«Дух міста» — «дух п’яного польського писаря»?

До якого ступеня насправді треба не любити своє місто, щоб так відверто виражати свою зневагу до його справжньої історії? Жодний суто показний патріотизм ніколи не замінить поваги та знання. Тим більше екзальтований.
Коли місто отримало назву «Звягель»? Лише у 1569 р., внаслідок входження краю у склад Луцького повіту Волинського воєводства Польщі. Це відбулося внаслідок укладеної того року унії. Адже Люблінською унією було запроваджено негайне переведення офіційного документообігу на латиницю.
Ото якийсь п’яний малописемний польський писар і романізував (транслітерував латиницею) давньоруську назву.
При цьому місту ще пощастило. Може, той самий писар зробив із Сікови Кікову.
Чому символ 227-річного панування поляків на наших землях та 2,5 років нацистської окупації краю (знов таки через використання саме польської мапи) став «духом і славою міста»?
Щодо «назви корабля» — успішне, суто русинське (себто, українське) у стадії розбудови у 1569 р. до 1796 р. перетворилось на маленьке польсько-єврейське містечко у стадії стагнації. І лише у 1796 р. знову, втрете, отримало статус міста і перспективу для розбудови.
Російська імперія панувала лише 121 рік, Новоград-Волинський повіт займав третину сучасної Житомирської області, прихопив райони ще двох сучасних Рівненської та Хмельницької областей. Леся Українка народилася саме в Новограді-Волинському.
Адже історія міста починається з Х століття і 1596 роком чи 1796 роком не закінчується.
Звісно, твердження про те, що ми не знаємо назву міста до 1596 р., є суцільним фейком. На відміну від Житомира (Житомля) і Рівного, документи, на жаль, і не чисельні таки є.
Чи є підстави сумніватись у літописний назві — повної Возвяголь або скорочених Возвягль та Взвягль — через те, що згорів оригінал? Жодних.
По-перше, вже маємо науково обгрунтоване походження назви, на відміну від нелітописного, суто «легендарного» Житомира (Житомля).
По-друге, звичайно назва з часом трансформувалась шляхом скорочення. На початку ХV ст. у списку міст чи містечок, на які претендував Свидригайло, ми бачимо вже містечко Взвяголь. Князь К.І.Острозький 1499 р. отримав «маєток Звяголь». Він же 1507 р. отримав дозвіл на заснування міст на його сучасному місці саме з назвою «Звяголь».
Отже, до встановлення польського панування — жодних «гелів», лише давньоруські — або повне «голь», або скорочене «гль».
З іншого боку, дійсно, навіть на початку ХХ ст. у навколишніх селах через традиційний характер, а головне — скорочену, зручну назву широкого вживалась назва «Звягль» («до Звяглю», «у Звяглі» і т.п.). У автора існує підозра, що більшість нинішніх «ініціативників» саме звідти.
Тому питання перше: чому саме «Звягель» — ще один символ чужоземного панування та окупації? Існують й інші назви.
Щодо спроби перейменування 1911 р. — історія цікава. Її причиною стало намагання відставного штабс-капітана з «українським» прізвищем Львович заробити на актуалізованій темі певний містечковий політичний капітал. Нагадаємо, тема була актуалізована поверненням давньоруської назви Ізяслав замість польської — Заславль.
Про які саме досягнення Катерини ІІ іде мова у відмові? Винятково — про приєднання Волині до Російської імперії. Але то формально, у відмові наведена справжня причина: відсутність «політичної доцільності».
Ось що у документі: «У той час, як зміни назв міст у краю, що носять польські назви або назви, пов’язані зі згадкою про панування поляків у західних губерніях, є конче бажаним і корисним, зміни в назвах, що мають чисто російські назви, могло визнаватись раціональним виправданим, пов’язані з цим незручності і плутанина — лише в тих випадках, коли це було спричинено будь-якими особливими обставинами».
Отож, як перейменування 1796 р., так і відмова 1911 р. не мали антиукраїнське спрямування. Винятково антипольське.
Як відмова місцевим більшовикам Волгубкому КПУ(б).
Друге питання: про які «особливі обставини» йде мова зараз? Хіба що, чергові вибори та горезвісний «адміністративний захват»?
Трете питання: то яким чином це реалізувати? Відповідно до діючого законодавства, на цей час це неможливо. Закон України «Про географічні назви» у ст.5 прямо передбачає: «Перейменування географічних об’єктів здійснюється з урахуванням думки більшості населення, яке проживає на території, де розташовані ці об’єкти, відповідно до закону про референдуми».
Через «політичну доцільність» — знову не проходить, бо 222-річна назва міста під Закон «про декомунізацію» не підпадає.
Крім того, ст.8 вищезгаданого Закону передбачає: «Пропозиції щодо найменування та перейменування географічного об’єкта з необхідним обгрунтуванням, картографічними матеріалами, розрахунками та кошторисами витрат, пов’язаних із таким найменуванням та перейменуванням, у межах, визначених законом, можуть вносити органи влади, підприємства, установи, організації та громадяни України».
А ми поки що маємо голу «ініціативу». Необгрунтовано навіть, чому з наявних рівноправних історичних назв обраний саме польський варіант. Звичайно, що пересічних мешканців міста дуже цікавить, у що їм ця «ініціатива» обійдеться. Обдурити їх, як у 2015 р. на громадських обговореннях, що це не буде їм нічого коштувати, — навряд чи вдасться.
Головне — з’ясувати, чи потрібне перейменування більшості мешканцям міста без місцевого референдуму — неможливо. Як і неможливо через відсутність відповідного закону його провести. Пробували обійти з ОТГ, в чому в міста реальна, нагальна потреба, на відміну від перейменування. За нього — не факт. Більше — «за смаком». То чи є потреба відволікти увагу громади міста, нести, в разі перейменування, фінансові втрати і втрати часу, інші незручності в наших і без того складних умовах життя?