Чому «Лесиним джерелам» цього року загрожує «хода чорних хусток»

МАТЕРІ І ДРУЖИНИ УЧАСНИКІВ АТО ПРОСЯТЬ ВЛАДУ НЕ ЇХАТИ ПО НИХ «ТАНКОМ» У ВИГЛЯДІ МАСШТАБНИХ ГУЛЯНЬ
Непроста ситуація склалася навколо організації 29-го міжнародного свята літератури і мистецтв «Лесині джерела», запланованого цьогоріч на 24-26 липня. Чи потрібно проводити масштабні святкування в умовах війни на Сході України — це питання розділило мешканців міста на різні табори. З цього приводу у Палаці культури відбулася прес-конференція автора свята Миколи Мартинюка та членів оргкомітету. На думку Миколи Івановича, у такий скрутний час, як нині, працівникам культури належить особлива місія — гуртувати розрізнену націю.
— Кожен митець повинен відгукнутися на події, що відбуваються у державі. Тому, зберігши формат свята, ми будемо максимально наповнювати його патріотичним змістом, — одразу зауважив автор свята. — На жаль, жоден український президент чи уряд не потурбувався про те, щоб у нашій державі була інституція, яка би гуртувала нас, як націю. Тому українці, котрі живуть у Львові, Івано-Франківську і Донецьку, Луганську — це різні люди. Ніхто не робив нічого, аби зробити нас єдиними — ось чому почалася братовбивча війна. Тож у такий скрутний для України час митці мають виконати свій професійний обов’язок. Хтось має вийти на сцену і сказати: «Любіть Україну, як сонце, любіть» або «Я є народ, якого правди сила ніким звойована ще не була». За ці слова українські поети потрапляли у концтабори, тому зберегти їх — це наш громадянський і професійний обов’язок. Торік на благодійному концерті ми зібрали 24,5 тисячі гривень і передали сім’ї військовослужбовця. Цього року теж збиратимемо, щоб комусь із захисників допомогти.
У пошуках аргументів на користь того, що свято все ж потрібно організувати у належному масштабі, Микола Іванович нагадав історію. Зокрема, розповів про роль концертних бригад у роки Великої Вітчизняної, які ставали порятунком морального духу для змучених на фронті і поранених у шпиталях. Розповів про фронтові оповідання Олександра Довженка, що розповсюджувалися під виглядом листівок і додавали бійцям віри у перемогу. Нагадав про те, як, за свідченням істориків, пісня «Вставай, страна огромная» мала на людей набагато більший вплив, аніж десятки чи сотні тодішніх політпрацівників.
— Не можна постійно лише пригнічувати людей, як роблять це українські телеканали, — вважає Микола Мартинюк. — За останні п’ять місяців на Житомирщині відбулися 22 фестивалі, бо масові заходи зараз можуть піднести і згуртувати людей більше, аніж новини. Тому ми, звісно, не влаштовуватимемо феєрверків, але хочемо запросити городян на масову ходу у вишиванках, на виставки художників, ярмарок народних умільців України, конкурси читців та співаків, книжкові експозиції. На це буде витрачено мінімум коштів, як тоді, коли свято починалося, — винятково за рахунок відділу культури. Зараз — не той час, аби витрачати на свято великі кошти.
Для одних — свято, для інших — горе. Зовсім протилежної думки притримуються матері та дружини учасників АТО, напруга серед яких вже другий рік поспіль не дає їм жити повноцінно і спокійно, а тим паче, щось святкувати. Це зрозуміло, адже наше військове містечко вже зазнало великих людських втрат у конфлікті на Сході. І зараз наші воїни продовжують нести службу, тому ситуація є напруженою.
Тим паче, що на державному рівні практично нічого не змінилося — на українських телеканалах продовжують транслювати розваги, танці і співи, зірки українського шоу-бізнесу активно виступають — тепер у маленьких містах, бо припинили виступати у Росії… Як кажуть, поки у когось війна та горе, у інших — звичайне розмірене життя. Така несправедливість змусила багатьох наших городянок, у яких чоловіки та сини загинули або перебувають у зоні АТО, заявити про свою рішучу позицію: якщо почнуть встановлювати бодай одну сцену на «Лесині джерела», то вони обіцяють влаштувати «ходу чорних хусток».
— Від імені всіх матерів і дружин хочу просити вас не робити ніяких гулянь, — звернулася до автора свята Алла Осіпчук — мати бійця, який з першого дня на фронті. — Не їдьте танком по матерях. Яка пісня нас об’єднає? Немає такої пісні для тих, хто щохвилини переймається долею свого сина, чоловіка чи батька на фронті. Хочете підняти дух українців? Зробіть концерт і завезіть його нашим хлопцям на фронт, а для нас сьогодні не може бути жодного свята, бо наші діти — там! Коли у сусіда горе, то я не виставляю колонки у вікно і не співаю, бо я поважаю цю людину. Майте повагу і до нас… Чи варто робити концерти, щоб дратувати людей?
Немає одностайності і серед членів оргкомітету «Лесиних джерел». Ніхто не сумнівається, що у Новограді потрібно прославляти творчість видатної землячки-поетеси, на честь якої проходить свято, але сьогодні робити це з колишнім запалом — означає дратувати багатьох.
— Ми це свято робимо, щоб його не загубити, бо мало хто в Україні може похвалитися настільки гарною і багатою історією подібного заходу, — поділилася власною думкою заступник голови оргкомітету Лариса Заєць. — Але ми не можемо протиставляти себе людям. Ми теж живемо у нашому місті і бачимо горе, що спіткало багато сімей. Міський голова докладає чимало дипломатичних зусиль, щоб стабілізувати ситуацію у місті, тому дуже не хочеться, аби свято стало приводом для бунтів та демонстрацій.
Очевидно, що останнє слово у цій ситуації належатиме міському голові Володимиру Загривому. Аби свято пройшло тихо і спокійно, пропонується перенести святкові заходи із вулиць міста у музеї. Таким чином усі охочі зможуть насолодитися мистецтвом, послухавши співи та вірші, а усім іншим традиційні гуляння не «різатимуть» очі. Втім, такий підхід, схоже, не відповідає позиції автора — з прес-конференції він пішов раніше за інших, вислухавши різні точки зору...