Правда і тільки правда — таким було його краєзнавче кредо

ПРО НЕЗЛАМНОГО КРАЄЗНАВЦЯ І ПЕДАГОГА ГРИГОРІЯ ЮХИМОВИЧА ХРАБАНА
Сам активно співпрацював із видатними вченими колишнього СРСР — А.Г.Брайчевським, В.В.Грабовецьким, В.С.Кропоткіним, Е.А.Симоновичем, Є.В.Махно, В.Т.Пашуто, О.С.Компан, В.В.Мавродіним, Ф.Т.Шевченко, П.М.Шморгуном і письменниками К.К.Грибом, Л.Й.Смєлянським, М.І.Сиротюком, В.Т.Титаренко, І.В.Шпитковським». Сьогодні доцент В.В.Сокирська працює проректором Уманського педагогічного університету імені Павла Тичини.
Досліджуючи біографію і подвижницький труд на благо науки нашого земляка, я поцікавився оцінками його, як людини і науковця, у колег із Уманського краєзнавчого музею під час свого перебування в Умані у липні 2015 року, тому вважаю за необхідне навести їхні висловлювання. Директор краєзнавчого музею Ю.В.Торгало: «Г.Ю.Храбан був унікальною людиною. Він зумів заохотити своїх колег до праці, тому що сам працював дуже багато. Не терпів лицемірства, був принциповим і об’єктивним. Чи помилявся Григорій Юхимович у своїх статтях? Певно, що так. Можливо, він не мав змоги володіти тим матеріалом, що нині володіємо ми. Нині дехто хоче заробити собі сумнівний науковий капітал, обсмоктуючи його незначні наукові помилки. Проте наукова цінність розвідок Храбана залишається й на сьогодні великою».
Т.І.Гай, завідуюча художньою картинною галереєю краєзнавчого музею: «Після свого приїзду із заслання Григорій Юхимович якось дуже подружився з моїм татом Гергелем Іваном Миколайовичем, який працював власним кореспондентом Черкаської обласної газети по Уманському регіону. Може, тому що мій батько також любив краєзнавство і залюбки писав про місцевих дослідників старовини та історичної минувшини. Григорій Юхимович залишився у моїй пам’яті інтелігентною людиною, він скрупульозно досліджував виявлені факти і лише за наявністю їх ряду робив свої висновки. Часто консультувався з професорами — знавцями у галузі історії та археології — з Москви і Києва, друкував у наукових збірниках Академії Наук СРСР та УРСР свої праці. Вдома у нього була досить велика бібліотека спеціальної наукової літератури російською, польською, французькою та англійською мовами. Було чимало і художньої літератури. Ми часто заходили родиною до Храбанів додому, особливо після смерті мого батька Івана Миколайовича. Другий його син помер у Москві, там він мешкав і працював. Наскільки я знаю, онуків подружжя Храбанів також не мало.
Н.В.Нагорна, старший науковий працівник, головний зберігач фондів краєзнавчого музею: «Я хочу відмітити вимогливість, критичність, педантизм, навіть прискіпливість і ретельність у роботі Григорія Юхимовича. Працюючи двадцять з лишком років над своєю книгою «Спалах гніву народного», він дуже тяжко її видавав, очевидно, не всім на той час подобалися деякі висновки, зроблені дослідником Коліївщини у книзі».
Старший науковий працівник музею В.М.Давитдюк: «Значення наукове і краєзнавче опублікованих праць Григорія Юхимовича і сьогодні важко переоцінити. Тому викликає подив і гнів намагання деяких «вчених-дослідників» заробити на незначних похибках вченого собі сумнівний науковий капітал. Так, один із таких авторів, якийсь Р.З., у п’ятому випуску збірника наукових праць, виданому 2012 року Уманським педінститутом, на 13 сторінках доводить помилкове твердження Г.Ю.Храбана щодо давності утворення міста Умані. Звичайно, що помилявся і Храбан. Але такій похибці присвятити стільки сторінок — це нагадує, швидше, не наукову суперечку, а намагання поквитатися із мертвим вченим. Ми з Храбана не робимо бога, але й не хочемо, аби ображали таким чином його пам’ять. Він цього не заслужив ані своїм життям, ані роботою в музеї, ані громадською діяльністю, ані науковими працями».
Насамкінець не можу не згадати про лист краєзнавця з Тернополя Валерія Дідуха. Він писав: «Пане Валентине, дуже вдячний Вам про згадування мого, надзвичайно обдарованого дядька, Григорія Храбана. Він був небіжом мого діда — Василя Храбана, а його син Олег був вченим секретарем Українського історичного клубу у Москві і професором Українського Московського університету, а також свого часу керував історичною секцією при товаристві «Славутич», очолюваного космонавтом Павлом Поповичем. Спогади Григорія Юхимовича Храбана про свій життєвий шлях «З Леніним у серці в сталінських катівнях» видав після його смерті син Олег. Відносно того, чи помер Олег Юхимович, я не знаю, відомо те, що декілька років тому йому виповнилось 92 роки. А описи перебування Григорія Юхимовича у таборах, думаю, не поступаються Солженіцинським. Я про свого дядька згадував у книжці «Ярунщина» (2011 р.), яку відіслав і у Молодьківську школу, та й досі я не бачив, щоб у ній згадували про відомого вченого, археолога, справжню людину. Ось так у деяких місцях проходить виховання патріотів України. Знищено генофонд нації, і у цьому полягає трагедія чи горе України. Ще раз дякую — В.Д.».
Краєзнавці Звягельщини підготували клопотання до районної ради щодо увічнення пам’яті вченого-краєзнавця Храбана Григорія Юхимовича в меморіальній дошці та назві однієї із вулиць села Великий Молодьків. Пам’ять про нього буде увічнена також у збірнику «Славетні імена Звягельської землі», що нині готується до друку.