Приймак

ПОТЕРПІЛИЙ ТЕСТЬ
Василь Котюх (імена в матеріалі змінено) увійшов на подвір’я Тарасюків і, побачивши Петра із припухлим оком, здивовано застрочив:
— А що це? Хто тебе? Впав чи що? Чи хтось…
Тарасюк сів на лавку і почав з далеку:
— Я його не чіпав…
— Кого?
— Та зятя ж!
— Ну?
— Він приніс чвертку. Хоча, я підозрюю, що Макарушка дорогою десь добавив. Може…
Тарасюк нетерпляче перебив:
— А далі-то що?
— Ну, значить, випили ми. Нормально сидимо. Говоримо. Про се, про те. І тут він мене бух у морду!
— За що?
— Не знаю.
— Ну, щось ти йому сказав же?
— Ну, сказав, мабуть… Не пам’ятаю. Але ж не в морду бити. Тестя!
— Це правильно. Тестя не можна. Я, того… — Котюх погладив випукле місце на животі.
Тарасюк аж підхопився з лавки:
— Чого так довго мовчиш? — І злодійкувато зиркнув на хату.
Котюх зрозумів той рух:
— Твоя вдома?
— На городі Галина. З невісткою. Закуска є?
— Щавлю в полі — хоч косою коси!
— Почекай, хліба візьму. І «метра».
— Стопка є. А Макара не зватимеш? Він мене пригощав.
— Здурів чи що?! Той приймак знову обіцяв хату спалити!
Про вовка й промовка. На ганок виперло Макара. Побачивши Котюха, його живіт, той все збагнув.
— Дя-а-дько Ва-си-иль! — Макар збіг зі сходинок ганку і, розкинувши руки, мов птах крила, поліз обніматись із сусідом.
— Чую, що хтось у дворі балакає! А це добрі люди до нас завітали! Проходьте в хату.
Котюх розгублено затупцяв на зеленому спориші.
— Та я лише на хвилинку. Треба бігти. Робота є.
Макар осміхнувся, кивнув на живіт:
— Грижа вилізла?
Діватися було нікуди. Василь здався:
— Ну є…
Макар знову розкинув руки:
— То йдемо до хати!
«СВЯТІ БАТЬКИ»
Однією пляшкою три душі не задовольниш. Це — що крапля в морі. Хоча Макара вже розбирало.
Тесть здебільшого мовчав. Час від часу з-під лоба поглипував на зятя.
А Василя Котюха розбирала цікавість:
— За що ти Петра-то?
— А фіг його знає, — здвигнув плечима Макар. Відтак, поморщивши чоло, почав колупатися в пам’яті. Зрештою щось з неї таки видобув. — Сказав, що я маю шукати роботу. Що я — дармоїд. Ну, і всяке таке. Обідно. Хіба ні, дядьку Василю?
— Воно-то так, — зітхнув гість. — Але це ж тесть! Святе!
Макар зіронізував:
— Більше не буду. Ге-ге! Святі батьки!
Старші промовчали. Потім Котюх зі штанів дістав гроші:
— Збігай до баби Лізи.
Двічі повторювати не треба було.
Через півгодини на столі красувався літр самогону. Сіли. Випили. Закусили. І вже заспівали.
«ВОНО» РОЗБУШУВАЛОСЯ
А тут Тарасючка з невісткою повернулися з городу.
— Коли вас уже позаливає! — вилаялася господарка оселі. — Ми в полі спину гнемо, а їм, бач, жизнь удалася!
Петро підбрився:
— Сідайте до столу.
Галина від злості аж підскочила:
— Зараз, як звезу чим-небудь! — І перекинулася на Макара. — А ти, зятьок, вже і язиком не мелеш?
Марія теж докинула чоловікові:
— Очі он уже, як блищать! Я пашу, а воно…
— Воно-о?! — скреготнув зубами Макар і перевів погляд на отвір підпіччя. — Я — воно??! Та я тебе!...
Макар зірвався на рівні, схопив табуретку.
Жінки повибігали на двір. Макар — за ними…
СУСІДИ
Те, що коїлося в оселі Тарасюків, односельці знали. Мало хто з них, коли починалася сварка, звертав на це увагу. Звикли.
А хтось і скаже:
— О! У Тарасюків знову війна!
Коли жінки повибігали з хати з криком, дід Павло, сусід по межі, запропонував утікачкам:
— Та подзвоніть у міліцію.
— Мало його забирали?! — дорікнула Галина. — Там боки намнуть, то він повернеться звідти і над нами змивається, бамбула!
Над головами жінок просвистіла табуретка. У бідолашних аж ноги підкосилися.
А діда Павла наче вітром здуло.
НЕБЕЗПЕЧНИЙ СХОВОК
Макар ввійшов на кухню. Важко дихав. Причепився до чоловіків:
— Сидимо! Зрадники! Хоч би підтримали!
— А ми що… — був заїкнувся Василь Котюх. Та побачивши, як перекосилося Макарове обличчя, позадкував до виходу.
Втрутився тесть:
— Ти б, Макаре, заспокоївся.
Але зять розлютися дужче. Заліз під піч і дістав звідти пластикову пляшку з бензином.
— Що то? — холодком обдало Тарасюка. Хоча він уже здогадався, що то.
Макар зареготав, мов божевільний.
— Зараз я вас буду смажити!
І зять почав розливати по хаті бензин. Облив ним і тестя. Тарасюк, відчуваючи непоправне, скочив у двері.
А Макар тим часом чиркнув сірником. За мить довкола все запалало.
НЕПОПРАВНЕ СТАЛОСЯ
Із вхідних дверей повалив густий дим. Затим застрибали язики полум’я.
Галина з Марією остовпіло дивилися, як горить їхня хата.
— Чого він не вибігає? — наче в себе спитав Тарасюк і кинувся в палаючий будинок.
Зятя він не знайшов. Коли вже падав на підлогу, то око зачепило відчинене вікно. Стало зрозуміло, кудою врятувався Макар.
Петро Тарасюк з будинку вже не повернувся.
Працівники міліції розшукали Макара через декілька днів. Він переховувався у лісі.