За покликом серця

Родину Пукасів добре знають не лише у мікрорайоні птаходільниці, а й у всьому Звягелі. Воно і не дивно. Адже виховувались діти в родині знаного господаря і майстра на всі руки Івана Пукаса, у повазі до праці, кращих людських чеснот. Родина мала чимале власне господарство, тому синам Віктору, Георгію, Леоніду, сестрі Любі ніколи було, як кажуть, бити байдики. Старанно допомагали батькам, сумлінно вчились у школі №9, готувались належним чином до дорослого життя…


Найстарший серед синів був Віктор. У ці дні саме на його адресу — поважної і заслуженої людини — линуть десятки сонячних вітань від рідних, друзів, колишніх вихованців... Ювіляр святкує своє 80-річчя.
…Яким же нелегким було життя у тому далекому 34-му. Лише рік минув від страшного і голодного 33-го, коли він з’явився на світ. Хлопчаком намагався довести одноліткам, братикам, що він все здолає, бо він найсильніший. Нерідко демонстрував свої неабиякі фізичні здібності у борцівських поєдинках спочатку десь на картоплиську, коли викопають бульбу, а згодом — у спортивному залі рідної школи. Його намагання не поступатись життєвим труднощам, бути скрізь лідером помітили вчителі-наставники. Вони допомогли розкрити закладені у хлопцеві неабиякі фізичні дані, любов до класичної боротьби, яка стала для нього покликанням на все життя.
Загартований спортом, Віктор Пукас легко долав різні негаразди, коли служив строкову на флоті. Там, далеко від рідної домівки, намагався використати кожну вільну хвилинку для тренувань, не жалів себе від важких фізичних навантажень у спортзалі. Тому нормативи з фізпідготовки складав завжди лише на відмінно.
Повернувшись на батьківщину, вирішив не зрадити своїй давній мрії. Продовжував займатись боротьбою, мріяв навчати цьому вольовому виду спорту майбутніх богатирів. Треба зазначити, що у ті, 60-ті роки, класична боротьба набувала у Новограді величезної популярності. Організаторами цього руху були Віктор та Георгій Пукаси, Олександр Нарольський, Володимир Карецький та інші. І хоч не було належної спортивної бази (займались по вечорах у пристосованих підвальних приміщеннях), результати тренерів-борців Віктора та Георгія Пукасів просто вражали. Їхні вихованці нарівні боролись навіть із вихованцями житомирського тренера В.П.Саломахіна. Нерідко, на подив багатьох, навіть переважали у командному заліку.
Пукаси дали путівку у життя тисячам звягельських юнаків, допомогли їм стали класними спортсменами. Серед них — неодноразові чемпіони області, України, Радянського Союзу, міжнародних турнірів: Юрій Шуренок, Сергій Наумов, Сергій Іваниченко, Геннадій Щербаков, Олександр Бабарикін та багато інших.
Вищу освіту Віктор Іванович здобув у Київському інституті фізкультури. Як здібному педагогу, йому довелось також викладати у Чижівській десятирічці, Ярунському технікумі землевпорядкування, очолювати міську дитячо-юнацьку спортивну школу, районний комітет з фізичної культури... За високі досягнення у праці удостоєний звання «Заслужений працівник освіти України».
Разом із дружиною виховав сина і доньку, має онуків, правнука. На моє запитання, що допомагає жити, не старіти, з посмішкою відповів: «Звісно, спорт, здоровий спосіб життя, спілкування з цікавими людьми, рідними...».
Тож хай зозуля накує Вам, шановний Вікторе Івановичу, ще багато-багато щасливих років!