Привіт з Ізраїлю

Уже майже двадцять років у Ізраїлі відзначають День Перемоги. Тому що так знищувати євреїв, як це робили нацисти у Німеччині, (традиційно вважають їхніми жертвами 6 мільйонів євреїв, це число закріплене у вироках Нюрнбрензького трибуналу) з 1933 по 1945 роки, світ не пам’ятає…
Тож у День Перемоги лунають переможні мелодії нашої колишньої країни СРСР — «День Победы», «Катюша», «Прощание славянки»… Їх вивчили військові оркестри Ашдада, Єрусалима і Хайфи. І не дуже стрункими рядами вулицями йдуть колишні ветерани Великої Вітчизняної війни з орденами і медалями на грудях. А мешканці міст аплодують їм, дарують квіти, радіють і танцюють. Більшість євреїв переконана, що День Перемоги — це друге народження нації.
Нині в пресі і по телебаченню Ізраїлю намагаються якомога більше розповісти молоді про події тих далеких років, аби не дати їй забути, що означала Друга Світова війна для їхнього народу, і якою ціною здобуто перемогу.
Ось і наша землячка, котра кілька років працювала журналістом «Звягель-Інформу» — Ада Нічпальська — повернулась подумки в ті роки і написала вірш, присвячений тим подіям, коли вона маленькою дівчинкою перебувала в евакуації в Середній Азії.
Сьогодні Ада Давидівна живе в Ізраїлі в місті Петах-Тиква. Вона шле усім новоградцям сердечні вітання, побажання здоров’я, добра і довголіття. Каже, якби мала змогу, — надіслала б усім новоградцям шматочок ізраїльського сонечка. А ми друкуємо її вірш.
АРТИСТКА
Эвакогоспиталь. Хаджи Абад.
Узбекский городок. Мирза в халате.
Идёт концерт для раненых солдат,
И вместо сцены — табурет в палате.
Мирза малышку на руки поднял,
Поправил бант на голове девчонки.
А вечер тихо плечи обнимал,
И рвался в окна голосочек тонкий.
И каждый вспомнил что-то о своём:
И как в печи поленья догорали,
И незабытый материнский дом,
Шальную пулю там, на перевале.
И покатилась по щеке слеза.
Ещё так далека была победа…
Разбередила душу егоза
Сестричек, раненых и старого начмеда.
…Как-будто отодвинулась война,
И в этой грустной песне о землянке
Им виделись подруга иль жена,
И мама, сына ждущего с гулянки.
А голосок всё набирался сил,
Ему уже в палате стало тесно.
Вот кто-то повторить ещё просил,
Когда внезапно оборвалась песня.
Таким был первый девочки дебют.
С тех пор её артисткой называли.
Все верили — фашистов разобьют,
Девчонка подрастёт, в концертном зале,
У края рампы, стоя на виду,
Она «Землянку» запоёт, как прежде.
И папа с мамой во втором ряду,
И май цветущий с запахом надежды.
…2014-ый. Девятое число.
Израиль весь отмечает День Победы.
Уже поколенье внуков подросло,
Гордятся ими бабушки и деды.
А песни тех военных дальних лет
К святой земле дорогой шли неблизкой…
И в нас, живых, не угасает свет,
Зажжённый в сердце маленькой артисткой.