Приносила листи і телеграми, була жаданою гостею в кожній хаті

На берегах мальовничої річки Случ, зі скелястих пагорбів якої можна далеко спостерігати квітучий краєвид чудового поліського краю, розкинулося мальовниче село Гульськ, де 30 травня 1940 року, у дружній родині Покраса, народилася друга дитинка. Дівчинку назвали Марія.

Коли Марійці пішов другій рік, почалася війна, полум’я  якої не оминуло її родину. 

На території села проходили важкі бої. Уся сім’я переховувалася в лісі, поблизу села Яворівка. Багато труднощів — холоду, голоду, страхів — пережили. Мати зуміла зберегти дітей і дочекатися визволення села. 

Повернулися у свій дім. Це було велике щастя для родини. У Гульську Марійка переступила поріг школи, тут проявився її співучий талант, а коли стала солісткою хору, її голос лунав на всіх шкільних та колгоспних заходах. Так пройшли дитинство і юність. 

Обравши професію швачки, обшивала жінок села, а щоб бути в колективі, пішла вирощувати в колгоспі буряки, городину, льон тощо. Завжди працювала з піснею та усмішкою на обличчі. Брала участь у колгоспній самодіяльності. Марію поважали за працьовитість, енергійність, доброту, чесність. Вона завжди всім допомагала, уміла знайти добре слово, організовувати людей. 

З часом її обрали ланковою. Тут примітив її гарний парубок, односельчанин Іван Бобер, який працював електриком. Вони полюбили один одного, побралися, у лебединій парі народилися два синочки. Злагода та любов панували поміж молодого подружжя, але недовгим було Маріїне щастя — біда забрала її коханого Іванка. Загинув, виконуючи службові завдання. Замовкла її лебедина пісня. 

Дуже тяжко переживала це горе. Здавалося, що це все не з нею трапилося… Дивлячись на синів, у їхніх оченятах вона бачила свого Іванка і  розуміла, що повинна триматися, виростити їх справжніми чоловіками, гідними свого батька. Щоб мати більше часу для дітей, пішла працювати листоношею у відділення зв’язку в Гульську.

Було тяжко. Велике село, багато дворів кореспонденції. Але, спілкуючись із людьми, вона забувала про своє горе, а синочки надавали їй сили для роботи і життя. Так Марія, опановуючи нову професію, відродилася душею. 

У 1988 році переїхала у Звягель (тоді — Новоград-Волинський), перевелася в міське відділення зв’язку №7. Новий колектив, нова ділянка, багатоповерхові будинки, велика кількість газет, журналів, переказів, листів, телеграм та інформації, яку треба було донести людям…

Вона прагнула освоїти всі тонкощі професії, у цьому їй допомагали старші колеги: О.П. Спіцина та В.І. Самойленко. Отримувала задоволення від роботи. Завдяки своїй енергії встигала скрізь: і вдома, і на роботі. Кожен день йшла на дільницю з радістю, несла в кожну домівку довгоочікувані листи і телеграми, була жаданою гостею в кожній хаті. Привітна, завжди з усмішкою, чесна, доброзичлива, добра душею, вона заслужила любов і в колективі зв’язківців. 

А згодом Марія Ульянівна зустріла свою другу любов — Івана Кузьмінчука. З Іваном збудували дім, посадили сад, дали синам путівку в життя, з часом одружили їх. І лебедина пісня знову полинула з її душі. 

Із хором зв’язківців жінка брала участь у конкурсах, отримували перші місця. Життя надало їй винагороду — за витримку і стійкість подарувало цікаву професію і можливість  розвивати талант, приносити своїм співом насолоду людям.

17 років працювала Марія Ульянівна в поштовому зв’язку. Нагороджена грамотами, подяками та преміями. За бездоганну багаторічну працю отримала звання «Ветеран праці», але найдорожчою нагородою вона вважає вдячність людей. Люди називали її «наша Марія Ульянівна», досі згадують і цікавляться її справами. 

Нині вона продовжує вести активне життя. Бере участь, співає в усіх заходах ветеранської організації «Укрпошти». Також вона — незмінний учасник і соліст міського хору ветеранів «Осіннє золото». 

Гарна, усміхнена, доброзичлива. Турботлива мати, бабуся та прабабуся, яка любить життя усім серцем.

30 травня Марія Ульянівна зустрічає свою квітучу 85-річну весну. З нагоди ювілею ветерани поштового зв’язку шлють привітання, зичать наснаги, любові, поваги від дітей та близьких, здоров’я! А пісня щоб далі линула душею й ще довго радувала ваших шанувальників! Хай щастя та віра в прекрасне надихають Вас на нові звершення! Живіть із піснею ще многіє літа!

Т. Веселова, 
голова ветеранської організації «Укрпошти»