«Будь він проклятий!»

Їх було двоє у матері, від різних батьків, дітей — син і дочка. Першого чоловіка вбили на першому ж році спільного життя двоє п’яних молодиків, коли вони після перегляду фільму поверталися з кінотеатру. Через декілька років їй знову посміхнулася доля, пощастило зустріти людину, яка стала її другим чоловіком і батьком білявої дівчинки на ім’я Олександра (імена в матеріалі змінено). Але побачити свою дитину йому, як і першому чоловіку, теж не довелося. Все вирішила нічна аварія…
Шура не була спритною або пустотливою дівчиною, швидше навпаки — тихонею. Не була і красунею-модницею. Просто симпатична дівчинка, яких безліч. Але чи треба комусь доводити, що для матері кращої і добрішої за її дочку не було. 28 червня, на Свято молоді, справляли день народження Сашки. Їй виповнилося шістнадцять років, вона отримала паспорт. Запросили на іменини тільки найближчих її подруг. Не тому, що Олександра соромилася присутності хлопців, ні, «забитою дитиною» вона не була, навпаки — розумною, розвиненою не по роках і дуже товариською. Відзначали скромно від невеликого достатку в домі, а точніше — від відвертої бідності. Розуміючи матеріальні труднощі цієї сім’ї, дівчатка вирішили подарувати їй один подарунок від усіх, а не, як зазвичай, кожна свій. Вони купили для неї красиву осінню куртку. У будиночку метушилися, намагаючись встигнути зробити все до приходу запрошених.
— Мамо, давай швидше вже, он дивись, гості йдуть, — угледівши у віконці подружок, підганяла Шура.
— Іду, йду.
— А ось і ми, — відкривши двері без стуку, увійшли в світлицю усміхнені дівчата.
— Із днем народження, Сашка! — полізли вони до неї цілуватися по черзі.
— Спасибі, дівчата, спасибі, проходьте до зали.
Посиділи за святковим столом, поговорили, хто куди вступати планує, з’їли торт та зібралися на дискотеку.
Село є село, тут кожна людина знає одне одного. Народу на танці з нагоди свята зібралося багато. Прямо на порозі клубу грав музичний колектив, оскільки всередині будівлі було дуже спекотно — літо цього року виявилося без дощів.
Увагу дівчат захопила група хлопців, лідером якої вважався Вадим. Він виглядав рослим і сильним, без проблем знайомився з дівчатами, був легкий у спілкуванні, дотепно рухався в танці і жартував. Видний юнак — красень, єдиний син своїх батьків мав у своєму розпорядженні все, що тільки потрібно для щастя молодого гульвіси: модні джинси, «Яву» і магнітофон. Цим далеко не кожен міг тоді похвалитися. Тому коли Вадик запросив на танець Сашу, їй здалося, що вона злетіла на сьоме небо. Душа дівоча, відкрито, як сорока летить на все «блискуче», до першої глибокої образи, до першого серйозного опіку.
— Ти чого це сьогодні така розкішна, га? — з пустотливою, хитруватою посмішкою, звернувся він до неї.
— День народження у мене сьогодні.
— Та ну?!
— Ось тобі й «та ну»!
— Ти вже велика?
— Велика.
— І цілуватися вмієш?
— Бовдур.
— Дякую. Ось за це велике, товариське тобі «спасибі».
— Ти образився?
— Та ні. Я жартую.
— Ходімо в коло, потанцюємо, — запропонував Вадик.
— Ходімо, — охоче погодилася вона.
Подружки схвально покивали їй услід, мовляв, будь собою, і та спробувала, як могла, триматися впевнено.
— Одну хвилиночку, почекай, будь ласка, я зараз, — залишивши Сашу в центрі кола, сказав Вадим.
Він піднявся на сцену, переговорив про щось із музикантами і підійшов до мікрофона:
— Земляки, односельці, не можу втриматися і не поділитися з вами приємною новиною. А саме, — він помовчав кілька секунд, потім як хороший актор продовжив. — Сьогодні ми тут зібралися, щоб відсвяткувати не тільки День молоді, але й день народження однієї, всім нам добре відомої і чудової людини — Сашеньки Мар’їної. Привітаємо її. Привітаємо, нашу красуню!
