«О 4-й ранку я прокинулась від вибухів поруч із нашим будинком…»
- 202
- коментар(і)
- 27-06-2014 14:18
НОВОГРАД СТАЄ ПРИТУЛКОМ ДЛЯ БІЖЕНЦІВ ЗІ СХОДУ УКРАЇНИ
Наше місто, на щастя, залишається однією з безпечних точок на карті України, куди втікають люди з «гарячого» Сходу. Те, про що ніхто донедавна не міг навіть подумати, сьогодні стало для українців жорстокою реальністю — у конфлікті, який багато хто вже відверто називає війною, гинуть не лише сепаратисти і військові, а й мирні мешканці, у тому числі — діти. Очевидицею цих страшних подій стала молода луганчанка Олена, котра попросила не називати її справжніх даних, бо хвилюється за рідних. Ця жінка, як і багато її друзів та знайомих, нещодавно змушена була втікати з дому. У Новоград вона з дитиною приїхала тому, що тут проживають рідні її чоловіка. Наразі молода сім’я винайняла у місті житло, натомість коли ці люди зможуть повернутися додому — невідомо. Так само невідомо й те, чи зможе колись молода мати забути, як з дворічною малечею під кулями і вибухами їй довелося покинути Луганськ…
— О 4-й ранку я прокинулась від вибухів поруч із нашим будинком, — розповідає Олена, — розбудила батьків, які з нами живуть. Дитину, яка ще спала, переклала на підлогу. Потім почалися автоматні черги. Ми ховалися у кутках, у ванній, з верхніх поверхів до нас почали спускатися сусіди з кулями, що застрягли у стінах їхніх квартир… Коли десь о 12-й постріли припинилися, і мешканці будинку вийшли у двір, то побачили бойовиків. Спитали їх, чи можна, щоб діти і жінки покинули будинок. Вони відповіли: «Втікайте, у вас обмаль часу…».
Речі Олена збирала поспіхом, у перервах між автоматними чергами. Ті черги, говорить, були дуже схожими на хлопки долонями. Очевидно, саме за них сприйняла ці звуки дитина, почавши у такт плескати у маленькі долоньки… У матері, котра в цей час годувала дитину на підлозі, заховавшись у кутку квартири, з’явилися сльози на очах. «Добре, що дитина ще нічого не розуміє», — подумала вона… З собою зібрала лише речі першої необхідності.
Їхати звідси на машині чи автобусі зараз небезпечно. За словами Олени, озброєні люди на дорогах забирають позашляховики, обстрілюють транспорт, якщо машини починають втікати. У багатьох її знайомих автівки забрали, тож їм залишалося лише дякувати, що самі лишилися живими… Потяг на Сході є нині найбільш безпечним видом транспорту, тому взяти на нього квитки дуже проблематично.
Патріотизм і згуртованість людей у Новограді Олену здивували. Втім про політику ми не говорили зовсім — наша розмова взагалі була дуже стриманою у висловлюваннях. Жінка пережила важкі емоції, тому її обережність можна зрозуміти. Говорити «всю правду» про події на Сході вона не захотіла. Каже, що з тим, що бачила і знає, її співвітчизникам нелегко заснути. «Пишіть те, що говорять у ваших новинах, — сказала вона, залишаючись при своїй думці. — Дуже шкода, що труни приходять рідним, що діти залишаються сиротами… Незрозуміло одне: чому люди вмирають?!»
Розповіла Олена про те, що люди на Сході дуже ображені на українську владу. Тому що зараз, коли йдуть воєнні дії, їх ніхто не попереджає, не евакуює дітей і жінок. «Навіть Росія організувала безкоштовні автобуси для біженців, — говорить жінка, — а українська влада — нічого. Не усі можуть дозволити купити собі квиток на потяг. Ті, в кого немає грошей, рятуються усіма можливими способами». Дехто вже навіть повертається назад — туди, де перестають стріляти. Бо винаймати житло на чужині і без роботи — дорого.
«Ніхто не знає, скільки усе це триватиме. Спитайте у тих, хто «зверху». А ми, люди, більше всього хочемо миру. І повернутися туди, де ми жили і працювали», — висловила Олена бажання земляків. Попри різні політичні настрої серед українців, це нині єдина спільна мета для більшості людей...
Як повідомили «Звягелю» у міському управлінні праці та соцзахисту, наразі офіційних звернень від біженців зі Сходу не зареєстровано. Хоча містом шириться інформація, що такі люди у місті є, а проживають вони здебільшого у родичів. Як розповіла заступник начальника управління Олена Пономаренко, у гуртожитку професійного ліцею облаштована кімната на трьох осіб для тимчасового проживання. А у міському центрі соціальних служб для дітей, сім’ї та молоді, за телефоном 2-07-12, приймають заявки від городян, котрі у разі потреби зможуть надати житло біженцям.
