- газета «Звягель-ІНФО»
- медіа твого міста
— Ну, здоров, Петровичу!— Добрий, добренький день, Іване Степановичу!— Та не дуже-то він і добрий.— Йой! Та що трапилося, Іване Степановичу?!— Проблеми.— У вас-с?— Та в тебе, Петровичу.— Ну що ви, Іване Степановичу!— Куди голова пропала?— Яка ще голова?— Ота, про яку ти на останньому пікніку верзякав.— Я тоді добряче, того… Нагадайте, будь ласка.—
— Привіт, Іванівно!— Салют, Семенівно!— Ти де?— В акаунті.— У нокауті?— В акаунті, глушмане!— Ну, глухувата трохи.— Знаю. А ти що робиш?— Га?— Що робиш, пень глухий?!— За ноутом сиджу.— Скайп врубила?— Усе на взводі!— А чого я твою фізіономію не бачу? А… Уже намалювалася. Чого плямкаєш?— Бутера жую.— Смачного!— Дякую! А я вчора, Іванівно, шопінг со
— Привіт!— Привіт!— Мене звуть Артемоном.— Хм…— Ім’я дали батьки.— Незвично. Я — Азалія.— Хм…— Я знайшов твій сайт. Ти — нічогенька.— Дякую!— Може, зустрінемося? Віртуальне спілкування мені не дуже подобається.— А я поки до реального не поспішаю.— Чому?— А куди поспішати?— А як я тобі?— Ще не знаю.— А ти і справді симпатична!— Дякую!— І я з тобою о
І його призначили!На високу, височееееньку таку посаду!— Аж не віриться! — мовив він, ввійшовши до просторого, багато обставленого кабінету.Сів у м’яке крісло. Окинув оком довгий і широкий стіл, лакований у темно-коричневий колір. Торкнувся товстеньких тек, невідомо з яким начинням. Солоденько потягнувся і вдоволено видихнув:— Я! Я — володар світу!
— Люба, у нас вимушена відпустка…— Знаю!— Не кричи.— Я не кричу!— Кричиш.— Що хочеш?— Поговорити, люба.— Говори!.. Любий!— Не кричи.— Я не кричу!— Кричиш.— Що треба?— Поговорити.— Говори!— Кгм… У мене є пропозиція.— Штовхай!— Ця відпустка…— Яка?!— Вимушена.— Я це вже чула!— Психологи радять…— Я схожа на психічку?! Га!— Я хотів інше сказати.— Мотай!
Місцина видалася мальовнича! Навпроти — високі гранітні скелі підпирали правий берег. Там, куди на легковику під’їхали рибалки, кущився лозняк, над яким поодиноко стриміли старі верби і груші-дички. А поміж кущами-деревами, на невеличких клаптиках, рясніло-пахтіло розмаїття дикорослих трав.— Красота! — солоденько потягнувся Василь, підступивши до б
На ринок зайшов бородатий чоловік невизначеного віку.Й одразу кинувся до першого-ліпшого прилавка, пожадливо рискаючи очима на розкладений товар:— Дайте…— Олію?— Ні.— Чай?— Не те.— Дріжджі?— Ааааа….— Щербету?— Ум-уууу… — бородатому аж щелепу звело. Дратівливо кинув:— Самі його жуйте!— Хам!— Безсердечна!І «хам» ринувся до іншого прилавка:— У вас… це
— Алло! Мариночко? Привіт, дорогенька кумасю!— Привіт, кумонько!— Як ви там?— Бог милував!— А що у вас?— Ой…— Що таке?!— Та ні, усе добре.— А чого ж так лякаєш?— Так грип же той ходить. З короною.— І з короною ходить, і без неї ходить. Кожної холери треба остерігатися.— Чим, Людочко, займаєшся?— Ікру їм.— Що їси?— Ікру червону.— Непогано живете!— Т
Зайшов до магазину.Хто — у масці, хто — без неї.Опецькуватий гевал із пикою, схожою на свинячу, купував спиртне. Глипнув на мене сизими очима й скептично мовив:— Що, бацила?Це така була його реакція на мою маску.Я промовчав.Його стрункіший напарник по похміллю щось шепнув низькорослому товстуну. І вони перейшли до іншого відділу торгової точки.Опец
Про жартівливий аспект карантинного навчання пропонуємо почитати в гумористичному дописі з мережі. Адже розуміємо, що не всі в захваті від нововведень. Тож багато хто нижче зможе впізнати себе чи знайомих. Учителька: «Доброго ранку, батьки! Домашнє завдання на сьогодні: Прочитати і переказати оповідання «Як білочка та їжачок ходили до сімейно