Поминання 6/2015

З почуттям глибокої скорботи у серці колектив Наталівської ЗОШ І-ІІ ступенів сприйняли повідомлення про передчасну смерть директора школи Олега Григоровича Мухаровського

Немає слів, щоб висловити співчуття з приводу неочікуваної смерті людини, котра заслуговує на найкращі слова поваги та шани. Пішов із життя чоловік, який своїми діями та вчинками, своїм розумом виховав не одне покоління учнів. Вміло вчив їх мудрості та відповідальності, скеровував обрати майбутню професію.

Олег Григорович усе своє життя вирізнявся стійкістю характеру, принциповістю, силою духу та наполегливістю. Він був людиною мудрою, врівноваженою, ніколи не забував про проблеми тих, хто поруч. Майже все життя, пропрацювавши в лоні школи, досяг гарних успіхів і при цьому не забував розповідати про досягнення та успіхи інших.

Хтось із великих сказав: «Коли помирає людина, світ стає біднішим, бо втрачає те, чим вона жила, як сприймала все, що її оточувало, якою багатою і щедрою була її душа, сутність». Боляче, невимовно боляче говорити і писати ці слова про Олега Григоровича Мухаровського — особистість справді неординарну, яскраву. Талановитого керівника, невтомного і самовідданого вчителя, прекрасного директора школи, одного з найуспішніших, найпопулярніших у районі. Жорстока, невблаганна смерть забирає кращих — тих, котрі могли ще багато зробити, принести чимало користі справі, якій присвятили своє життя, учням, колегам, країні. Олег Григорович був саме таким: спокійною, дуже енергійною людиною, великим працелюбом, талановитим керівником, гарним батьком та чоловіком, чуйною людиною. Завжди виношував нові, цікаві ідеї, умів зацікавити ними інших, невтомно творив і плекав рідну школу, якою жив до останнього подиху.

Його несподівана, передчасна смерть — втрата для рідних і близьких, для колег та учнів школи. Висловлюємо слова глибокої скорботи рідним та близьким покійного.

Світла пам’ять про Олега Григоровича завжди буде жити серед рідних, друзів, товаришів, колег, батьків та учнів школи і залишиться назавжди у наших серцях

10 лютого минає рік з дня смерті Леоніда Миколайовича ТРОЦЬКОГО

22.06.1933-10.02.2014 р.р.

Якби ти міг ще довше жити, — були б щасливі ми усі, але не в силах ми змінити Господню волю у житті. Таких, як ти, не забувають, таких лиш вічно пам’ятають. Царство Небесне і вічний спокій, наш рідненький.

Сумуючі дружина, діти, онуки

7 лютого минає 9 днів, як ми втратили найдорожчу в світі людину, добру, милу, чуйну, ріднесеньку маму — Ніну Андріївну ВАКУЛЬЧУК

Спи спокійно, ріднесенька, і нехай земля буде Тобі лебединим пухом і пробач, що не змогли врятувати. Велике спасибі всім сусідам та знайомим за моральну та матеріальну підтримку. Нехай оберігає їх Господь Бог!

У глибокій скорботі син, дочка, сусіди, знайомі та всі рідні

11 лютого — 40 днів, як пішла з життя дорога наша Наталя Кирилівна ЛІПІНА

Коли йде близька людина, — у душі залишається порожнеча, яку нічим не залікувати.

Сумуючі дочка і онук

11 лютого минає 40 днів, як пішов з життя дорогий нам Павло Ігнатович КОВАЛЬЧУК

На душі — біль, печаль і сум. Царство Небесне та вічний спокій душі.

Сумуючі рідні

7 лютого — 40 днів, як пішла у вічність дорога матуся, бабуся — Марія Йосипівна ПЕТРУК з с.Миколаївка

09.01.1942-30.12.2014 р.р.

На душі — біль, печаль і сум. Тебе нема і більше вже не буде. Та пам’ять про тебе буде вічно жити в наших серцях. Царство Небесне і вічний спокій тобі, рідненька.

Сумуючі дочка, син, онуки, рідні

6 лютого минає рік, як пішла з життя кохана дружина, любляча мама, найкраща бабуся — Павлина Іванівна КРАВЧУК

Минає час, та не вщухає біль наш, наше горе, хоч добре знаємо, що смерть жорстоку вже ніхто не зборе. Тебе, рідненька, дуже нам бракує, ніхто не обійме, ніхто не поцілує… Єдина наша! Ти, наче промінь сонця, згасла, де ж нам журбу свою і горе діти? В думках ти з нами кожну мить і кожен час. Усі, хто знав, згадайте разом з нами добрим словом і тихою молитвою.

Сумуючі чоловік, діти, онуки

7 лютого минає рік, як перестало битися сердечко у дорогого, люблячого синочка, братика, внука — Івана Олександровича БОЙЧУКА з села Перемога

Закотилось у вічність життя, ніби сонце, сховалось за обрій. Не чути голосу рідного, не видно добрих, милих, рідних оченят. Навіщо доля була така жорстока, так рано ти пішов від нас. Серця плачуть від болю, кричать: «Рідний наш, повертайся додому!» Не стихає печаль ні на мить, залишаючи вічну утому. Земля тобі хай буде пухом і вічне Царство в Небесах. Тебе ніколи не забудем, завжди ти в наших серцях. Хто знав та пам’ятає, — пом’яніть добрим словом та тихою молитвою.

Вічно сумуючі мама, тато, братик Сергій, бабуся Валя