«Діамантова рука»

НІЧНИЙ НАПАД
Коли до відділу міліції зателефонувала молода жінка і повідомила, що її щойно пограбували просто на вулиці, то на місце пригоди негайно була відправлена оперативна група.
Потерпіла розповіла:
— Я йшла від подруги. Автобуси вже не ходили. Вирішила йти пішки. Додому було недалеко. Раптом десь узявся він… Може, років двадцять йому. Може, менше. Налетів на мене, як шуліка! Зірвав із моєї шиї золотий ланцюжок і втік.
— Куди він побіг?
— Он, у той провулок.
Майор, старший опергрупи, запропонував:
— Сідайте до нашої машини.
Молода жінка розгубилася:
— Навіщо?
— Проїдемося трохи. Раптом ми наскочимо на того, хто вас пограбував. Ви ж його бачили. Чи не так? Зможете впізнати?
— Не знаю… Так сталося все швидко. Може, впізнаю…
Об’їхали частину центральної вулиці і декілька провулків. Однак суб’єкт, котрий міг бути причетний до нічного нападу, в поле зору правоохоронцям не потрапляв.
Коли вирішили обстежити ще одну вуличку, міліціянти від чергового свого відділу отримали повідомлення про аналогічний випадок, який трапився в сусідньому мікрорайоні.
Майор наказав водієві:
— Розвертай машину! Там уже наші працюють. Ніби, є підозрюваний. — І спитав потерпілу. — Може, це ваш знайомий?
У жінки збільшилися очі:
— Чому він мій знайомий?
— Вибачте. Я хотів сказати: наш клієнт.
НЕРВОВА ДАМОЧКА
Солідну даму таксист Ігор Головко (імена в матеріалі змінено) підібрав неподалік автовокзалу.
Та, сівши до салону, зраділо защебетала:
— Ну, слава Богу! Ледь вас зловила! Стою, стою. Мерзну, мерзну. Куди всі «таксі» подівалися?
— Ми?
— Машини «таксі».
— Мабуть, на стоянках, — усміхаючись, відказав Ігор Головко, коренастий чоловік років сорока-сорока п’яти. — Були на стоянках? Тут неподалік? Біля гастроному?
— Була. Нікого немає.
— Дивно. Мали би бути.
Дамочка забідкалася:
— Приїхала пізнім рейсом. Із Києва. Дзвонила своєму, аби приїхав по мене. З автовокзалу. Так випило…
— Це ви про свого чоловіка?
— Звичайно! Про кого ж іще!
— Чого ви так про нього? «Випило»!
— Бо знав, що я маю приїхати. Так ні, на роботі в них, бачте, сабантуй був! Не міг відмовити. А мені — мучся.
— Що, бухає?
— Ну, не так щоб… Але буває.
— Хм, буває! Значить, не алканавт якийсь. А ви про нього в середньому роді.
— Заслужив!
— Бувають випадки, коли й випити треба. Ви п’єте?
— А я що — больна? П’ю, звичайно. Але міру знаю!
МОЛОДИК ІЗ ГІПСОМ
Він надто завзято махав таксистові.
Ігор Головко зупинив авто. Відкрив дверцята.
— Дуже поспішаємо?
— Дуже, дуже, — засапано кинув молодик. — Підвезете?
— Куди?
— До поліклініки.
— Хм. Вона не працює.
— Я там живу. Поруч.
— Тоді інша справа. Сідай.
Хлопець усівся поряд із дамочкою.
Авто рушило.
Ігор Головко «по-кіношному» поцікавився в пасажира:
— Що з рукою?
Той віджартувався в тому ж дусі:
— Ішов. Підсковзнувся. Впав. Отямився — гіпс.
— Буває.
Молодик раз по раз скошував погляд на дамочку.
Та це помітила, не витримала:
— Що ви мене розглядаєте, наче нову копійку?
Парубок наче зніяковів:
— Я не розглядаю.
— Як не розглядаєш, як глипаєш!
— Нічого я не глипаю.
— Думає, що я нічого не бачу! — І до водія. — Біля цього магазину спиніть мені, будь ласка.
Ігор Головко і тут не втримався, аби не пожартувати:
— Магазин зачинений!
Дамочка знайшлася:
— Все, що мені треба, вдома є! — І вона демонстративно протягла гроші за проїзд. — Здачі не треба!
Пасажирка вилізла з авто.
Озвався молодик:
— Я теж тут вийду.
— Так тобі ж до поліклініки!
— Пройдуся. До друга треба зайти.
— Ну, треба так треба.
НАПАД НА ДАМОЧКУ
Повз увагу таксиста не пройшли потаємні позирки дивакуватого молодика на жінчину шию, на якій поблискував солідний золотий ланцюжок. І коли хлопак пішов слідом за цією дамочкою, Ігор Головко вирішив поки не рушати з місця, а простежити.
І не помилився. Відійшовши від машини з півсотні кроків, молодик збив із ніг жінку. З подальших рухів нападника було зрозуміло, що той зірвав із шиї золоту прикрасу і дав дьору.
Ігор Головко довго не роздумував. Вистрибнув із авто і кинувся за молодиком. Наздогнав його таксист біля під’їзду однієї із багатоповерхівок. Точніше, сильним ударом у спину збив злочинця з ніг. А потім заломив тому руки за спиною.
Молодик аж заревів:
— Боляче!
Таксист посміхнувся:
— Я знаю. — А відтак по мобільному викликав правоохоронців.
«ЩО З РУКОЮ?»
Оскільки відділ міліції знаходився неподалік місця події, про яку вже згадувалося, то й оперативна група на виклик прибула досить швидко.
Вдаючись до міліцейської термінології, при поверхневому огляді в затриманого міліціянти виявили ювелірну прикрасу, яку молодик зірвав із шиї дамочки.
Саме в цей момент під’їхало авто з першою потерпілою.
Молода жінка уважно роздивилася затриманого.
— То впізнаєте?
— Він був у курточці, — відказала та. — А зараз — у футболці. А ось обличчя… Ніби, схожий. А ніби…
— Зате я впізнала цього виродка! — вибухнула гнівом дамочка. — Де мій ланцюжок?
— Не хвилюйтеся, все повернемо.
Складаючи протокол, один із правоохоронців звернув увагу на перебинтовану руку. Бинт у хлопака розтріпався.
Оперативник звернувся до затриманого:
— Допомогти зав’язати?
— Не треба, — буркнув молодик. — Я сам.
— Та допоможемо.
— Не треба!
— То що в тебе з рукою?
— Перелом.
Майор раптом наказав:
— Ану зніми пов’язку!
Затриманий заточився.
— У мене перелом руки!
— А це ми зараз побачимо.
Під бинтом знаходився ще один золотий ланцюжок. Його впізнала перша потерпіла. Впізнала вона і курточку, яку оперативники знайшли в рюкзаку затриманого.

Нападника доставили до відділку міліції. Тепер йому загрожує позбавлення волі від 4 до 6 років.