ЗАРОБІТЧАНИН

Піддівши вилами сіно, Віктор Фуркін (імена в матеріалі змінено) так і не довів справу з його укладання до копиці. В поле зору чоловіка потрапила дочка господарів — старшокласниця Оксана.
Сексуально похитуючи стегнами, вона пройшла поміж скошеними рядами сухої трави.
Фуркін ніяк не міг відвести погляду від короткої спіднички, струнких засмаглих ніг і витонченого вирізу футболки на спині. Він навіть облизався і встромив вили в землю. Нічого йому тут не світить. Вона — дочка багатих господарів, він — заробітчанин. Їй — шістнадцять, йому — тридцять п’ять.
«Хоча дівка, видно по всьому, ще та… Знає собі ціну і, мабуть, не раз любкалася з якими-небудь місцевими донжуанами», — подумав Віктор. Щоби зняти сексуальний запал, він заходився метати сіно з лютою роздратованістю.
Незабаром вона знову з’явилася і знову похитувала стегнами. Віктор не витримав, поцікавився:
— Далеко зібралася?
Оксана напівобернулася, грайливо відказала:
— На річку.
— Купатися?
— Ага!
— Сама?
— Там подруги є.
— Зрозуміло. — Більше не знайшлося, що сказати дівчині.
А та ще хвильку постояла, відтак посміхнувшись, побігла вниз до річки.
Віктор спересердя лише скреготнув зубами: «Нічого, це тільки початок!»

Віктор Фуркін належав до того типу невдах, котрі, хоч раз отримавши від долі по шиї, вже не видужують од удару, а котяться вниз. Так трапилося і з Віктором. Коли його дружина пішла до іншого, Віктор навалився на «гірку» з таким ентузіазмом, що й не помітив, як опинився на вулиці без квартири, документів і засобів до існування.
Він пустився «вояжувати» по селах, перебиваючись випадковими підробітками в пенсіонерів.
Крива мандрувань привела його в одне село, де жила сім’я Латиніних. Голова її, Сергій, не був фермером, а просто хазяйновитим чоловіком, у котрого будь-яка робота горіла в руках. Латинін тримав худобу, гусей, курей, обробляв сто соток своєї присадибної ділянки і не скаржився на кризи.
Зустрівшись із ним, Віктор Фуркін вирішив, що, зрештою, витягнув свою щасливу карту. Подія відбувалася пізно восени. Коли господар і робітник закінчили чистити гній у сараї, Сергій Латинін поцікавився:
— Ну й куди ти тепер?
— Куди очі дивляться, — правду сказав Віктор.
— А в мене лишитися не хочеш? Господарство велике, робота і взимку знайдеться. Прилаштую тебе в лазні. Обігрівач купимо. То як?
— Я знаю, — роблено зам’явся Фуркін. А за хвилю додав. — Можна і лишитися.
— От і домовилися! Ходімо вечеряти.

У житті Віктора Фуркіна з’явилася хоча і тимчасова, впевненість. Робітником він виявився непоганим, але не можна сказати, що Латинін його не сварив. Одержавши на руки гроші, Віктор поспішав їх пропити.
Сергію довелося поморочитися зі старанним, але непутящим, заробітчанином. У кодування він не вірив. Тому почав привчати Фуркіна до культури вживання спиртних напоїв. Сам сідав з ним за стіл. Ситуація помітно поліпшилася. Віктор почав рідше випивати наодинці, хоча зриви і траплялися. Латинін пообіцяв зайнятися новими документами для свого найманого працівника.
— Людиною скоро станеш, Вікторе! Нове життя почнеш!
Фуркін поцікавився:
— Мабуть, це дорого буде? Документи?
— Не бійся! — заспокоїв роботодавець. — З тебе нічого не візьму!
— Дякую!
— Ну, гаразд, гаразд. Давай до роботи.