Наше місто, на щастя, залишається однією з безпечних точок на карті України, куди втікають люди з «гарячого» Сходу. Те, про що ніхто донедавна не міг навіть подумати, сьогодні стало для українців жорстокою реальністю — у конфлікті, який багато хто вже відверто називає війною, гинуть не лише сепаратисти і військові, а й мирні мешканці, у тому числі — діти. Очевидицею цих страшних подій стала молода луганчанка Олена, котра попросила не називати її справжніх даних, бо хвилюється за рідних. Ця жінка, як і багато її друзів та знайомих, нещодавно змушена була втікати з дому. У Новоград вона з дитиною приїхала тому, що тут проживають рідні її чоловіка. Наразі молода сім’я винайняла у місті житло, натомість коли ці люди зможуть повернутися додому — невідомо. Так само невідомо й те, чи зможе колись молода мати забути, як з дворічною малечею під кулями і вибухами їй довелося покинути Луганськ…
— О 4-й ранку я прокинулась від вибухів поруч із нашим будинком, — розповідає Олена, — розбудила батьків, які з нами живуть. Дитину, яка ще спала, переклала на підлогу. Потім почалися автоматні черги. Ми ховалися у кутках, у ванній, з верхніх поверхів до нас почали спускатися сусіди з кулями, що застрягли у стінах їхніх квартир… Коли десь о 12-й постріли припинилися, і мешканці будинку вийшли у двір, то побачили бойовиків. Спитали їх, чи можна, щоб діти і жінки покинули будинок. Вони відповіли: «Втікайте, у вас обмаль часу…».
Речі Олена збирала поспіхом, у перервах між автоматними чергами. Ті черги, говорить, були дуже схожими на хлопки долонями. Очевидно, саме за них сприйняла ці звуки дитина, почавши у такт плескати у маленькі долоньки… У матері, котра в цей час годувала дитину на підлозі, заховавшись у кутку квартири, з’явилися сльози на очах. «Добре, що дитина ще нічого не розуміє», — подумала вона… З собою зібрала лише речі першої необхідності.
Їхати звідси на машині чи автобусі зараз небезпечно. За словами Олени, озброєні люди на дорогах забирають позашляховики, обстрілюють транспорт, якщо машини починають втікати. У багатьох її знайомих автівки забрали, тож їм залишалося лише дякувати, що самі лишилися живими… Потяг на Сході є нині найбільш безпечним видом транспорту, тому взяти на нього квитки дуже проблематично.
Патріотизм і згуртованість людей у Новограді Олену здивували. Втім про політику ми не говорили зовсім — наша розмова взагалі була дуже стриманою у висловлюваннях. Жінка пережила важкі емоції, тому її обережність можна зрозуміти. Говорити «всю правду» про події на Сході вона не захотіла. Каже, що з тим, що бачила і знає, її співвітчизникам нелегко заснути. «Пишіть те, що говорять у ваших новинах, — сказала вона, залишаючись при своїй думці. — Дуже шкода, що труни приходять рідним, що діти залишаються сиротами… Незрозуміло одне: чому люди вмирають?!»
Розповіла Олена про те, що люди на Сході дуже ображені на українську владу. Тому що зараз, коли йдуть воєнні дії, їх ніхто не попереджає, не евакуює дітей і жінок. «Навіть Росія організувала безкоштовні автобуси для біженців, — говорить жінка, — а українська влада — нічого. Не усі можуть дозволити купити собі квиток на потяг. Ті, в кого немає грошей, рятуються усіма можливими способами». Дехто вже навіть повертається назад — туди, де перестають стріляти. Бо винаймати житло на чужині і без роботи — дорого.
«Ніхто не знає, скільки усе це триватиме. Спитайте у тих, хто «зверху». А ми, люди, більше всього хочемо миру. І повернутися туди, де ми жили і працювали», — висловила Олена бажання земляків. Попри різні політичні настрої серед українців, це нині єдина спільна мета для більшості людей...
Юлія КЛИМЧУК
Як повідомили «Звягелю» у міському управлінні праці та соцзахисту, наразі офіційних звернень від біженців зі Сходу не зареєстровано. Хоча містом шириться інформація, що такі люди у місті є, а проживають вони здебільшого у родичів. Як розповіла заступник начальника управління Олена Пономаренко, у гуртожитку професійного ліцею облаштована кімната на трьох осіб для тимчасового проживання. А у міському центрі соціальних служб для дітей, сім’ї та молоді, за телефоном 2-07-12, приймають заявки від городян, котрі у разі потреби зможуть надати житло біженцям.
Коментарі відсутні