Вшанування пам’яті Лесі Українки в 1940-х роках у місті Новограді-Волинському: з історії однієї фотографії

Тут же публікується постанова виконавчого комітету Житомирської обласної ради «Про встановлення меморіальних дощок на будинках, де народилася і жила українська письменниця Леся Українка» від 22 лютого 1941 року: «В зв’язку з 70-річним ювілеєм з дня народження української письменниці Лесі Українки, виконавчий комітет Житомирської обласної ради депутатів трудящих постановляє: встановити у м.Н-Волинський меморіальні дошки на будинках, де народилась і жила українська письменниця Леся Українка: а) на будинку №10, по вул. Володарського, із зазначенням дня і року народження Лесі Українки; б) на будинку неповної школи №10, з визначенням, з якого року і по який час жила в цьому будинку українська письменниця Леся Українка. Голова виконавчого комітету Житомирської обласної ради депутатів трудящих В.Перов. В.о. секретаря виконкому Житомирської обласної ради депутатів трудящих М.Лабунський.
І вже 6 квітня 1941 року вчителька десятої школи Мартиновська коментує на сторінках газети факт присвоєння Президією Верховної Ради імені визначної поетеси школі і реакцію учнів та вчителів на це повідомлення: «Цю звістку радісно зустріли вчителі і учні школи. З цього приводу відбувся мітинг… «Надання школі імені Лесі Українки — велика подія в житті школи. Це зобов’язує нас краще вчитися, щоб успішно закінчити навчальний рік», — сказала вчителька Атензон. Учні, які виступали, зобов’язалися добре вчитися, виправдати велику честь».
Першого травня 1941 року газета публікує статтю Б.Г.Станевича під назвою «Честь», де розповідається про цей мітинг. У ній є рядки, що підкреслюють справжню, непідробну радість учнів і вчителів з приводу отримання школою імені славетної землячки: «…Виступали вчителі, учні, щиро вітали Указ Президії Верховної Ради УРСР… Уривчасто і голосно задзвонив телефон. Піднесеним і урочистим голосом передає привітання педколективу зав. педкабінетом Роман Яковлевич Герасимчук. Від імені колективу другої школи передає привітання вчитель Єфим Мойсейович Ушомирський. На другий день школа одержала багато вітальних телеграм з різних міст України, від колективу Київського театру російської драми. — Честь! Велика честь! Її ми виправдаємо у праці і навчанні... Історичний будинок. Тут провела юнацькі роки велика поетеса. Всім хочеться це відображати. Немало ребят малюють ілюстрації до творів Лесі Українки… Учень п’ятого класу Шарапов змалював великий портрет поетеси та ілюстрації до віршів «Весна», «На човні», «Лісова пісня»… (Оригінальність викладу збережена — В.В.).
Далі через короткий проміжок часу газета публікує статті Станевича: «Шефи» — про плани співпраці з театром російської драми імені Лесі Українки в Києві (від 09 травня 1941 року); «Лист» — про отриманий лист від Ольги Косач-Кривинюк зі спогадами про перебування родини Косачів у місті над Случем (від 7 червня 1941 року); «Екскурсія» — про екскурсію учнів школи до Києва (від 21 червня 1941 року) і «В гостях у сестер» — про зустріч із сестрами Лесі Українки в Києві (від 22 червня 1941 року). В червні Б.Г.Станевич отримав премію ЦК ЛКСМУ за подвижницький труд на педагогічній і культурній ниві.
Проте через два тижні розпочалася Вітчизняна війна, і робота навколо імені поетеси була припинена. Продовжилася вона вже після звільнення міста від нацистських окупантів. У будинку деякий час після звільнення розміщувався дитячий будинок для дітей загиблих громадян міста і району під час окупації нацистськими загарбниками. А школа №10 розпочала свою роботу в гуртожитку школи №6. У серпні 1945 року школу №10 перейменували на початкову чотирьохкласну школу №1 з російською мовою навчання. З прибуттям після евакуація Станевича Б.Г. його призначають уже директором початкової школи №1 з 20 серпня 1945 року, а його дружину — учителькою цієї ж школи з 20 вересня 1945 року. На руках родини Станевичів було двоє дітей — власна донька Алла — і Людмила, прийнята в родину донька померлого родича.
У школі були переважно діти з родин росіян і юдеїв, але були також і з українських родин. Цілий рік Б.Г.Станевич добивався присвоєння школі імені Лесі Українки і відновлення на її базі семирічного навчання, звертався за допомогою до М.Т.Рильського, згадує Б.А.Атензон. Накінець в 1946 році дитячий будинок перевели в приміщення будинку по вулиці Пушкіна, а в приміщення по вулиці Карла Лібкнехта вселили школу №1. З допомогою М.Т.Рильського, який особисто у 1946 році приїжджав у Новоград-Волинський, першій школі було надано право називатися школою імені Лесі Українки. М.Т.Рильський, згадував очевидець тих подій, колишній піонервожатий школи №1 Павло Янович, виступав перед громадськістю в районному Будинку культури, він пожертвував навчальному закладу чек на сорок тисяч карбованців для проведення ремонту і перебудову двох прилеглих приміщень. Станевич згодом розповідав педагогічному колективу на нараді, що ці кошти М.Т.Рильський взяв із грошей, які він отримав як лауреат Державної премії. На ці кошти у школі зробили капітальний ремонт, колишню велику кімнату, що, вочевидь, слугувала за банкетний зал для родини Косачів, переобладнали під спортивну залу, так згадував П.Янович.
Взимку 1951 року до Новограда-Волинського приїхали М.Т.Рильський, А.С.Малишко та С.А.Крижанівський. Були 80-і роковини від народження Лесі Українки і літератори, працівники Інституту літератури Академії Наук України мали вирішити питання про відкриття у місті літературно-меморіального музею нашої славетної землячки. Як годиться, у присутності партійних і освітянських начальників міста та причетних до цього осіб, насамперед Станевича Б.Г., Герасимчука Р.Я., Атензон Б.А. всі сфотографувалися в школі №1. На задньому плані — плакати, збережені Станевичем, що розповідають про присвоєння імені Лесі Українки довоєнній школі №10. Директора школи нагородили орденом Знак Пошани. В школі №1 працював у молодщих класах Р.Я.Герасимчук.
Проте доля повернула так, що через декілька років Станевич Б.Г. змушений був піти працювати в середню школу №3. Тодішня влада наказала редактору перестати розповідати про творчу особистість, педагога і популяризатора історії краю, про роботу школи і його педколективу. Прізвище Станевича викреслили надовго із переліку дописувачів газети, він перестав бути пропагандистом у системі партійної освіти. В іншу школу працювати змушена була піти і його дружина. А в школі №1 за короткий період змінилося чи не з півдесятка директорів. Коли в 1962 році М.Т.Рильський знову приїхав до нашого міста, то на зустріч з ним не були запрошені ні Станевич, ні Герасимчук. Фотографія з газети показує нам М.Т.Рильського та його племінницю Т.І.Мартинюк разом із партійними і радянськими працівниками міста та району, а також працівниками відділу культури. Померли обидва відомі місцеві подвижники-лесезнавці — Б.Г.Станевич та Р.Я.Герасимчук — майже в один рік (1970-1971), поховані на центральному міському кладовищі. Вдячні мешканці міста встановили їм меморіальні дошки на будинках шкіл, де вони працювали: в 2011 році — Р.Я.Герасимчуку, а в 2012 році — Б.Г.Станевичу.