весняні сонячні промені, на Божий світ почала пробиватися перша зелена травичка, веселіше залунав пташиний спів — радіти треба, насолоджуватися життям. Аж ні, на душі — якийсь неспокій, туга.
Та й здогадувалася, чому на душі коти шкребуть. Все почалося з тієї зради. Чоловік про це дізнався. Дивується, хто міг йому розповісти. Адже були дотримані, як вона гадала, всі тонкощі конспірації. Невже коханець, наволоч, комусь проговорився? А може, його підіслав її Максим? Щоб перевірити на вірність.
Та що вже. Розбіглися. Всього два роки прожили, й дітей не нажили.
І закрутилося…
СОРОМ’ЯЗЛИВИЙ КАВАЛЕР
Ліля налаштувалася підвестися з лавки, коли поряд присів середньої статури чоловік років сорока-сорока п’яти.
Молода жінка краєм ока оцінила дядечка: модно одягнений, трохи лисуватий, пичка симпатична, тільки от дещо опецькуватий.
Ліля видобула із сумочки пачку цигарок.
Джентльмен несподівано протягнув запальничку:
— Будь ласка!
Ліля посміхнулась, а відтак злегка схилилася над жовтим вогником.
— Дякую! — чемно відказала вона і тут-таки вловила запах перегару.
Було очевидно, що незнайомець хвилюється. Він раз по раз збивав попіл із цигарки, навіть тоді, коли цього не потрібно було робити, крутив запальничку.
А потім банально запитав:
— Скучаєте?
Ліля стрималася, щоб не пирхнути зо сміху.
— А ви хочете мене розважити? — грайливо зиркнула на дядечка.
Той підбадьорився:
— Запросто! Віктор! А вас?
— Хм… Ліля.
— Дуже приємно!
— То як і чим хочете мене потішити?
— А чого бажає дама?
— Яхту! І на Мальдіви!
— У вас непогані смаки.
— Ато!
— Але…
— Ясно.
Чолов’яга сконфузився, зайорзав на лавці. Затим потягся за черговою цигаркою.
Ліля, у притаманній їй манері, вирішила покепкувати:
— Не поїдемо на Мальдіви? Шкода. Я так уже налаштувалася… — та, помітивши повне сум’яття співрозмовника, розрядила ситуацію. — Гаразд. А які ще маєте плани на сьогодні? В ресторан? Ага! І в ресторан не вийде. Вас там впізнають і донесуть дружині. Еге ж? От біда!
Кавалер, хоч і був трохи під градусом, проте мав вигляд якогось сором’язливого хлопчиська. Відбуркнувся:
— Дружини нема.
— То ви…
— Вона не скоро приїде.
Ліля засміялася:
— Ви мені пропонуєте розважитись у вашій квартирі?!
— А чого, непогана ідея, — посміливішав Віктор. — Викликати таксі?
Ліля не вагалася:
— Викликайте.
ЛІЛЯ-СПОКУСНИЦЯ
Вже через хвилин двадцять Ліля переступила поріг квартири нового знайомого. Оглянувши кімнати, молода жінка для себе відзначила, що господарі цієї оселі не бідують.
Віктор просто стелився перед дамою. Запропонував їй крісло. Запропонував, поки що, переглянути жіночі журнали, очевидячки, які ще вчора гортала його дружина.
— Не скучайте, я — на кухню.
Насамперед Віктор кинувся до холодильника. Для сміливості, з горличка, ковтнув коньяку. Потім ще раз приклався до пляшки. А потім на столі в кімнаті з’явилися виноград, апельсини, гранати, шоколад, цукерки. А згодом — дороге червоне вино і коньяк.
Ліля для власної перестороги поцікавилися:
— А де ваша дружина?
— У тещі. Ну, в матері. Якісь проблеми з документами. Ось і поїхала. Повернеться завтра перед обідом.
Ніби заспокоїлася.
