Російська імперська політика і створення Новоград-Волинського казенного юдейського училища в ХІХ столітті

За архівними даними, у місті Новограді-Волинському і повіті у 1868 році діяли вже 31 бет-мідраш та 106 хедерів. За якихось десять-дванадцять років кількість приватних навчальних закладів зросла в два з половиною рази. Можна вважати таке зростання за короткий проміжок часу кількості навчальних приватних закладів серед юдейської етнічної меншини свого роду бойкотуванням основною масою юдейського населення не стільки державних навчальних закладів, як імперської політики, спрямованої на русифікацію юдеїв, на відторгнення ними традиційного віровчення і способу життя, яке царизм намагався втілити за допомогою тих же міністерських навчальних закладів, і на податки від свічного і кружкового зборів.


У 1869 році Новоград-Волинський повіт щодо юдейського населення був уже розділений на три зони, якими опікувалися. у Любарській зоні — рабин Шая Бронштейн; у Корецькій зоні — рабин Ноєх Гершенгорн; у Новоград-Волинській зоні — рабин Яків Фрідман. У Любарській зоні на цей час було 45 меламедів, у Корецькій зоні, куди входили юдеї Корця, Городниці, Берездова, Славути, Шепетівки і Красностава, — 74, у Новоград-Волинській зоні — 39, всього — 158 приватних юдейських вчителів.
Щоправда, корецький рабин Ш.Бронштейн доносив у губернський юдейський училищний комітет, що «…Многие меламеды обучают детей, не получив предварительно свидетельств на звание меламедов; свои школы открывают они в частных домах, и что раввину самому нет возможности следить за ними; имеющие свидетельство меламеды не признают надзора раввина, и когда раввин входит с ними в соприкосновение, он всегда остается побежденным. Трудно и почти невозможно раввину при нынешней шаткости своего положения бороться с фанатизмом, не имея никакой помощи со стороны начальства и полиции. Много хедеров никакой помощи (очевидно, методической — В.В.) не имеют». (Збережено оригінальність викладу — В.В.).
Незважаючи на функціонування в Корці і Новограді-Волинському казенних юдейських училищ, більшість батьків за традицією воліла посилати своїх дітей на навчання до хедерів, через це кількість учнів у Новоград-Волинському міському казенному училищі аж до середини 1860-х років не перевищувала 20 осіб. Це стосувалося і всієї Волинської губернії. Так, станом на 1858 pік у восьми оглянутих училищах Волинської губернії навчалось всього 123 юдейських учні. Юдейські дослідники Я.С.Xонігсман та А.Я.Пойман пишуть, що «...юдейські общини ставились до державних училищ як до антинаціональних явищ. Батьки намагалися не посилати туди дітей, якщо навіть доводилось платити чималі штрафи».
У 1866 році в місті над Случчю в казенному юдейському повітовому училищі першого розряду навчалося лише 35 учнів, яким викладали предмети три вчителі на чолі із штатним наглядачем, вчителем російської мови.
Контроль влади за всіма юдейськими навчальними закладами постійно посилювався. Так, 5 вересня 1856 року виник документ, що звався «Порядок спостереження за приватним навчанням юдейських дітей і форма відомості, яку рабини повинні надавати про приватні єврейські училища». Згідно з новою вимогою, при видачі свідоцтв меламедам, крім прізвища, потрібно вказувати прикмети учня і вік. На будинку, де розташовувався хедер, пропонувалося зробити відповідний напис. Рабинів зобов’язували доповідати в поліцію про тих вчителів, які не дотримуються затверджених програм та правил викладання. Училищне начальство і поліція повинні були перевіряти достовірність свідчень. Крім цього, запроваджувались щорічні іспити для всіх учнів.
У Державному архіві Житомирської області зберігається справа під назвою «Cостояние казенных еврейских училищ с 26 июня 1857 по 18 марта 1869 года», яка до певної міри свідчить про стан викладання в училищі навчальних предметів. Із справи дізнаємося, що Новоград-Волинська міська дума видавала за півріччя на утримання юдейського училища в 1858 році по 443 карбованці кожного півроку; але Корецьке аналогічне училище отримувало більше — 530 крб. 50 копійок. Очевидно, через більшу кількість у ньому учнів.
