ЗОЛОТИЙ ХЛОПЧИК

У Станіслава до двадцяти двох років визріло стійке переконання «Я хочу — ви повинні» з приводу оточуючого натовпу. Становище батька-бізнесмена дозволяло тішити самолюбство і легко вирішувати проблеми з допомогою грошей. Навіть у коханні.
Якось Станіслав закохався в дівчину Тетяну. Не облишена почуттям прекрасного, дівчина натякнула молодому менеджеру: мовляв, кохання потрібно терпляче завойовувати. Хлопець пропустив тривалу любовну осаду і одразу пустив у хід важку артилерію. Він вирішив подарувати Тетяні золотий перстень з діамантом і швидко покінчити з романтичною маячнею, залицяннями та зітханнями. На той час менеджер отримував пристойну зарплатню. Однак її для нього було замало, тому він позичив у знайомих вісімсот доларів, придбав заповітний перстеньок і все-таки начепив його на доглянутий пальчик дівчини. Розрахунок був простий і надійний: гроші в батька водяться, візьму і розрахуюсь із боргами.
Час минав, кредитори телефонували, вимагали негайно повернути гроші, а декотрі навіть натякали на можливі пошкодження в його молодому організмі. Станіслав на деякий час відсунув кохання вбік і вельми замислився. Заробітна плата лишалася попередньою. Батько відмовив і мав рацію, як і мали рацію всі солідні бізнесмени: викручуйся самостійно і звикай відповідати за свої проступки.
«Золотий хлопчик» вирішив інакше. У батька був приятель — також бізнесмен, Кротов. Станіслав частенько бачив його у приймальній батька. Молодий чоловік вирішив позичити у Кротова сімсот доларів, але помилився. Той різко відмовив і порадив бути скромнішим у майбутньому.
З цього моменту Кротов став найбільшим ворогом Станіслава. Він вирішив убити бізнесмена і забрати його гроші.
Станіслав почав чіплятися до друзів і знайомих: мовляв, дістаньте мені пістолет — хочу декого «завалити». А для виправдання вигадав байку, що той чоловік, поганець, позичив у нього десять тисяч «зелених» і не хоче повертати. Приятелі співчували, але вогнепальну зброю запропонувати не змогли. Тоді Станіслав змінив тактику і просто найняв кілера.
Якось, перед новорічними святами, він придумав умови контракту: виконавши замовлення, кілер забирає у Кротова дві тисячі доларів з десяти відібраних, а ще його «Ауді» у вигляді преміальних. Станіслав почав шукати кілера гучноголосно і не соромлячись, наче ті ватагами «тусуються» біля бюро по працевлаштуванню.
Приятель і сусід Олексій проханню Станіслава дуже здивувався, однак пообіцяв познайомити його зі справжнім кілером, котрий за дві «штуки баксів» «завалить» поганого Кротова навіть без преміальних. Цей Олексій виявився сумлінним громадянином. Він не бажав смерті людині, навіть якщо вона і привласнила чужих десять тисяч американських доларів. Тому подзвонив куди слід, щоб попередити страшний злочин.
Станіслава взяли в оперативне відпрацювання, попередили Кротова. Далі все відбувалось, як у звичайному телевізійному детективі.
Олексій все-таки познайомив Станіслава з «кілером». Той виявився розумним і приємним у спілкуванні. Він сказав, що порішить Кротова. Також повідомив, що «ствол» у нього «конкретний». А через тиждень посунули до будинку жертви. Попередньо Станіслав зателефонував Кротову, котрий ще займався обміном валют, і попрохав його обміняти російські рублі і євро на десять тисяч доларів. «Я скоро під’їду на машині, — сказав він Кротову. — Підготуй гроші і вийди з ними на вулицю».
Так Станіслав намагався виманити бізнесмена з квартири.
Незабаром синя «Тойота» підшуршала до під’їзду. За кермом «японця» сидів «товариш-кілер». Кротов сів у авто і сказав, що з собою у нього грошей немає, мовляв, він зараз знову підніметься до своєї квартири й принесе десять тисяч доларів. Коли Кротов зник у під’їзді, найманець пішов слідом. Він чекав знизу. На сходинках знову з’явився бізнесмен з пакетом у руках. Кілер вихопив у нього згорток, відштовхнув до стінки і двічі вистрілив… холостими патронами. Вони розуміюче перезирнулися.
А Станіслав, почувши пальбу, від хвилювання почав йорзати на сидінні «Тойоти» і зрештою відчув себе вільним од обов’язків і цілком щасливим. «Товариш-кілер» вийшов з під’їзду з пакетом у руках, сів у машину, і вони рванули з міста. А через кілька хвилин «убивця» зупинив авто, і в нього сіли кілька оперативників з карного розшуку.

Станіславові присудили десять років позбавлення волі з конфіскацією особистого майна.
Залишився хіба що золотий перстеньок з діамантом на ніжному пальчику коханої дівчини. І через недовгий час вона, мабуть, глибоко зітхатиме, втішаючись райдужним блиском, і думатиме: «О, ці чоловіки такі не постійні. Зникають з виду на десять років і чекати їх немає сенсу. Доведеться виходити заміж за хлопця зі службовим окладом, хворою матір’ю і скромною двокімнатною квартирою»…