Літературний клуб

ЩО ЦЕ ЗІ МНОЮ?
Що це зі мною? Втрачаю свідомість.
Сильний удар… Там, де серце, — пече.
Замість роману життя, мабуть, повість
Крапку поставила в ліве плече.

Пахне земля… Більше з неї не встану.
Небо криваве, кривава трава…
— Мамо рідненька, пробач мені, мамо,
Сили вкладаю останні в слова.

Пахне земля… Разом з тілом зникає.
— Я не вмираю!!! Я в небо лечу!!!
Й батько мене знов за руку тримає,
Й ангел по лівому водить плечу…

— У мене мати — Україна,
А дух Шевченка — батько мій.
Я — син славетної країни,
Де йдуть на смерть заради мрій.

Я — вільний вітер з полонини,
Я — степ, я — гори, я — Дніпро,
Я — брат для кожної людини,
Котра в душі несе добро.

Шануймо, браття, Україну,
Нехай у кожнім серці Бог
Відчує віру нашу сильну
З любові й вдячності думок…

Про Схід та Захід нам трендять лукаві,
Але ж ми — люди зовсім не дурні.
Навіщо ж дозволяти їм надалі
Псувати наші землі чарівні?

Нехай вони свої дрібнять простори
На Північ, Південь, Захід, той же Схід,
А наші береги, степи та гори —
Це — з’єднаний навіки моноліт!

Облиште в спокої Степана,
Він там, де відповідь мовчить.
Він там, де гояться всі рани,
Він там, де серце не болить…

Він душу втомлену лікує
У потойбічному краю.
Навіщо вам душа Степана,
Подбайте, краще, про свою…

Коли доля до краю допише листа,
Перш, ніж ставити крапку, тебе запитає:
Чи душа твоя щось на Землі добула?
Чи ні з чим в небуття до зірок відлітає?

Чи твій келих життя повен був відчуттів?
Чи омріяне щастя твоє відбулося?
І чи вірність країні в косу почуттів
Візерунком яскравим вплести довелося?

Нам по 20, а хіба ми молоді?
Дні війни у роки довжиною.
Нам по 20, але ми давно старі,
Й мрії наші стали сивиною.

Нам по 20 може бути назавжди,
Нам земля — і друг, і брат, і мати.
Це вона нам каже: пережди,
Не вставай, допоки б’ють гармати.

Нам по 20, пошматовані степи
Стугонять та з вирв дощить грудками.
Нам по 20, тож до Господа лети
Ніжне — бережи себе — від мами…

ОДНІ ТА ІНШІ
Одні — від Бога вчинками втікають,
А інші — все життя до нього йдуть.
Одні — про мир, хіба що, розмовляють,
А інші — свої власні голови кладуть.

Одні — з трибун високих лицеміри
Заради власних піняться кишень,
А інші — із любові та довіри
Будують кожну ніч свою і день.

Одні — існують й легко продаються,
А інші — скромно з вірою живуть.
І моляться, й сумлінню віддаються,
І істину з джерел Господніх п’ють.

СУМЛІННЯ НАЦІЇ
Сумління нації не знайдеш в кабінетах,
Воно на варті, на передовій.
Буває, що стоїть в бронежилетах,
Буває, що у вірі лиш одній.

Сумління нації не буде танцювати
Під дудку політичних хижаків,
Не знищити його, не запродати,
Як душі посадовців-хробаків.

Сумління нації підживлює надії,
У серці войовничо майорить.
І крилами слугує кожній мрії,
Котра до Бога в відчаї летить…

Усе навколо завмирає,
Коли вдягаю вишиванку.
Лиш серце радісно палає,
Мов промінь сонця на світанку.

Коли вдягаю вишиванку, —
Немов в любові признаюся
Своїй країні ніжно й палко.
Вдягну і Господу молюся.

За мир та спокій в Україні,
Щоб вишивані візерунки
У долю кожної людини
Внесли приємні подарунки.

Це ж треба так зачерствіти душею
Й у лютості шаленій прибувати,
Щоб миротворчу Господа ідею
Через безумство навіть не згадати…

Коли від старості вмирають, — розумію,
Не розумію, коли гинуть молоді,
Не розумію, як загублену надію
Батькам носити в вічній сивині.

Не розумію… Мою душу сльози крають.
Так не повинно бути, Боже! Боже — ні!!!
Перепиши, будь ласка, Господи, сценарій,
Щоб не було в нім місця проклятій війні…

Сумує Говерла і вся Чорногора
Про вкрадений спокій у східних рівнин,
І хвилі здіймає смерекове море,
Від вітру чекаючи втішних новин.
Сумує Говерла, як мати сумує,
Здавна так журбою не віяло тут,
І хмара печалі по небу мандрує,
Й слізьми витікає зажурений Прут…

ЛЮди БОга ВІдають — ЛЮБОВІ
Прагне кожна втілена душа,
ЛЮди БОга ВІдають — ЛЮБОВІ
З Божого б напитися ковша.
ЛЮди БОга ВІдають — ЛЮБОВІ
Не знайдеш початку і кінця.
ЛЮди БОга ВІдають — ЛЮБОВІ
Завдяки вистукують серця,
ЛЮди БОга ВІдають — ЛЮБОВІ
Не кажи нічого, не кажи,
ЛЮди БОга ВІдають — ЛЮБОВІ
Просто гарний вчинок покажи.

Є І БУДЕ В УКРАЇНІ
Є і буде в Україні і щастя, і воля,
До Господніх істин прагне спільна наша доля!
У молитві, у любові, у душевній вірі
Кожну мить летять до Бога українські мрії!

Під тризубом благородним й прапором свободи
І живуть, і будуть жити, з гідністю народи!

Цій землі благословенній в благозвучній мові
Є і буде щира вдячність у думках і в слові.
Кожне серце Україна — наша рідна мати —
Зігріває у любові й буде зігрівати!

Під тризубом благородним й прапором свободи
І живуть, і будуть жити, з гідністю народи!