Далі дізнаємося, що в першому класі юдейського казенного училища було 13 учнів, а в другому — 6, проте на момент перевірки в класі сиділо всього два учні. Штатним наглядачем і вчителем світських предметів був Кропив’янський, французьку мову (вочевидь, за бажанням батьків — В.В.) викладав в училищі вчитель римо-католицького віросповідання Гаєвський. Штатний наглядач далі пише про свої враження від навчання в училищі. «Ученики… в первом классе по-русски читают и пишут порядочно; из арифметики знают нумерацию и слагание. Во втором классе в русском языке не знают частей речи, между тем учитель забивает голову учеников определениями. В арифметике за весь год едва пройдены 4 действия, но и те единственные два ученика знают плохо; та же метода забивать голову определениями, что и в русском языке. На практическое развитие учеников посредством задач не обращено никакого внимания.
В еврейских предметах. Сидер, Хайе Адам и Маймонид (учитель Шмурак) ученики не знают самых обыкновенных вещей из Сидера, в Маймонду и Хайе Адам дети не знают значение еврейских слов и не умеют передать на народном языке заученных правил своей религии; в трактате об идолопоклонниках ученики употребляют слово гой, да и сам учитель не мог объяснить значение слова идолопоклонник. Вообще, — робить висновок наглядач, — учитель Шмурак — чистый меламед и преподает без всякой пользы для учеников, за четыре года не усвоив себе никакой методы. Народное письмо (лист на ідиш — В.В.) — довольно в хорошем состоянии». (Сидер означае в сучасній науковій літературі — Сидар із наголосом на другому складі, на івриті — Сідур із наголосом на останньому складі, на ідиш — Седер з наголосом на першому складі — це збірник юдейських молитв, юдейський молитовник. Цікаво, чи знають сучасні юдеї, як звучать нині два інші названі предмети, що викладалися півтора століття тому, і що вони означають? — В.В.).
Наглядач продовжує. «Библия, еврейский (іврит — В.В.) и немецкий язык. Учит учитель Мендельсбург. Отлично преподает, объясняя Библию по-немецки, еврейскую грамматику излагает практически. Видно, — зауважує наглядач, — что Мендельсбург довольно образован, понимает педагогические приемы преподавания. (Вчитель отримав лише домашню освіту — В.В.). Немецкий язык во втором классе — в очень хорошем состоянии; ученики пишут под диктовку правильно, знают хорошо грамматичесий разбор, переводят с русского на немецкий. В первом классе читают плохо. произношение сильно отзывается народным; впрочем, это недостаток общий».
Ще більш категорично наглядач висловився під час перевірки аналогічного казенного юдейського училища в Корці щодо його вчителя Вігушина. «Учитель Закона, обрядов и веры Вигушин — плохой учитель для публичного учебного заведения. Простой меламед, сам плохо понимает предмет, не имеет никакого навыка в методическому преподаванию, уроки преподает по-жидовски. В первом классе дети не умеют переводить молитвы, молитвы за Царя никогда не читали. Сам учитель признается, что на это не обратил внимания. Два ученика из Хай-Адама кое-что знают, а прочие — даже плохо читают, без пунктуации…». (Збережена оригінальність викладу — В.В.).
За вказівкою попечителя Київського навчального округу, в кінцевому підсумку Мендельсбург був переміщений вчителем «еврейских предметов» до Корця, а в Новоград-Волинське казенне училище прислали вчителем спочатку Йосипа Ейхебаума, а потім — Шмуля Куперштейна; обидва закінчили Житомирське рабинське училище.
Враховуючи непопулярність казенних юдейських училищ та опір їм з боку національних громад, російське самодержавство у 1873 році пішло на подальшу реорганізацію системи юдейської освіти, що також спрямовувалася на відхід юдейської молоді від «віри прабатьків», її русифікацію. Казенні першорозрядні та другорозрядні юдейські училища, що не мали авторитету серед простих юдеїв, закривалися, а замість них створювалися одно- та двокласні державні початкові училища.
Невдовзі, у липні 1882 року, волинський губернатор писав. «…Якщо зі школи повинно починатися перше єднання різних народностей, які населяють дану країну, то відкриттям окремих для різних народностей шкіл, а, тим більше, для євреїв, які і так прагнуть до відокремлення, досягається небажане єднання. ...Всі народності, які населяють нашу імперію, повинні природньо асимілюватися в російській народності, і тільки російська школа, перш за все, може здійснювати таку асиміляцію».
Вороже налаштована адміністрація Волинської губернії та Київського навчального округу до просвіти юдейського народу домоглася свого.
28 листопада 1885 року цар видав Указ про закриття Житомирського рабинського інституту — єдиного вищого навчального закладу у Волинській губернії.

P.S. Автор статті вислювлоє подяку дослідникам Л.Когану та І.Тригубу за слушні поради.