Як вдячні військові пообіцяли встановити новорічну ялинку або Один день із життя волонтерів, які допомагають армії

Чесно кажучи, я особисто думала, що про волонтерство в Україні зараз вже стільки всього сказано і написано, що навряд чи можна додати щось нове. Втім, коли мій звичайний робочий день розпочався одразу з двох новин від волонтерів, то подумки захопилася цими людьми: що б там не було, а вони не зупиняються і продовжують допомагати армійцям. Як свідчить їхня робота, добрі справи не можуть надокучити або стати непотрібними. Бо завжди знайдуться люди, котрі чекають на підтримку, а у контексті нинішніх подій на неї розраховують наші земляки-військові на Сході України. Про те, з якими непідробними емоціями розповідають волонтери про випадки, пов’язані з їхньою благодійністю, — можна написати не одну книгу. Хоча, звісно, краще б ці книги були про мир, а не про війну…
— Скриньку для благодійних внесків ми спочатку побачили у Житомирі, вирішили встановити таку саму у себе на роботі, щоб допомагати землякам. Скинулися, купили акваріум і поставили у «Торговому домі», — розповіла одна з найактивніших підприємців Леся Білошицька. — Ми з липня займаємося цією роботою. Люди жертвують, хто скільки може. Хтось приносить консервацію, хтось — речі (зараз теплі речі військовим дуже потрібні). Усе це ми розпаковуємо разом, щоб ніхто у махінаціях не звинувачував. Потім купуємо необхідне і передаємо нашим бійцям. У нас є чеки, накладні, маємо усю звітність. У кожного там, на сході, є рідні, знайомі, друзі, тому байдужих людей дуже мало, хоча такі теж є…
За зібрані у «Торговому домі» благодійні внески вони купують те, що найчастіше просять бійці: каремати, спальні мішки, балаклави, рукавиці, цигарки… Попри те, що зверху
звітують, що забезпечили військових теплим одягом, рядові бійці розповідають волонтерам, що після ротацій склади часто залишаються порожні, а люди — без належного матеріального забезпечення. Тому з настанням холодів усе частіше замовляють теплий одяг.
— Щотижня збираємо 300-1000 гривень, по-різному буває. Якщо не вистачає, щоб купити замовлені речі, то беремо скриньку і йдемо збирати гроші по колегах із «Торгового дому». Є такі, хто допомає постійно, а комусь це взагалі непотрібно. Щотижня докладаємо по 400-500 гривень від наших підприємців. Люди відривають від сімей, щоб допомогти іншим. Така ситуація в країні, що ми маємо бути усі разом. Інакше бути не може, — розповідають активісти колишнього «Дитячого світу».
Вони неохоче називають свої прізвища. Підприємець Тетяна не втрималася і заплакала, розповідаючи, як військові з АТО, приїжджаючи додому, до них приходять подякувати за допомогу. Сказала, що вдячні бійці «30-ки» пообіцяли колись приїхати до них із шампанським і встановити ялинку на Новий рік, бо навряд чи є хтось там, на сході, хто не отримав допомогу з рідного міста… Тепер гордість працівників «Торгового дому» — подяка за підтримку військових від командира 12-го інженерного полку. Ця подяка висить на стіні одразу при вході.
Активність волонтерів не перестає захоплювати. У соціальних мережах дехто, попри насичений графік, друкує щоденні звіти з приводу того, яку допомогу від людей отримали, і на що витратили благодійні внески.
Ось що у мережі пише активіст Ігор Саксін: «Ранок почався з того, що «трошки» теплих речей (півбуса) для бійців АТО забрали у працівників служби у справах дітей, що на вул.Замкова, 3.
Початок дня — просто супер. Дякуємо, дівчатка!
Через годину подзвонили з села Немильні. Сказали, що зібрали теплі речі, продукти. Взяли нашу «швидку» (нагадаємо, що цю машину для потреб військових придбали волонтери — авт.) і поїхали. Дякуємо «Газовику» — коли міняли нам на авто газовий балон, то наповнили його газом «до відмови». Коли зайшли у приміщення клубу, то зрозуміли, що «попали» — забрати змогли лише половину всього: консервація, сало, сухофрукти, масло, картопля, цибуля, морква тощо. Від дітей із Немильні отримали для хлопців малюнки і листи (обіцяємо передати). Крім того, нас попросили відправити для односельчан дві «маленькі» посилки і докупити чай, каву, препарати від грипу, цигарки. Ще селяни зібрали 1,5 тис. гривень».
Трохи згодом Ігор написав: «Хлопці, дякуємо! Сьогодні доклали 100 доларів до 1,5 тис. гривень, зібраних селянами у Немильні, і наші підприємці (вони теж долучилися і доклали гроші), з Хмельницького привезли 19 термокостюмів і теплих шкарпеток — загалом на 4010 гривень. Таким чином, 19 людей не замерзнуть і не захворіють. Ще замовили рулон білої тканини і почали шити маскувальні халати на зиму. Підключайтеся, матеріал взятий у борг (90 м.кв. по 16 грн.)». Усі ці записи зроблені лише одного дня. А таких днів тепер у волонтерів — безліч.
Вони знаходять один одного і працюють гуртом — так вдається досягти більш вагомих результатів. Їх життєвих історій, так само, як і їх самих, багато. Наприклад, волонтер фонду «Хто допоможе, як не ми?» Тетяна Нестерук спочатку допомагала онкохворим дітям. Розповіла, що у неї троє дітей, котрі часто хворіють, тож жінка знає, наскільки важко залишитися наодинці із проблемою. У Житомирі жінка познайомилася із директоркою благодійного фонду, який займається проблемами хворих дітей, — Юлією Толмачовою. Нині Юлія відома ще й завдяки волонтерській роботі з військовими — вона часто буває у зоні АТО.
Коли верстався цей номер, Тетяна зателефонувала у редакцію і запросила на зустріч із представниками торгової марки «Цукерочка» — вони вже не вперше передавали волонтерам допомогу для військових, цього разу — для 95-ї Житомирської аеромобільної бригади.
— Біля двох років триває наша співпраця, — розповіла волонтер фонду «Якщо не ми, то хто?» Тетяна Нестерук. Відмови ми не отримали жодного разу. Сьогодні нам передали теплий одяг, продукти, солодощі. Дуже раді, що є відкриті люди, готові допомогти.
— Ми не могли лишитися осторонь, коли до нас звернулися. Тому зібрали допомогу не лише для військових, а й для переселенців зі сходу, — розповіла адміністратор магазину «Тортик» Аліна Томаш.
Традиційно волонтери хочуть подякувати кожному, хто відгукнувся на їх заклик допомогти іншим. Ось і Тетяна Нестерук передала великий список прізвищ селян, городян, сільських і міських голів Житомирщини, які займають активну громадянську позицію. На жаль, брак газетної площі не дозволяє друкувати довгі списки. Зрештою, благодійність — це не прізвище у газеті, а розуміння, що твоя добра справа дійшла до тих, кому призначена, і допомогла комусь.