У натовпі радісно зааплодували, а Олександра, почервонівши, помітно збентежилася.
Вадим зістрибнув зі сцени і підійшов до неї:
— Я замовив їм «Давай спробуємо повернути».
— Дякую! Я не знала, що ти такий...
— Який?
— Простий, відкритий, добрий.
Увесь вечір Шура танцювала тільки з ним, а по завершенні заходу хлопець попросив дозволу провести її додому. Близько пагорба провідник зупинився, перед ними на стежці виросла постать одного з товаришів Вадима. Саша озирнулася — позаду стояв інший.
— Що їм потрібно, Вадик? — занепокоїлася дівчина.
— Зараз буде сюрприз, адже я обіцяв тобі...
Вона все зрозуміла і злякалася, але кричати і чинити опір було безглуздо — надто вже далеко вони відійшли від людей.
— Хлопці, що ви хочете зробити? Вадик, Вадим...
— Заткнись, — грубо кинув їй один із хлопців і штовхнув її в траву.
А потім сталося те, що зазвичай трапляється в класичних кінострічках, що оповідають про добро і зло…
Сашу відпустили приблизно через годину, і «друг її», нахабно посміхаючись, процідив крізь зуби:
— Мовчи, якщо жити хочеш! Зрозуміла, лапонька?
— Зрозуміла, — прошепотіла дівчина і побрела додому.
Добравшись абияк, Олександра, плачучи, написала коротку записку рідним, зняла зі стіни веранди білизняну мотузку і пішла в сарай.
...Зашарівся над селищем червневий світанок, і до того часу, коли мати туди прийшла виганяти корову, вдіяти було вже нічого не можна — занадто пізно.
— Ой! — важко скрикнула мати, відкривши двері і побачивши перед собою найстрашнішу картину. Все раптом обірвалося у неї всередині, і перехопило подих.
На цей крик із койки зіскочив Ігор.
— Мама, мама, ти чого, чого ти! — злякано запитував він.
— Там, там у сараї... Ой! — захлинаючись, ридала вона.
Сина пробив холодний піт, серце його стислося від думки про те, що щось раптом могло трапитися з Сашкою. Він кинувся в сарай і завмер, мало не врізавшись в ноги сестри, на яких виднілися струмочки крові.
Що сталося з дочкою Алли Михайлівни показало медичне обстеження. На третій день, як годиться за звичаєм, після дванадцятої години дня, ховали Сашеньку Мар’їну. На похорон зібралося все село, і навіть ті, хто не мав великої симпатії до їх сім’ї.
Гвалтівника невдовзі знайшли. Визначили шлях руху потерпілої і злочинця до місця злочину, виявили свідків зустрічі Саші з насильником, провели огляд, щоб встановити характер завданих їй ушкоджень і наявність на її тілі та одязі слідів, що мають значення для «справи».
— На підставі вищевикладеного, — констатував обвинувач, — прошу суд визнати винним Вадима Ч. у скоєнні злочину і призначити йому покарання у вигляді 15 років позбавлення волі з відбуванням у колонії суворого режиму.
Через деякий час у цьому селі сталася ще одна кримінальна пригода. І коли засудженому Ч., за місцем його відбування покарання, надійшла звістка про трагічну загибель його батьків під час пожежі, він і припустити не міг, що це був не нещасний випадок. Тільки от цього разу вже нікому нічого не треба було доводити, і злочинця шукати теж було не потрібно. Тому що сам палій, на наступний день після того, що сталося, прийшов із повинною в міліцію. Це був брат Саші — Ігор.
На суді, він заявив наступне: «Я не хотів убивати того гада, з чиєї вини пішла з життя моя сестра, нехай ця паскуда, живе довго, і весь час мучиться від усвідомлення того, що сам він винен у смерті своїх батьків. Будь він проклятий!»
Суд засудив брата Олександри до вищої на той час міри покарання — розстрілу. Мати, яка втратила за такий короткий термін обох своїх дітей, не витримала другого удару долі, і збожеволіла...