Віктор закінчив із сіном і спостерігав, як Оксана порається біля лазні.
Була субота, і Сергій Латинін відправив дочку готувати «помивку».
У Вікторовій голові вирували найрізноманітніші думки. Про те, наприклад, що дівчина може виявитися і не такою недоторкливою. Коли ж Оксана видобула з кишені джинсів пачку «Вінстона» і присіла на поріг лазні, Фуркін рушив до неї. Присів поряд, закурив свою «Приму».
— А тебе батько за куриво не сваритиме?
— Так ви же, дядя Вітя, йому не скажете! — блиснула посмішкою дівчина.
— Треба було б, але не скажу.
— Домовилися!
— А в мене, між іншим, і граминка горілочки є. Хочеш пригощу?
…Фуркін і не підозрював, що саме в цю мить до будинку Латиніних підходив двадцятидворічний хлопець Оксани — красень місцевого масштабу Федір Купчий. Він постукав у двері, потиснув руку Сергія.
— А Оксана вдома?
— Лазню топить. Якщо хочеш, — можеш допомогти.
Федір кивнув, і Латинін був задоволений, що дочка дружить з таким солідним чоловіком.
…Оксана загадково подивилася на Фуркіна, а відтак мовчки ступила всередину лазні. Віктор, пильно обвівши поглядом двір, шмигнув за нею.
— Ну, де ваша горілка? — усміхнулася Оксана.
Та у Віктора вже голову знесло — він, мов трактор, посунув на дівчину.
А та й не думала віддаватися цьому невдасі-заробітчанину.
— Ви чого, дядьку?
— Ну, ти ж сама… це…
— Що, це?
— Ну, натякнула.
— Ви не так зрозуміли!
— Та ти що? Знущаєшся?
— Я піду.
— Ні!
— Пустіть!..
Нічого не підозрюючи, Федір Купчий, посвистуючи, спрямував свої стопи в кінець городу. Лише підійшовши до лазні, він почув крізь відчинені двері підозрілі крики і зрозумів, що щось тут не так.
Увірвавшись усередину, Федір лобом ударився у досить низький одвірок, але завив не від болю, а від обурення.
Оксанина футболка валялася на підлозі, поряд з перекинутою пляшкою горілки. Голий до попереку Фуркін намагався з дівчини стягнути трусики, а вона, що є сили, відбивалась од насильника.
— Тихо, дурненька, — задихався від похоті Віктор. — Я і про це батькові не скажу…
Сильний удар відкинув Фуркіна до стінки. Крізь миготіння зірок у очах він побачив Купчого.
— Так-так, — похитав головою Федір. — Оксано, швидко вдягайся, приводь себе до порядку і — додому. А ми тут з цим дядьком по душах говоритимемо. Значить, на свіжатину потягло, виродку?
— Дай йому як слід! — біжучи, порадила Оксана.
І Купчий дав. Та так, що простора лазня для Фуркіна виявилася затісною. Він літав од стінки до пічки, від лавки до вікна і навпаки, не менше двадцяти хвилин.
Досхочу розрахувавшись за кохану, Федір лизнув збиті до крові кісточки пальців.
— Прибери тут за собою, падлюко!

…Від бані до паркана було всього кілька метрів. Напівживий од побоїв Фуркін проповз їх із великим трудом. Він якнайшвидше хотів опинитися на тому боці і схоронитися в рогозі. Щось йому підказувало: що просто так йому від Федора не відкараскатися. Чуття Віктора не підвело. Не встиг він протиснутися під штахетами, як уперся носом у чиюсь кросівку.
— Яка зустріч! — пролунав насмішкуватий голос Купчого. — Мабуть, не чекав, поросяче рило, що я повернуся?
— Прости. Я більше… Не буду так…
— Бог простить! Ану, бийте його, хлопці!
З собою Федір привів кількох дружків, котрі також забажали взяти участь у розправі над насильником. Караюча команда зайшла за баню, щоб Оксанині батьки не бачили екзекуції.
Били Віктора довго і зі смаком. Зупинилися лише тоді, коли помітили, що до лазні йде Сергій Латинін. Трійця поспіхом відтягла бездиханне тіло до рогозу і втекла.
Знайшли Фуркіна лише через два дні. До того часу він уже був добу як мертвий. Убивць вирахували швидко. Ініціатор розправи Купчий стояв на тому, що діяв у стані афекту. Проте суд урахував, що добивати свого ворога Федір повернувся вже перебуваючи при здоровому глузді і твердій пам’яті.
Купчий отримав вісім років позбавлення волі. Його спільники — по три.