Поїхала до онука у Київ, а довелося втікати від куль снайпера…

АБО ПРО ЩО ПИШУТЬ НАШІ ПЕРШОКЛАСНИКИ У ЛИСТАХ ДО ПУТІНА?
Ми вже звикли асоціювати із Майданом здебільшого молодих завзятих хлопців із гарячими очима, сповненими бажання змінити життя українців на краще. Хоч усвідомлюємо, що серед тих, хто співпереживає усі нинішні події, — люди різного віку і статусу.
Коли верстався номер, до нас у редакцію прийшла 67-річна Тамара Григорівна Шевчук. Так сталося, що 20 лютого вона стала очевидицею кривавого розстрілу мітингувальників у Києві, хоч не могла собі того уявити навіть у страшному сні. Адже поїхала туди відвідати онука і, звісно ж, побувати на Майдані. Погостювавши в онука, пройшлася вулицями, занурилася в особливу атмосферу Майдану. А коли почалися постріли, і поранені люди стали падати у неї на очах, — каже, що не пам’ятає, як втікала звідти: усюди паніка, метро не працювало. Згодом зателефонував стурбований онук, а Тамара Григорівна відповіла, що вона вже по дорозі додому…
У редакцію жінка принесла свій вірш, сказала, що пише поезію з 10 років. На клаптику паперу — вистраждані слова після пережитого у столиці. Зі сльозами на очах Тамара Григорівна розповіла, як важко минають дні після трагедії, як жодні медикаменти не допомагають вгамувати поранену душу і нестримний жаль за померлими з обох боків… Не думає вона зараз про те, що пережила два інсульти і клінічну смерть — разом з усією Україною слідкує до пізньої ночі за новинами. Разом з усіма співставляє факти, переживає і, попри усе, надіється на краще… Ми подаємо уривок з вірша.
О Боже! Переведи ты нас через Майдан,
Который дымом и смертью дышит,
Которого никто не слышит —
Переведи ты нас через Майдан.
О Боже, сколько это может длиться?
И где начало этому, конец?
А может, это все нам только снится —
Как упал от пули замертво боец?!
Мы долго в этом мире выживали,
Не видели начала и конца,
Не верили, боялись, но мечтали,
И вот проснуться нам пришла пора.
О Боже! Переведи ты нас через Майдан,
Где снайпер натянул невидимую сеть.
Дай нам к победе вместе всем дойти
И на полпути от пуль не умереть…

Криваві події на Майдані вже сьогодні змінилися масовим занепокоєнням на сході України та дестабілізацією у Криму, після вторгнення туди російських військ. У зв’язку із ситуацією в Україні, ніхто вже не залишається байдужими. Навіть першокласникам у Новограді-Волинському запропонували домашнє завдання — написати листа… президенту РФ Володимиру Путіну. Тож у супроводі батьків, бабусь і дідусів малеча взялася за кулькові ручки і почала старанно виводити слова: «Я мрію про мир на своїй Батьківщині. Тому виведіть, будь ласка, війська із Криму…».
Невідомо, чи прочитає російська влада ці листи українських дітей. Але ми, їх батьки, ніколи не гадали, що маленьким допитливим оченятам доведеться пояснювати такі складні (і чи потрібні дітям?!) речі…