З історії визволення Новоград-Волинського району

Визволення м.Новограда-Волинського 3 січня 1944 р., безумовно, стало головною та найбільш яскравою подією у звільненні краю. Значною, але лише частиною визволення Новоград-Волинщини. Ще однією знаменною датою в історії краю є 12 січня 1944 р. У цей день наш край було повністю звільнено. Що про ці події розповідають тогочасні бойові документи? На жаль, майже немає спогадів учасників тих подій…


У звільненні району брали участь війська 13-ї (генерала Пухова) та 60-ї армій — генерала Черняховського — на півдні. Також частини 23-го стрілецького корпусу генерала Грязнова — на півдні, 24-го стрілецького — генерала Кирюхіна та 25-го танкового — генерала Анікушкіна корпусів — у центрі та 77-го стрілецького корпусу генерала Козлова — на півночі.
На півночі та заході їм протистояли частини 59-го армійського корпусу генерала піхоти фон дер Шевалері. Він складався з корпусної групи «Ц» генерал-лейтенанта Ланге та 291-ї піхотної дивізії генерал-лейтенанта Горітца.
Корпус здійснював відхід із боями з-під Коростеня на південний захід і зайняв позиції на захід та північ від Новограда-Волинського. Штаб корпусної групи «Ц» переміщався по осі Кривотин — Осова — Городниця (2-3 січня) — Франкопіль і далі на Бабин.
Крім того, на півночі та заході оборонялися різні поліцейські, охоронні та тилові частини командування Вермахту в Україні (WBU), командувач — генерал авіації Кітцінгер. Поліцейські та охоронні частини 10 січня були зведені в бойову групу «Прюцман».
У самому місті оборонялася 147-ма резервна дивізія генерал-лейтенанта Маттерстока. Вона з листопада 1942 р. тут дислокувалася. Також один полк — у Коростені, один батальйон — у Корці. Штаб дивізії розташовувався на парному боці вул.Надслучанської. Командир дивізії жив у буд. №8. Одразу після звільнення всі будівлі штабу зайняв військкомат та його установи.
На півдні напрямок на Шепетівку прикривала 16-та танкова дивізія генерал-майора Бака.
Отож 1 січня 1944 р. 13-та армія генерала Пухова головними силами почала наступ на Новоград-Волинський. Частини 25-го танкового корпусу — з району Непізнаничі — Андрійовичі — Симони. Частини 24-го стрілецького корпусу — з району Неділище — Бараші — х.Юровка — Киселівка.
Передовий загін корпусу Анікушкіна пішов через Іванівку на Чижівку, 175-та танкова бригада Гладньова — на Могильню (Вербівку), 162-га Шалигіна — на Ржадківку і вже до вечора зав’язала бій безпосередньо за місто.
Піхота Кирюхіна частинами 140-ї стрілецької дивізії Кисельова прикривала наступ танкістів із півночі. Частини 287-ї стрілецької дивізії Панкратова звільнили Федорівку і передовими загонами по маршруту Ужачин — Гали вийшли на околицю Ржадківки. Частини 149-ї стрілецької дивізії Орлова через Верби — Теснівку збили заслон у Чоботищах і Романівці та вийшли на рубіж Кропивня — Романівка — Леонгардин — Черниця (Барвинівка). Забезпечив стик із 8-ю стрілецькою дивізією Смирнова сусідній 60-ій армії Черняховського.
У центрі піхота Кисельова продовжувала прикривати наступ головних сил із півночі та заходу. А також забезпечувала стик із 77-им стрілецьким корпусом. Передові загони двох полків були повернуті з околиць міста до головних сил дивізії. Піхота Панкратова головними силами вела бій за оволодіння районом Ржадківка-Лубчиця. Разом із танкістами Шалигіна.
Мотострільці 20-ї мотострілецької бригади Ільїна, танкісти 111-ї танкової бригади Грановського разом із танкістами Гладньова вели запеклі вуличні бої в місті.
На півночі піхота 181-ї стрілецької дивізії Сараєва 2 січня визволила Карпилівку.
Уже до 5-ї ранку 2 січня піхота Орлова та Смирнова передовими загонами вийшла на р.Случ. Піхота Орлова — між Лубчицею та Івашківкою, Смирнова — Тальки — напроти Кикової.
