Літературна сторінка

ПРЕДТЕЧА ЗАВТРАШНЬОГО ДНЯ
В мами за левадою протікає річенька,
Верболозом стелиться сивий дим-туман,
З джерелом шепочеться матінка-вербиченька
І чатує тишу тут бусел-отаман.

В кетягах калиноньки на горбку — хатинонька,
В почорнілій стріхоньці — гомін давнини,
У світлиці-квітоньці, там живе дівчинонька,
Що чекає милого з горенька-війни.

Надіслала доленька нам страшну годиноньку,
Смерть дарує з нелюдом квіти молодим:
Захищають сини нашу неньку Україну,
Боронять Донеччину, Перекоп і Крим.

Відцвіли не раз вже вишні над дорогою,
Підросли в господах доньки і сини,
З козаками вірними, живий, з перемогою
Повернувся в хатоньку легінь наш з війни.

В мами за левадою протікає річенька,
Верболозом стелиться сивий дим-туман,
З джерелом шепочеться матінка-вербиченька,
Та боронить спокій тут козак-отаман.

---

Давайте вспомним те мгновенья,
Давайте вспомним те года,
Давайте вместе, без сомненья,
Их не забудем никогда.

Года — тревог и лихолетья,
Года — восторженных побед,
Года — надежд и вдохновенья,
Преодоленья общих бед.

Давайте скажем — это было,
Был общий друг и общий враг.
И чтобы время не затмило
Кошмара вражеских атак.

Давайте вспомним, как когда-то
На Эльбе встретили рассвет,
Рукопожатия солдата,
Приятные слова в ответ.

Давайте думать о народах
Моей страны, твоей страны.
Жизнь не построишь на невзгодах—
Одной планеты мы сыны.

Она — наш дом, планета наша,
Мы в ней — единая семья,
Чтоб Мэри, Джонни и Наташа
Войны не знали никогда.

Дай Бог, чтоб в счастье, мире жили,
И чтобы не было беды,
И чтоб единство мы хранили,
Чтоб дружбе были мы верны.

ЗИМА НЕОТВРАТИМО ПРИБЛИЖАЕТСЯ
Кружится первый снег,
И робкими шагами
Зима берёт разбег
И белыми коврами
Устлала всё кругом.
Морозными ветрами
Сковала реки льдом.
Пришла к нам снегирями,
Узором на окне
И голыми лесами
В холодной тишине.

---

СЛАВА УКРАЇНІ!
Влітку квітне поле і квітник за тином.
Влітку сипле зорі небо синє-синє.
Влітку соловейко ввечері щебече
Пісню про титанів надмогутні плечі.

Восени у вирій полетять птахи,
Позолота вкриє парки і садки.
Восени — покровський захист навкруги,
А у душах – вічні Січ і козаки.

Взимку подарунки потішать діточок,
Морозу візерунки і швидкість саночок.
Серця Різдво осяє любов’ю і теплом,
Надією і вірою з жовто-блакитним тлом.

І здійметься весною від сну Стара Земля,
Омиється росою, красою забуя,
Розправить вільні плечі, що гори розверзають:
Гей! Слава Україні! Герої не вмирають.

---

НАС БОЛЬШЕ НЕТ
Нас больше нет среди живых,
А нам бы жить ещё хотелось,
Но огорчить пришлось родных —
Врагу попали под прицелы.

По чьей-то тупости и злу
За то, что обделён природой...
В Наполеоны бы ему,
А стал он драною вороной.

Я свою землю защищал,
А ты зачем в мой дом ворвался?
Людей невинных убивал,
А ещё братом назывался.

Не гоже так, не по-людски.
Ты же не зомби, тогда кто же?
Опомнись и остановись;
Не гоже так, ой, как не гоже.

Но как бы ни было, а тишина
Всегда приходит после боя.
Моя поднимется страна,
А ты останешься изгоем!

ОСТАЛСЯ МИГ
Ты — бомба, начинённая взрывчаткой,
Наполнена до самых до краёв:
От западных земель и до Камчатки,
От северных — до южных берегов.

И детонатор уж готов к удару,
Бикфордов шнур давно уже горит.
Остался миг, ещё немножко жару —
И царский трон в небытие взлетит.

Осколков не собрать, империи конец.
Ну, сколько можно унижать народы.
И вопреки всему, наступит наконец
Для всех людей час истинной свободы.

НЕ ЗДОЛАТИ
Тебе, як брата, не сприймаю.
Ви — наче хижа вовча зграя.
Нема жалю, нема пощади.
Так чините, за кого ради?

I привід, звісно, ви знайшли,
Але мета в вас більша,
Нас поневолити прийшли,
Не здатні ви на інше.

У злагоді ми живемо,
Дітей і внуків ростимо,
А ти все силою лякаєш!
Мав би ти розум, та не маєш.

Як тать прийшов ти в мою хату,
Як тать завершив шлях земний.
Ми вже навчились воювати;
Всі: і старий, і молодий.

Будь певен, не здолати нас,
Настане світле завтра.
Ми в бій йдемо перемагать,
Бо з нами — Бог і правда!!!

ПЛАЧ МАТЕРІ
Посивіла стара ненька,
Плачучи за сином.
За що таке страшне горе
Прийшло в Україну?

Стогне ненька, свилить,
наче пташка.
Чому доля в українців
Така важка-важка?

Жили мирно, жили дружно,
І Восток, і Захід.
За що ж тепер українці
Вбивають брат брата?

Можновладці, сучі діти,
Що ж ви поробили?
За ті гроші, що ви вкрали
Народ посварили?

Плаче, стогне Україна,
Й посивіла мати.
Як же рідного синочка
Живеньким дождатись?

---

НЕ БРАТ ТИ МЕНІ
Ні, не брат ти мені, не брат
І ніколи таким не був.
Ти — сусід лише, мусиш знати,
Нагадаю, якщо забув.

Брат ніколи не скривдить брата,
Захистить, коли хтось образить,
Не ввірветься, як вбивця, в хату,
Щоб в самісіньке серце вразить.

Де взялася ця зверхність у вас?
Пригадайте, чиї ви нащадки.
Київ був ще задовго... в той час
Про Москву не було навіть згадки.

Свою назву поцупили в нас.
Київ Руссю завжди називали
Та вам байдуже все, і щораз
Ви когось до наги грабували.
Як багато земель у вас є!
Вам би лад в них скоріше навести,
А ви коситесь знов на чуже,
Знов походи готуєте хресні.

Оживіте ви землі свої,
Обкосіть трин-траву і кропиву,
Поверніть свій народ до землі,
Щоб хлібами засіяти ниву.

Найстрашніше, що Цар ваш зробив:
Посварив дійсно близькі народи,
Віру в братність надовго убив
І надію на мир і свободу.

Кара Божа на нього зійде,
Скоїв зла він занадто багато.
Просвітління народу прийде,
І Царя наречуть вони катом.

Оживіте ви землі свої,
Обкосіть трин-траву і кропиву,
Поверніть свій народ до землі,
Щоб хлібами засіяти ниву.

Найстрашніше, що Цар ваш зробив:
Посварив дійсно близькі народи,
Віру в братність надовго убив
І надію на мир і свободу.

Кара Божа на нього зійде.
Скоїв зла він занадто багато.
Просвітління народу прийде
І Царя наречуть вони катом.