- газета «Звягель-ІНФО»
- медіа твого міста
— Привіт, Іванівно!— Салют, Семенівно!— Ти де?— В акаунті.— У нокауті?— В акаунті, глушмане!— Ну, глухувата трохи.— Знаю. А ти що робиш?— Га?— Що робиш, пень глухий?!— За ноутом сиджу.— Скайп врубила?— Усе на взводі!— А чого я твою фізіономію не бачу? А… Уже намалювалася. Чого плямкаєш?— Бутера жую.— Смачного!— Дякую! А я вчора, Іванівно, шопінг со
— Привіт!— Привіт!— Мене звуть Артемоном.— Хм…— Ім’я дали батьки.— Незвично. Я — Азалія.— Хм…— Я знайшов твій сайт. Ти — нічогенька.— Дякую!— Може, зустрінемося? Віртуальне спілкування мені не дуже подобається.— А я поки до реального не поспішаю.— Чому?— А куди поспішати?— А як я тобі?— Ще не знаю.— А ти і справді симпатична!— Дякую!— І я з тобою о
І його призначили!На високу, височееееньку таку посаду!— Аж не віриться! — мовив він, ввійшовши до просторого, багато обставленого кабінету.Сів у м’яке крісло. Окинув оком довгий і широкий стіл, лакований у темно-коричневий колір. Торкнувся товстеньких тек, невідомо з яким начинням. Солоденько потягнувся і вдоволено видихнув:— Я! Я — володар світу!
— Люба, у нас вимушена відпустка…— Знаю!— Не кричи.— Я не кричу!— Кричиш.— Що хочеш?— Поговорити, люба.— Говори!.. Любий!— Не кричи.— Я не кричу!— Кричиш.— Що треба?— Поговорити.— Говори!— Кгм… У мене є пропозиція.— Штовхай!— Ця відпустка…— Яка?!— Вимушена.— Я це вже чула!— Психологи радять…— Я схожа на психічку?! Га!— Я хотів інше сказати.— Мотай!
Місцина видалася мальовнича! Навпроти — високі гранітні скелі підпирали правий берег. Там, куди на легковику під’їхали рибалки, кущився лозняк, над яким поодиноко стриміли старі верби і груші-дички. А поміж кущами-деревами, на невеличких клаптиках, рясніло-пахтіло розмаїття дикорослих трав.— Красота! — солоденько потягнувся Василь, підступивши до б
На ринок зайшов бородатий чоловік невизначеного віку.Й одразу кинувся до першого-ліпшого прилавка, пожадливо рискаючи очима на розкладений товар:— Дайте…— Олію?— Ні.— Чай?— Не те.— Дріжджі?— Ааааа….— Щербету?— Ум-уууу… — бородатому аж щелепу звело. Дратівливо кинув:— Самі його жуйте!— Хам!— Безсердечна!І «хам» ринувся до іншого прилавка:— У вас… це
— Алло! Мариночко? Привіт, дорогенька кумасю!— Привіт, кумонько!— Як ви там?— Бог милував!— А що у вас?— Ой…— Що таке?!— Та ні, усе добре.— А чого ж так лякаєш?— Так грип же той ходить. З короною.— І з короною ходить, і без неї ходить. Кожної холери треба остерігатися.— Чим, Людочко, займаєшся?— Ікру їм.— Що їси?— Ікру червону.— Непогано живете!— Т
Зайшов до магазину.Хто — у масці, хто — без неї.Опецькуватий гевал із пикою, схожою на свинячу, купував спиртне. Глипнув на мене сизими очима й скептично мовив:— Що, бацила?Це така була його реакція на мою маску.Я промовчав.Його стрункіший напарник по похміллю щось шепнув низькорослому товстуну. І вони перейшли до іншого відділу торгової точки.Опец
Про жартівливий аспект карантинного навчання пропонуємо почитати в гумористичному дописі з мережі. Адже розуміємо, що не всі в захваті від нововведень. Тож багато хто нижче зможе впізнати себе чи знайомих. Учителька: «Доброго ранку, батьки! Домашнє завдання на сьогодні: Прочитати і переказати оповідання «Як білочка та їжачок ходили до сімейно
Потрібна була нова ножівка. Для обрізки саду. Бо мій інструмент від старості геть зуби з’їв. Побіг до найближчого господарського магазину. Вибір ножівок був не дуже широкий, але були. Проте… — А нормальних немає ножівок? — питаю в продавця. — Що значить «нормальних»? — Із більшими зубцями. — Он одна є. — Та то не зубці, то зубища! Ними колод