А Віктор знову рвонув на кухню. Допив початий коньяк. І сам здивувався, що стільки подужав спиртного. Та все одно не хмелів. Збудженість брала своє.
Коли він повернувся до кімнати, Ліля вже лежала на софі. Знадна, красива. У міні-спідничці, легкій кофтинці, крізь яку чітко проглядалася гіпюрова нижня білизна.
Віктор апетитно проковтнув слинку. Тільки тепер відчув сп’яніння: від спиртного і похоті. Відтак кумедно розкинувши руки, наче збирався звабливу жінку підхопити на руки, кинувся до софи.
Ліля грайливо вперлася руками в його груди:
— Почекай! Я — в душ. У тебе є душ?
— Ображаєш, золотко!
— Я швиде-ень-ко-о-о!
Ліля, граційно вихиляючи стегнами, попливла в душ.
Тут Віктор згадав про дружину. Задумливо примружився, міцно стис губи. Намагався відкинути думки про намальовані в уяві наслідки. Але це не вдавалося. Він нервово схопив зі столу пляшку коньяку, швидко відкупорив пляшку і присмоктався до горличка. Не зоглядівся, як спорожнив половину посудини. Знову здивувався своїй «могутності». Потім підвівся. Та його похитнуло.
— А це не добре, — промуркотів.
Проте відкупорив червоне вино.
В цей момент припливла Ліля.
— Ну що, красунчику?
Віктор запропонував:
— Вип’ємо?
Гостя, всміхаючись, кивнула:
— Залюбки.
— «На брудершафт?»
— Можна!
Господар оселі налив коханці червоного вина, собі — коньяку. Відтак подав келих дамі. І широко розкрив очі.
Ситуація набирала катастрофічних обертів. Віктор п’янів на ходу. Проте «на брудершафт» спромігся випити.
Пригубила напій і Ліля. І тими ж звабливими вихилясами попрямувала до софи.
За нею, мов песик, поплівся і Віктор. Підійшовши до коханки, простягнув до неї руки.
— Йди до мене!
Сказав і гепнувся на постіль.
— Ти чого, Вітьок?
— М-м-м… Щось…
Віктор ніколи не вживав спиртного в такій кількості. За кілька хвилин, з розкинутими руками і черевом доверху, він просто захропів.
Ліля на такий випад коханця відреагувала істерикою:
— Йолоп дрімучий! Тюхтій! Щоб ти здох, кобель кастрований!
Та, як спалахнула, так і заспокоїлася. Зі спинки стільця зняла свою сумочку і видобула губну помаду. Відтак сіла поряд з Віктором.
Спочатку на Вікторовому лобі Ліля помадою вивела «Ідіот!». На грудях написала «Тут була Ліля!». На пузі ж «намалювала» контури морських хвиль і кораблика з парусом. А нижче пупа зобразила серце, пронизане стрілою. Але, обдивившись сплячий об’єкт, виснувала, що «бодіарт» вийшов недосконалим. Тому затушувала Вікторові губи від носа до підборіддя. Розфарбувала і ніс.
Лише тоді задовольнилася:
— Тепер нормательно! Чао, Вітьок!
ЖИВА КАРТИНА
Прокинувся Віктор близько обіду. Ледь підняв тіло з ліжка. Доплівшись до столу, відщипнув виноградну ягоду від кетяга. Затим ступив у напрямку ванної. Не дійшов. На дорозі десь узялася дружина.
Віктор здивовано вирячився:
— Ти звідки тут, Тамаро?
— Я?! — приголомшено спитала дружина і в тому ж тоні додала. — Я додому приїхала. Що це?
— Де? — не зрозумів чоловік.
— Усюди? На лобі? На носі? На пупі?
— А що там? — Віктор подивився на свій живіт і… мало не зомлів.
Крити було нічим.

Ліля з квартири просто так не пішла. Із собою вона прихопила чималеньку суму грошей і дещо із золотих прикрас.
Цього ж дня Тамара написала заяву в міліцію, а Віктор пішов жити до мами.