До історії визволення Новограда-Волинського

3 січня виповнюється 76 років із дня визволення Новограда-Волинського від нацистських окупантів. І всі 76 років при висвітлюванні тогочасних подій ми користувались одним джерелом. Дуже цінним і важливим джерелом. Тобто, спогадами безпосередніх учасників та свідків тих подій.
Останнім часом стала доступна ціла низка радянських бойових документів. Також автору пощастило знайти т.зв. «Звіт Маттерстока» (далі «Звіт…»). Він написаний командиром 147-ї резервної дивізії (17.09.4-10.01.44), генерал-лейтенантом Отто Матерстоком (1889-1961 р.). За воєнними щоденниками, в американському полоні 1947 р. «Звіт…» був зроблений за замовленням дослідницького відділу штабу американської армії в Європі та з 1952 р. зберігається в Національному архіві США.
Знайдені документи, звісно, у жодному разі не применшують значення визволення міста, мужність та відвагу радянських воїнів під час його визволення. Але дозволяють уточнити деякі важливі деталі.
Насамперед документи дозволили уточнити характеристику та стан сил та засобів з обох боків.
Місто визволяли два радянських корпуси — 25-ий танковий генерал-майора Анікущкіна та 24-ий стрілецький Героя Радянського Союзу, генерал-лейтенанта Кирюхіна 13-ї армії.
Обидва корпуси ще до початку визволення міста зазнали суттєвих втрат. Особливо, у боях у районі Чоповичів 24-27 грудня 1943 р. Пересування піхоти значно ускладнювала відлига, адже війська були взуті у валянки.
На 10:00 1 січня 1944 р. у 25-му танковому корпусі в строю було 46 танків Т-34, 18 англійських танків «Валентайн» Мк7, по 8 самохідних гармат СУ-152 та СУ-85. Скільки з них доїхало до міста — не встановлено. Крім того, дії 24-го стрілецького корпусу підтримувала 150-та танкова бригада та 999-ий самохідний артполк, де в строю було 4 танки Т-34 та 6 самохідних гармат СУ-76.
У 24-му стрілецькому корпусі залишилося від 120 до 200 чол. у стрілецьких батальйонах.
Безпосередньо у Звягелі нашим військам протистояла бойова група 147-ї резервної дивізії під командуванням її командира, генерал-лейтенанта Отто Маттерстока. До її складу, крім частин дивізії, входили: 1-ша та 3-тя роти 360-го піхотного полку 454-ї охоронної дивізії, 3-тя рота 42-го піхотного полку 21-ї угорської піхотної дивізії та 3-тя рота 8-го польового штрафного батальйону, озброєні 64 кулеметами (у т.ч. — 24 MG-42) і 18 мінометами. Усі вони були зведені в роти чисельністю по 120-150 чол. і розбиті на чотири бойових підгрупи.
Крім того, підсилена рота якогось добровольчого дорожнього підрозділу обороняла передмостове укріплення в Чижівці. Ще одна рота стояла заставою в Роботищі.
Дивним для німців чином бойова група весь період оборони не мала радіозв’язку з вищими штабами.
Загальна чисельність бойової групи — не менш 3 тисяч осіб.
До складу бойової групи також входили: три батареї 105-мм гаубиць, 15 протитанкових гармат, 4 трофейні радянські гармати ЗІС-3, та 6 — 75-мм гармат. А також три танки (зі зламною ходовою частиною) — два трофейних Т-34 та один «Тигр». Вони були використані в якості нерухомих вогневих точок.
Перед самим Новим роком із Білорусії до Шепетівки і Дубрівки (ст.Радуліно) стала прибувати 16-та танкова дивізія. У «Звіті…» згадано, що для встановлення контакту з 147-ю резервною дивізією командир 2-го танкового полку 2 січня відправив до Звягеля 6 танків. Ймовірно, «Пантер». «Усі танки було знищено росіянами на залізному насипу на південний захід від Звягеля».
«Новоград-Волинський являв собою сильний вузол оборони з розвиненою системою траншей, з великою насиченістю протитанковими і протипіхотними загородженнями як перед переднім краєм, так і в глибину. Дороги, які вели до міста, були щільно заміновані. Велика частина будівель була пристосована до оборони. На вулицях влаштовані барикади».
Навіть на другий поверх багатостраждального кінотеатру затягнули гармату. В основному передмостовому укріпленні був відритий протитанковий рів. Крім того, були використані радянські ДОТи. Наприклад, на їх основі був організований вузол оборони в районі хутора Мочихвіст.
