«У пожежних машинах я бачу витвір інженерного мистецтва»

Якщо Сергій Орлов побачить на вулиці пожежну машину, — це для нього прикмета, що нічого поганого не станеться, а коли з сиреною, — день взагалі буде вдалим! Дитяче захоплення з новою силою вибухнуло в дорослому віці, і без нього він тепер не уявляє свого життя. Збирає інформацію про пожежну техніку, мандрує Україною в пошуках частин ДСНС із цікавими машинами, які називає витвором інженерного мистецтва.

Зробити фото з пожежною спецтехнікою — це для нього, наче сходження на Еверест найбільшого задоволення. Або ж як чиста нота в симфонії буття, яка наповнює енергетично і надихає вчителя музики Школи мистецтв. Раніше він був артистом духового оркестру, уже багато років є басистом, вокалістом та співавтором пісень популярного місцевого рок-гурту «Fireflies». Також Сергій — один із постійних шанувальників газети «Звягель».

— Сергію, на один із редакційних конкурсів «валентинок» ти надіслав фото з текстівкою «Біля РАЦСу з коханою», де був сфотографований із тією самою «коханою» — пожежною машиною. А звідки в тебе така всеосяжна любов до них?

— Багатьма нашими ідеями рухають нереалізовані дитячі мрії або спогади. Один мій знайомий купив якось стареньку БМВ, хоча міг купити набагато кращу. А купив «бандитську», надивившись фільм «Бумер», — із ним були пов’язані спогади.

Коли я був маленьким, то батьки часто залишали мене з бабусею, котра живе навпроти пожежної частини. Що я бачив із вікна? Пожежну частину і красиві, червоного кольору, машини... Я ними з дитинства захоплювався! Хотів навіть бути водієм «червоного монстра» — у вогонь не треба лізти, і постійний контакт із машиною є.

Пізніше, під час навчання в Житомирі, складав свій маршрут так, щоби проходити повз пожежну частину. Досі вірю, що мій день буде кращим, якщо побачу червону машину. Це такий символ віри для мене, вища енергія.

— Виходить, бачиш символізм в екстрених виїздах рятувальників?

— Усі мріють зробити фото з Ейфелевою вежею, а мені до вподоби рух.

Є такий термін у пожежників — «зворотна тяга», коли в приміщенні спочатку зменшилася концентрація кисню, а потім раптово він поступив і виник спалах. Таке зі мною сталося, коли в кінотеатрі Щорса ліквідовували пожежу. Тоді спалахнула моя давня пристрасть до пожежних машин.

У тому ж 2018 році ми поїхали з оркестром на фестиваль духової музики в Хорошів, де після виступу захотілося зробити гарне фото. Пожежники саме вигнали техніку з гаража, був парково-господарський день. Сфотографувався я на тлі пожмашин. І почалося… Коли відпочивав у Одесі, познайомився з одеситом і зрозумів, що не один такий фанат пожежної техніки. Нас чимало!

— Люди, які знімають виїзди екстрених служб, називаються фільмерами. Рятувальники не вважають ваші зйомки втручанням у свою професійну діяльність?

— Не всім рятувальникам подобається, коли їх знімають. Я ще й можу ставити незручні питання. Наприклад, чому вони навчання не проводять чи збори за тривогою? Можу зняти на відео, як начальник довше, ніж я, залазить у рятувальну техніку.

Загалом рятувальників дивує, звідки стільки знаю про їхню роботу. Одного разу навіть викликали поліцію та СБУ, допитували.

Але їхня професія — публічна, а техніка придбана за державний кошт. Я дію завжди в межах чинного законодавства. На територію пожежних частин потрапляю з дозволу керівництва. Звісно, не всі пускають. Швидше на контакт ідуть у великих містах. Бачать, що очі горять і розуміють, з якою метою приїхав. Дозволяють потренуватися, сісти в кабіну, зробити фото. А інші можуть звинуватити, що я прийшов акумулятори покрасти. Маячня.

— А як спілкуєшся з іншими фільмерами?

— У Телеграмі є спеціальний чат, в якому фільмуємо відео та фото. Потрібно щось цікаве зловити — називаємо це «уловом». Торік я сфотографував 50 цікавих машин. За три роки ми поділилися понад 62 тисячами файлів. Обговорюємо техніку поліції, медицини: де яка машина з’явилася і т. д. Є серед нас колишній голландський пожежник, який зараз мешкає у Києві. Ми періодично з усіма зустрічаємося. Тримаємо зв’язок із діючими заводами-виробниками пожежних машин в Україні.

— Серед твоїх учнів, яких ти музиці навчаєш, є такі, котрих цікавить твоє захоплення?

— Звісно, у позаурочний час я з ними ділюся. Був такий випадок, коли виявилося, що недаремно. У домі однієї моєї учениці сталася пожежа, і вона врятувала двох дітей. Спочатку вивела їх, а потім викликала пожежників. Розумієте, порядок дій в екстреній ситуації був правильний. Я фанат цієї справи, тож інструктаж із безпеки життєдіяльності проводжу відповідально.