Зранку 2 січня головні сили обох дивізій форсували Случ. Піхота Орлова — між Лубчицею та Івашківкою. Сапери та окремий робочий батальйон 60-ї армії навели три переправи в Тальках, Киковій та у відмітці 199,7.
Дивізія Орлова визволила Плетінку, Смолку, Сусли, Стриєву, Серп, передові загони вийшли до лісу на схід від Майстрова. За перший день тільки в полон було захоплено 109 осіб.
Піхота Смирнова опору з боку противника не зустріла, визволила Кикову, Киянку, Кануни, передовими загонами — Орепи (на тогочасній мапі — Орели) та Кожушки.
Таким чином уся східна частина району була звільнена. За винятком району Ржадківка — Лубчиця.
Безумовно, найбільш насичений був день 3 січня. На півночі нарешті до Случі вийшла піхота Сараєва, зайнявши Велику і Малу Цвілі, Курчицю та Ходурки. Із 9 танків противника
6 було підбито.
Події на півдні та в центрі були тісно взаємопов’язані. У центрі до опівдня піхота Кирюхіна та танкісти Анікушкіна зачистили місто Новоград-Волинський від залишків німецького гарнізону. Основні сили німців двома колонами до 5 годин ранку вийшли з міста в напрямку Кикової та Стриєвої.
А ось далі розібрати щось детальніше дуже важко. Адже німецькі документи й наші мають розходження. Є щось подібне і в документах наших окремих частин між собою.
Із 14:00 почалася атака 10 німецьких танків за підтримки піхоти через Майстрів на перехрестя шосейних доріг та залізниці на Шепетівському шосе.
З якого німецького підрозділу були танки та їх тип, встановити поки не вдалося. Але перед тим противник вибив передовий загін Смирнова з Ореп. Танкісти Пушкарьова доповіли про захоплення одного справного Т-ІІІ (хоча, ймовірно, це була-таки самохідна гармата Штуг-ІІІ).
На півдні перша колона противника, що вийшла з міста о 4:00, за дві години вже почала проривати нечисельну оборону піхоти Орлова в Стриєвій. Оборону прорвати вдалося, але і піхоті Орлова також вдалось тільки в полон взяти 41-го німця. Прорвавши оборону підсиленої стрілецької роти в Киянці, о 14:00 досягла Смолдирева.
Друга колона головних сил о 7:30 зав’язала бій за Кикову. Після тригодинного запеклого бою одному батальйону вдалося взяти село і пройти через нього на Рогачів. За донесенням дивізії Смирнова, два батальйони, що пішли в обхід на Мазури, потрапили в оточення. Піхота Орлова «довбала» їх до 21:00. Піхота корпусу Грязнова тільки в полон взяла 205 німців.
Уже 4 січня встановилося певне затишшя. Лише на півночі піхота Сараєва вийшла на рубіж Перевізне — Городниця — Рудня Кленівська. Бій за Городницю був дуже запеклий. Радінформбюро повідомило про звільнення Городниці лише 6 січня. У той же день, 4 січня, сусід праворуч, 397-ма стрілецька дивізія Андоньєва, без бою визволила Червону Волю.
У центрі та на півдні настала оперативна пауза. Частини приводилися в порядок, поповнювалися. Займалися бойовою підготовкою, укріпленням зайнятих рубежів, вели активну розвідку.
Наступного дня, 5 січня, у центрі піхота Кирюхіна й танкісти Анікушкіна перейшли до жорсткої оборони. Піхота Орлова та Кисельова зайняли рубіж по східному берегу р.Церем — Красилівка — Городище — Пилиповичі — Анета — Майстрів, південне та східне узлісся ур.Синачі — Стриєва.
Виникла серйозна загроза на півдні. У Колодянці, Кожушках та Орепах з’явилися танки 2-го та 3-го батальйонів 2-го танкового полку 16-ї танкової дивізії німців. Вони знову збили бойову охорону в Кожушках та Орепах. Почався систематичний обстріл наших позицій вогнем із танків.
Удень 6 січня в центрі і на півдні ситуація залишилася без змін. Піхота 112-ї дивізії Гладкова змінила на ділянці Красилівка — Городище — Пилиповичі піхоту Орлова та Кисельова.
Бронемашина розвідгрупи мотострільців Ільїна була знищена прямим пострілом з танка під Кожушками. Уся група загинула.