На жаль, наявність у ворога таких потужних сил та системи оборони не була своєчасно розкрита розвідкою В авангарді 25-го танкового корпусу до Новограда-Волинського першим рушив його передовий загін. Він складався з двох мотострілецьких, майорів Ремньова та Головачова, та одного танкового, майора Чередниченка, батальйонів.
Захопити міст у Чижівці не вдалося. Хоча оборона передмостового укріплення й була знищена. Моста ворог встиг підірвати.
До 7:30 ранку 1 січня передовому загону корпусу вдалося форсувати р. Случ на північ від села та захопити плацдарм. Після боїв за розширення плацдарму сапери приступили до зведення мосту.
У той же час правофлангова 175-та танкова бригада в Могильні з боєм розгромила німецькі армійські тили, захопивши дуже великі трофеї і до 200 німців полоненими та закріпилася на зайнятих рубежах.
Лівофлангова 162-га танкова бригада (на танках «Валентайн») зав’язала бій на околицях с.Ржадківки.
Передовий загін продовжив наступ на місто. Відповідно до «Звіту…», «приблизно о 17:00 ворожа артилерія з району Єлізавет-Олександрівка … відкрила вогонь по Звягелю та станції». А вже «за дві години… підійшли ворожі танки і тепер контролюють вогнем перехрестя ролльбану». Тобто, «Шепетівське» перехрестя.
Так почалося безпосередньо звільнення Новограда-Волинського.
У жодних наявних бойових документах відомостей про штурм і захоплення вокзалу та станції Новоград-Волинський саме ввечері 1 січня немає. Крім того, такі відомості протирічать спогадам Ф. Кісельникова. Його батальйон ніяк не міг встигнути до означеного поля бою.
На жаль, бойові документи саме 20-ї мотострілецької та 11-ї танкової бригад за період боїв за місто відсутні. Є документи корпусу та двох інших бригад.
Але в документах корпусу знайшлися інші, дуже цікаві документи. Донесення командира 25-го корпусу безпосередньо до Ставки і Верховного Головнокомандування про те, що «на кінець 01.01.44 р. частини та з’єднання 25-го танкового корпусу з боєм оволоділи містом Новоград-Волинський». Отакої…
У донесенні Військовій Раді фронту о 3:00 2 січня вже зазначено «на кінець 01.01.44 м.Новоград-Волинський оточено, вуличні бої тривають».
Командир корпусу упродовж ночі з 1 на 2 січня вимагав «повністю очистити місто і до ранку ним повністю оволодіти». В очікуванні зранку «потужної контратаки на місто» і просив пришвидшити підхід піхоти.
Останнє і було головною проблемою. Для штурму міцно укріпленого міста з такою кількістю сил і засобів ворога та системи оборони Анікушкіну банально не вистачало сил власної піхоти…
У «Звіті…» за події ночі з 1 на 2 січня відмічені тільки поява танків біля передмостового укріплення мосту, що в районі пивзаводу, та спроби оволодіти Шепетівським перехрестям.
Основні бої за місто почалися з 5-ї години ранку 2 січня. Перебіг цих жорстких вуличних боїв важко відновити в повному обсязі. Але дещо можливо.
Основні зусилля корпусу були спрямовані на очищення району, прилеглого до залізничної станції, насамперед військового містечка та робочого селища.
Ще вночі противник на підтримку бойової підгрупи Д перекинув до району ще одну роту.
За спогадами учасників, бої 2 січня в районі «Морське» були дуже запеклими. У «Звіті…» це також зазначено. З боку противника в тому бою на передовій загинули всі офіцери разом із командиром підгрупи Д.
Але подальше просування наших військ особливого успіху не мало. Усі знамениті чотири танки з батальйону Чередниченка були підбиті.
Тим часом до 11-ї години ранку 175-ій танковій бригаді за підтримки мотострільців майора Ремньова вдалося взяти х. Мочихвіст та оволодіти перехрестям вул.Ярунська з Шепетівським шосе, та згодом зав’язати бій за лікарню і врешті-решт захопити її.
Підійшла піхота. Уночі 149-та стрілецька дивізія форсувала р.Случ у районі Івашківка-Лубчиця. Та з 7:00 перейшла в наступ.
Протягом дня 2 січня полки дивізії звільнили села Плетінку, Смолку, Сусли та Стриєва, досягнувши передовими загонами лісу на схід від Майстрова.
Діставшись Ржадківки, 287-ма стрілецька дивізія вступила в запеклий бій за основне передмостове укріплення, при підтримці танків 162-ї танкової бригади.
Ще одна дивізія — 140-ва стрілецька — основні зусилля спрямувала на прикриття частин, що наступали з північного заходу.
У підсумку корпуси завдання дня не виконали. Значна частина міста залишалась у руках ворога.