А був інший випадок (сміється — авт.). Є в мене учень, батько якого працює на техніці й хлопчина постійно мені розповідає про ГАЗ-66, ЗІЛ-131 тощо. Якось питаю в колеги: «Я вам теж так набридаю своїми розповідями?». А вона відповідає: «Повір мені, Серьожа, усі хто тебе знає, вже звикли до того, що ти такий і без цього тебе не уявляють» (сміється — авт.).

— Тобто, тебе вважають диваком, але це — твоя особливість?

— Професор ННІ педагогіки ЖДУ ім. Франка, куратор моєї магістерської роботи Сидорчук Нінель Герандіївна якось запитала мене: «Що тобі допомагає в житті?» Я у відповідь поцікавився: «А це нормально — вірити в пожежні машини? Бо мені це допомагає». І професор педагогіки сказала, що це нормально і правильно, бо людині треба мати уподобання для душі. Вона досі мені, колишньому заочнику, кидає фото пожежних машин (сміється — авт.). Багато хто присилає фото рятувальних частин. Хоча таких, про які я досі не знаю, практично не лишилося.

— Яким чином тобі вдається бути настільки добре обізнаним із комплектацією частин ДСНС та роботою рятувальників?

— Надсилаю інформаційні запити і дізнаюся: скільки нової техніки надійшло, яка є взагалі. Ця техніка не є об’єктом Міністерства оборони чи прокуратури, тож не несе державної таємниці. Щойно виникає можливість, вихідний день — беру квиток у плацкарт, їду в нове місто й обов’язково заходжу в пожежну частину.

— Але ж ставлення до фільмерів у різних пожежних частинах — різне, чи не так?

— Різне. Якщо техніка не задіяна, то громадяни мають право її подивитися. Вона така ж рятувальників, як і наша, адже куплена за державний кошт.

З повагою ставлюся до роботи рятувальників — дуже відповідальна та небезпечна. Не кожен має сміливість увійти у вогонь. Навіть на фронті можна відсидітися в окопі, а тут — один на один із вогнем. І не зрозуміло, чи вийдеш із нього.

Після відвідин пожежних частин на Хмельницькій та Рівненській АЕС у звичайну частину стало менш цікаво заходити, бо хочеться побачити спецтехніку чи щось взагалі нове.

— Розкажи про свою колекцію магнітів, де зображені фото пожежних частин, які ти особисто відвідав.

— Якось, щоб потрапити до пожежників, довелося збрехати, що роблю фото для магнітів. Потім подумалося: а чому б і не робити? Тепер увесь холодильник у мене обклеєний, морозилку вже почав (сміється — авт.). Звісно, є частини, в які мене не пустили. Веду спеціальний щоденник із записами, коли відвідав той чи інший об’єкт, що там бачив, що там змінюється з роками. Загалом 248 об’єктів, на яких побував. Це не обов’язково пожежна частина. Будь-які місця, де є пожежна техніка. Гарнізони робили машини під певні потреби — не масового виробництва, ось це особливо цікава техніка для мене.

— Кажеш, що не завжди складаються добрі стосунки з рятувальниками через твоє специфічне хобі. А однодумців серед них ти знайшов?

— Знайшов. Дуже подобається, як організовано роботу в Коростені. Начальник районного управління ДСНС — полковник Сергій Рудзік. Завдяки його співпраці з іноземними пожежниками через Коростень до нас надходить якісна техніка з-за кордону, якій лише 5-6 років. А в Україні термін експлуатації — у разів п’ять триваліший. Найстаріша машина в Житомирській області — автомобіль повітряно-пінного гасіння 1966 року. І він — досі в строю.

— Не маєш наміру знімати блог про свої подорожі?

— Достатньо поїздив, перш ніж про це подумав. Ні, не хочу знімати блог. Це є моє захоплення, не хочу поки його монетизувати в ютубі. У мене є велика колекція фото, можливо, колись використаю її для власної книги.

— Ти є учасником музичного гурту «Fireflies», у репертуарі якого є твої пісні про залізницю. Це ще одне захоплення?

— У дитинстві я часто хворів респіраторними захворюваннями. Казав мамі: «Пішли на вокзал, подивимося на потяги». І ми йшли — вона знала, що наступного дня мені стане краще і їй закриють лікарняний. Можливо, це психосоматика. Вірю, що можна погані думки запустити в потяг, що мчить колією, і він їх забере.

Є схожі відчуття: коли проходить локомотив, відчуваєш під ногами певну вібрацію, і коли береш ноту соль на бас гітарі — схожа вібрація. Невипадково кажуть, що низькі частоти лікують. Принаймні мене — точно лікують.

Моя найкраща пісня — «Північні вітри». Написав її, коли по мосту залізничному гуляв і дивився на поїзди. Інша пісня — про легендарну пожежну 63Б. У творах Сергія Жадана є багато про залізницю, цікаво читати.

— Як складаються справи гурту «Fireflies»?

— Зараз у нас творча пауза, бо двоє музикантів поїхали на заробітки. Сподіваюся, коли зійде сніг і прийде весна, на нас чекатимуть нові репетиції, пісні та виступи. Було б добре, якби музиканти змогли в Палаці культури репетиції проводити, де новий молодіжний простір створено. Обіцяють нам, що матимемо таку можливість.

— Дякую за розмову. Успіхів!

— Дякую.

Юлія КЛИМЧУК