Інтим з крадіжкою

Піднімаючись поверхами, він помітив, що на сходинковому майданчику одна із дверей до квартири була трошки відчинена. Обережно зайшов до оселі. На ліжку побачив сплячого чоловіка. На столі — півпляшки вина, залишки наїдків.
Зрозумів: була гулянка. Налив собі в келих червоненького, випив. Без закуски. І… приступив до діла…

Останній раз Наталія до міста приїжджала десь місяць тому. А цього разу до райцентру приїхала, аби побайдикувати, зустріти когось зі знайомих, зайти в гості, поспілкуватись.
І не прогадала. Першим зустріла Юрія Бевзюка (імена в матеріалі змінено), чоловіка років сорока, з котрим познайомилася на базарі минулого року.
Точніше, він окликнув її:
— Наталі!
— О! Юрчику! Привіт!
— Давненько тебе не бачив! Десь пропадаєш.
— Та… Городи, хазяйство, дітвора.
— Так, так. Це ж у тебе їх…
— Троє! Я ж казала.
— Призабув.
— Може, нову пасію завів? Думки плутаєш!
— Та яка там пасія. А ти зараз куди прямуєш?
— На автовокзал. Назад у село їду.
Наталія сказала неправду. У такий спосіб вона хотіла викликати в Юрія до себе зацікавленість.
— Чого так спішиш? — Юрій ніжно обійняв жінку. — Може, зайдеш у гості?
— Я знаю…
— А хто знає?
— Хіба що, на годинку.
Юрій посміхнувся:
— Звичайно! В мене класне вино є! Ти ж любиш? То що?
— Звабив!

Вранці Юрій прокинувся дещо пізніше звичайного. Голова тріщить. Почалапкав на кухню. Випив півчашки газованої води.
— Наталя-а!
Тиша.
Зазирнув у другу кімнату.
— Наталко! Ти де ховаєшся?
Зазирнув до ванної.
Нема. Знайому, наче що вкрало.
Юрій повернувся до гостинної. Стіл — не прибраний. Його куртка якось не так висить на спинці стільця. Обнишпорив кишені. І скреготнув зубами. В гаманці лишився лише автобусний квиток за проїзд. Однак для певності обдивився шухляди, полиці…
«Та ні. Нікуди грошей не перекладав. Хоч вип’ю, але завжди все пам’ятаю. От зараза!»
Набрав «102».

Капітан, старший міліцейського наряду, поцікавився:
— А хто вам ця жінка?
— Давня знайома. Приютив на ніч.
— Навіщо?
— Ну, я чоловік розлучений, самі розумієте.
— Розумію. І що далі?
— Ну, випили ми трохи. Потім с… с… спати полягали. А вранці прокидаюся — її вже немає. І грошей немає. До двох тисяч було. Саме зарплату отримав.
— А ви добре дивилися? Може, жінка ні в чому й не винна.
— Та дивився. В гаманці вони були. Гаманець є, а грошей нема.
— Знайома ваша місцева?
— Із села.
— З якого?
— Не знаю.
— Хм!.. А прізвище її?
— Кого?
— Давньої знайомої!
— Наталя.
— А прізвище?!
— Не знаю.
— Ну так, так. Хіба прізвище питаєш… Раніше вона у вас бувала?
— І не раз. Але ніколи нічого не чіпала. Просто дивина якась. Що на неї найшло?
— Більше з квартири нічого не пропало?
— Та наче ні. Тільки гроші. Але вона ніколи нічого не брала.
— Подруг для «с… с…» треба вибирати!
— Ну…

Через півгодини, як поїхала міліція, Юрій знову зателефонував до відділку. З’ясувалося, що з квартири, окрім грошей, зникли срібний портсигар, медалі та ордени покійного діда.
Цього разу оперативники вже не приїжджали, сказали Бевзюку прийти до відділку і написати заяву. Проте правоохоронці також не дрімали. За описом Юрія, схожу жінку помітили на автовокзалі. Підійшли до неї. Один із оперативників поцікавився:
— Вас звати Наталія?
Жінка здивовано випросталася:
— Наталя. А що таке?
— Ви цієї ночі були у квартирі Юрія Бевзюка?
— У Юрія була. Хи-хи!
— Чого ви смієтеся?
— Не знала, що у нього таке смішне прізвище!
— Зараз вам буде не смішно.
— Тобто?
Наталія, почувши, що на неї хочуть «повісити» казна-що, стала дибки:
— Які гроші?! Які медалі?!
— Ви ж ночували в квартирі Юрія Бевзюка?
— Ночувала. Випили хорошого вина. Як завжди, зайнялися сексом. Все було непогано. Потім…
— Полягали спати?
— …Так.
— А чому ж тоді тихенько втекли з квартири?
— Я не втікала! — аж крикнула жінка і затараторила. — Він так солодко спав. Не хотіла його будити. А мені додому треба. Хазяйство, діти. Сама все тягну. Мій бовдур, як поїхав на заробітки до москалів, так там і залишився. Знайшов якесь чмо! Вже три роки коло неї, стерво! Секс був. Нічого не брала. І нікуди не втікала.
— Розберемося, розберемося. А до відділу доведеться проїхати.
— В мене — автобус! Діти!
— Ніч діти чекали, почекає і автобус!

Розбиралися недовго. Наталя і справді нічого не крала. А ось неохайного підозрілого чоловіка біля під’їзду бачили жителі багатоповерхівки.
Незабаром цього чолов’ягу затримали. Ним виявився безхатько Васька Лупало. Так його прозивала місцева жебрацька братія.
Медалі, ордени та портсигар вдалося вилучити. А ось гроші — не всі. Васька Лупало за кілька годин уже встиг розтринькати половину суми, на широку ногу пригостивши своїх «побратимів».
Юрій же, у свою чергу, відсварив Наталю, що та пішла з квартири, не попередивши його про це. Разом із тим заявив, що розриває з нею всілякі зв’язки.
Наталя ж обізвала Бевзюка «ненормальним ідіотом» і поїхала в село. До хазяйства, до дітей...
Ось така історія.