Уночі з 2 на 3 січня на розвідку в центральну частину міста було вислано два танки. Вони майже дійшли до КП Маттерстока, але були підбиті.
За спогадами Ф.Кісельникова, під прикриттям ночі, саперам 287-ї стрілецької дивізії вдалося приховано розмінувати обидва мости та кидком передового загону захопити плацдарм на Лідівці та пивзаводі. Та згодом на лівий берег по мосту перейти двом полкам дивізії.
Протягом 2 січня Маттерсток мав змогу оцінити тверде управління і рішучість радянського командування. А також упертість дій наших військ. Був зрозумілий і підхід наступного дня резервів. Отож наступного дня бойова група мала всі шанси чи загинути у Звягельському котлі, чи капітулювати.
Саме тому після 22:00 2 січня Маттерстоком було прийняте теж дуже ризиковане рішення на вихід бойової групи 147-ї резервної дивізії з оточення. Бо в разі своєчасного виявлення її відходу, наші танки «розкатали» б колону, що відходила, «на мотлох».
Вихід походив за двома маршрутами. Передова колона вирушила в 4 години ранку на Стриєву-Смолдирів-Дубрівку. Колона головних сил з артилерійською батареєю рушила за годину після передової. За маршрутом — Кикова-Рогачів-Дубрівка.
Передова колона з боєм прорвалася через Стриєву. У Стриєвій оборону тримали два батальйони 744-го стрілецького корпусу (по 120 чол. у кожному). Передовий батальйон колони головних сил збив два заслони (по 50 чол.) у Смолці та на Плетінці.
Обидві колони досить швидко перетнули розмежувальну лінію Гульськ-Стриєва-Орепи між 13-ю і 60-ю арміями. У подальшому просування колон проходило в зоні відповідальної сусідньої армії. Усі прориви через населені пункти проходили з боями. Особливо важкі бої були в Кикові та Рогачеві. Лише наступного дня після опівдня залишки бойової групи зібрались у Дубрівці.
Із «Звягельського котла» вийшло лише близько половини солдатів і офіцерів. Лише з легкою зброєю при чотирьох автівках. Решта залишилась у котлі та на шляхах відступу.
А в місті, тим не менше, події розвивалися своїм шляхом. Рано-вранці наші частини продовжили очищення міста. Залишені рештки німецького гарнізону продовжували чинити впертий опір. Але очищення проходило досить швидко та вправно. Без особливих втрат. 25-ий танковий корпус доповів, що місто до 9 ранку повністю очищене. Піхота закінчила очистку міста на три години пізніше.
Але розслаблятися і починати святкувати було ще зарано. До батальйону піхоти при підтримці 10 танків пробили оборону батальйону 568-го стрілецького полку в Майстрові. Та вже до 2:00 по обіді ця батальйонна група атакувала «Шепетівське» перехрестя. Там їх уже чекали танкісти та мотострільці 150-ї танкової бригади та артилеристи 999-го самохідного артполку. У ході бою підтягнулися танки 175-ї танкової бригади. Атака була відбита, 9 німецьких танків підбито, один танк захоплений у справному стані. Наші втрати — підбито танк та згоріла одна самохідка Су-76.
До вечора місто Новоград-Волинський було повністю й остаточно визволено. З оголошенням наказу Верховного головнокомандувача та салюту можна було починати святкування.
Звісно, залишилося багато питань. Наприклад, якою була ціна визволення? Чи є співставними наші втрати з німецькими? Повної інформації, на жаль, знайти поки не вдалося.
Німці у «Звягельському котлі» та на шляху відступу втратили близько 1500 чол. І всі втрати німців — безповоротні. Наші безповоротні втрати були в рази менші за німецькі.
Чи применшує перемогу наших військ у боях за Новоград-Волинський вихід із котла частини німців? Аж ніяк.
По-перше, на війні — як на війні. По-друге, головне і єдине завдання щодо визволення Новограда-Волинського було виконано. Недарма операція потрапила до підручників. Решта стало «вишенькою на торті» до визволення нашого міста…
Адже після «Звягельського котла» та втрат на шляхах відступу 147-ма резервна дивізія Вермахту як бойова одиниця повністю й остаточно припинила своє існування. Уже 10 січня 1944 р. у Шепетівці вона була розформована. Командир направлений до фірер-резерву.
Частини, що звільняли наше місто, недарма отримали почесне найменування «Новоград-Волинських».
Загадкою для автора залишається, чому саме два бойових генерали-визволителі заповіли поховати себе саме у визволеному місті? Чим саме так зачепив їх Новоград-Волинський? Мабуть, іншого такого міста в Україні немає.
А фасади будинків на «Зелених» та в «Морському» зберігають сліди тих буремних подій.