З-під «Градів» і «Смерчів» — у теплі обійми близьких

ІЗ ЗОНИ БОЙОВИХ ДІЙ НА ЛУГАНЩИНІ У ВІДПУСТКУ ПОВЕРНУЛИСЯ БІЙЦІ 30-Ї ОМБр
Їх зустрічали, як героїв — не просто з прапорами, квітами і патріотичними гаслами, а з твердою вірою у своїх захисників, із непідкупною повагою та любов’ю до них. А ще — із відвертим жалем, що волею долі та чиїхось політичних амбіцій, мирним захисникам довелося стати воїнами страшної війни. Війни, яку ніхто не чекав на рідній землі, що за декілька місяців рясно вкрилася кров’ю українців, у тому числі — наших земляків. Несправедливої війни, про яку сказано стільки всього, але про яку мало хто знає усю правду…
8 вересня, із раннього вечора майже до опівночі, біля пам’ятника танку «Беспощадный» городяни виглядали військову колону, що рухалася додому із зони АТО. З огляду на особливості пересування у колоні, бійці 1-го та 2-го батальйонів 30-ї ОМБр рухалися повільно, тому чекати довелося довгих три години. Але що це, порівняно із п’ятимісячною відсутністю вдома, коли кожна хвилина здавалася для рідних вічністю, бо здатна була принести будь-які новини?
І хоч прийшли сюди того вечора не лише близькі бійців, а й зовсім чужі люди — щоб підтримати і висловити шану та гордість, усіх об’єднала спільна радісна новина: хлопці вертаються додому живі! Як хотіли би почути це й інші наші люди, котрим не довелося дочекатися своїх синів, чоловіків, татусів... На жаль, не почули вони цього. І, на щастя, Бог таки зберіг інших.
Непросто передати емоції від тієї зустрічі. Там були хвилювання, гордість, радість, надія і віра, відчай через те, що не можна закінчити війну цієї ж миті… Якась жінка, із квітами у руках, сказала: «Я би усіх цих хлопців обійняла і подякувала їм, хоч і не знаю нікого з них. Але усі вони для мене, наче рідні. Це — наші хлопці!».
У зоні АТО наша бригада вже зазнала значних втрат: як серед техніки, так і, на жаль, серед особового складу. За офіційною інформацією, 42 бійці — загинули, 40 — перебувають у полоні, 36 — зникли безвісти, 218 — поранені. Прикро, але зрозуміло, що реальні втрати значно більші.
Декого з них не впізнали діти, а декого — не одразу впізнали дружини чи друзі. Далися взнаки втомлені та неголені обличчя, фізичне і моральне виснаження, яке вони вповні дозволили собі відчути лише тут, ступивши на рідну землю. Втім, головна відмінність цих людей тепер — це їхні очі. Вони стали іншими, адже бачили те, про що, напевно, далеко не усі розкажуть навіть найближчим людям. Не тому, що їх не зрозуміють, а тому, що розповісти про війну неможливо.
— Там усе горить. Перемир’я? Яке перемир’я?! Немає нічого, стріляють, як раніше стріляли, — розповів військовослужбовець Олександр Козловець. — Ми під час бойових дій думаємо, як уберегти мирне населення, а вони знищують усе…».
Городяни організували теплу зустріч бійцям «тридцятки»: духовий оркестр, хліб-сіль, учні та студенти у вишиванках, жовто-блакитні і червоно-чорні стяги, схвильовані люди і волонтери-рятівники — усі разом намагалися засвідчити вдячність від імені земляків. Бійці десь у душі ці старання оцінили, але на запитання, що відчувають, відповідали одне: «Хочемо якнайшвидше додому». Не дивно, адже на відпочинок у них — лише десять днів.
Перед присутніми виступили представники влади, громадськості, а також — заступник командира 30-ї ОМБр, полковник Сергій Заболотний. Про цього командира від підлеглих довелося почути, що його професійні дії дозволили врятувати багато бійців.
— Дорогі друзі, настав той час, коли ми повернулися на Батьківщину, — сказав Сергій Заболотний. — Дорога була далекою, важкою. Знаходячись у зоні бойових дій, ми завжди відчували підтримку нашого народу. На жаль, не усіх змогли зберегти... Але ми знаємо — герої не вмирають, герої — завжди з нами. Дякуємо вам за підтримку і за розуміння.
Дружина командира, Тамара Заболотна, від імені сімей учасників АТО звернулася до політиків, від яких залежить доля України та кожного її захисника, з благанням, щоб війна на Сході була припинена.
Втім, схоже на те, що політики взагалі не чують звичайних людей, у тому числі — військових. У неофіційних розмовах бійці розповідають про накази, які працюють невідомо на кого і про махінації в ешелонах військового керівництва. Зокрема про те, як «дерибанять» допомогу волонтерів, котрі з останніх сил збирають допомогу для армії, як «зливають» інформацію. Жодного, бодай показового, розслідування з боку військової прокуратури, на жаль, досі не бачимо. Натомість неодноразово вже доводилося чути від людей зі зброєю, що недалекий той час, коли замість АТО вони поїдуть до Верховної Ради...