Україна — курс на членство в НАТО

Російська агресія проти України ще раз засвідчила, що в сучасному світі жодна країна не здатна самотужки забезпечити власну безпеку. Як би не мілітаризувалася українська економіка, наш оборонний потенціал не буде достатнім проти російської воєнної машини. Всі наші сусіди по Східній Європі за останні п’ятнадцять років приєдналися до системи колективної безпеки НАТО, і лише Україна, залишаючись під тиском Росії, не може забезпечити свою безпеку.
Влада завжди пояснювала свою нерішучість «небажанням суспільства», хоча його необізнаність була владі вигідною.
З розв’язанням путінської агресії проти України кардинальним чином змінилися настрої в суспільстві щодо перспективи членства в НАТО. Нині від 50 до 70% українців виступають за це.
У той же час, нинішня українська влада намагається не помічати цих змін. Ми все ще чуємо сентенції на кшталт «членство в НАТО не є на порядку денному Уряду» або ж «підтримка в суспільстві є низькою» і т.ін. За цим проглядається небажання приймати історичні стратегічні рішення.
Саме тому в країні виникла ідея провести референдум за народною ініціативою щодо приєднання до НАТО і у законний спосіб створено ініціативну групу. Однак ЦВК і адмінсуд часів Януковича під зрежисованим і надуманим приводом відмовили у реєстрації цієї групи.
Супротивники цієї ідеї висувають різні причини типу: «нас там не чекають» і т.і. Це стара відмовка влади, хоча в попередні роки і за мирного часу наш рух до Альянсу був досить енергійним.
У зв’язку з цим нагадаю деякі факти. Курс на членство в НАТО було проголошено у травні 2002 року за часів Л.Кучми і підтримано Верховною Радою у листопаді того ж року. У червні 2003 року Верховна Рада схвалила (конституційною більшістю) Закон про основи національної безпеки, яким закріплювався курс на членство в НАТО. У січні 2004 року уряд Януковича схвалив стратегію розвитку країни до 2015 року, якою проголошувалося отримання Плану дій щодо членства в НАТО (ПДЧ) у 2006 (!) році і вступ... до НАТО у 2008 році!!! Щоправда, свою програну президентську кампанію Янукович проводив під антинатівськими гаслами. І... програв!
У 2006 році в якості міністра закордонних справ мені довелось вести переговори з керівництвом НАТО щодо запрошення до ПДЧ, яке мало відбутись восени 2006 року, але... 14 вересня того ж року Янукович у Брюсселі заявив, що «українці не готові до ПДЧ»!?
У січні 2008 року (після поразки регіоналів на позачергових парламентських виборах) Президент, Прем’єр-міністр і Голова Верховної Ради звернулись зі спільним листом до Генсекретаря НАТО з пропозицією надати Україні ПДЧ. У відповідь на Бухарестському саміті НАТО 3 квітня 2008 року було вирішено, що «НАТО вітає євроатлантичні прагнення щодо членства в НАТО України...» та «дійшли згоди, що... (Україна) стане членом НАТО». І далі: «ПДЧ буде наступним кроком для України та Грузії на їх шляху до членства». (п.23 Бухарестської Декларації). В серпні ц.р. Генсекретар НАТО Расмуссен, посилаючись на Бухарестську Декларацію, підтвердив, що «НАТО залишає двері відкритими для України і визнає, що кожна країна має право на власне самовизначення».
Україна може реалізувати своє право на вступ до НАТО — це наш цивілізаційний вибір. Для цього потрібно внести зміни до законодавства щодо національної безпеки, вилучивши шкідливий позаблоковий статус та повернувши курс на членство в НАТО як стратегію зовнішньої політики. Відповідний законопроект я вніс ще 4 березня ц.р. Чому влада зволікає і блокує голосування за цей закон — це питання, відповідь на яке може привести до таємних домовленостей із Кремлем і за якими може стояти зрада національних інтересів України.
Єдиний шанс домогтися реалізації наших прагнень — це навести такі аргументи для Президента, від яких він не зможе відмовитися. Найсильніший аргумент — це мільйони підписів українських громадян із вимогою до Президента призначити Референдум за вступ до НАТО.