У ніч із 6 на 7 січня танки 2-го танкового полку знялися з бойових позицій і пішли на Проскурів — Вінницю. Перед відходом німці щільно замінували Орепи. Уже 13 січня при розмінуванні села загинуло три сапери-«кірасири» із 31-го штурмового інженерно-саперного батальйону.
Зі зняттям загрози з півдня 7 січня дивізія Орлова виставила бойову охорону на західній околиці Яруня та на перехресті доріг в 1 км на північний схід від Ореп. На інших ділянках день пройшов без змін.
Також наступні три дні пройшли без суттєвих змін. По обидві сторони фронту проводилися роботи з укріплення оборони, велась активна розвідка. Тільки 8 січня наші частини трохи поліпшили свої позиції. Піхота Орлова двома полками без бою зайняла Ярунь і шлях у Пилиповичі. Піхота Смирнова двома полками зайняли рубіж ближче до залізниці.
Нарешті, після тижневої оперативної паузи, 11 січня наші частини рушили вперед на захід. Танки бригада Гладньова при підтримці мотострільців Ільїна пішли по Корецькому шосе та на північ від нього. Піхота Гладкова одним полком пішла на Майдан Кропивницький — Мужиловичі — Шитню.
Танкісти бригади Шалигіна рушили на південь від шосе, у напрямку на Деражню. Другим полком дивізія Гладкова також пішла через Вел.Молодьків на Деражню. До кінця дня танкісти Анікушкіна та піхота Гладкова передовими загонами вийшли на рубіж Гвіздів — Старо-Корецькі хутори. Мали бої в районі Піщів — Мужиловичі (Калинівка), за Повчино та переправу в Шитні.
Танки бригади Пушкарьова підтримували дії піхоти Орлова. Дивізія Орлова двома полками рушила через Юрківщину на Крайню Деражню. Активний супротив був зустрітий тільки в Кам’янці, де оборонялися до роти противника при двох гарматах. До кінця дня дивізія зайняла Кр. Деражню та мала бойову охорону в Мухареві.
Не відстали і сусіди — піхота Смирнова. Перейшовши до активних дій у напрямку Кожушки, Вел.Горбаша, Мокре, Закриниччя, «долаючи слабкий опір дрібних груп противника», частини дивізії до кінця дня повністю звільнили південь району. У т.ч. — правофланговий полк зайняв рубіж Коритище — Мокре.
Визволення Новоград-Волинщини до кінця дня 11 січня було завершено.
Суттєву допомогу надали партизани. Особливо — при визволенні міста та Городниці.
Наступного дня, 12 січня, радінформбюро повідомило: «На захід і південний захід від міста НОВОГРАДА-ВОЛИНСЬКОГО наші війська продовжували наступ і зайняли більше 50 населених пунктів, у тому числі — МУЖИЛОВИЧІ, ПІЩІВ, ДУПЛИНКИ, ТОЖІР, ТОКАРІВ, ЗАКРИНИЧЧЯ, ВЕРЕСНА, КОНОТОПИ, АНУСІНО». Звільнення проходило в умовах поганої погоди, відлиги, важкопрохідних доріг, підірваних мостів, тонкого льоду на водних перешкодах.
Якою була ціна звільнення? На жаль, у розпорядженні автора є тільки донесення корпусу Кирюхіна про втрати за період із 1 по 16 січня. Вони включають у себе і втрати при звільненні Рівненщини. Корпус втратив: убитими — 155, пораненими — 759, захворіли — 100, пропали безвісти — 123 чол.
Треба, мабуть, зауважити щодо 24-го стрілецького корпусу Героя Радянського Союзу генерала Кирюхіна. Три з чотирьох командирів дивізій корпусу також були Героями Радянського Союзу — Гладков, Кисельов та Орлов.
Отже, визволення нашого краю проходило в три етапи. Перший — вдалий бій за місто і остаточний розгром німецької дивізії. Другий — слушно взята оперативна пауза. Та третій — успішний наступ на Корець. Він завершився взяттям кол. волосного центру Новоград-Волинського повіту 12 січня та виходом наших військ на р.Горинь.
Успішні дії щодо звільнення Новоград-Волинщини — гідна частина Житомирсько-Бердичівської операції (24.12.1943-14.01.1944 р.). Вони здійснили вагомий внесок у подальше звільнення Правобережної України.