Правда і тільки правда — таким було його краєзнавче кредо

ПРО НЕЗЛАМНОГО КРАЄЗНАВЦЯ І ПЕДАГОГА ГРИГОРІЯ ЮХИМОВИЧА ХРАБАНА
Храбан Григорій Юхимович народився 9 травня 1902 року у селі Великий Молодьків Пищівської волості Новоград-Волинського повіту Волинської губернії (тепер Житомирської області). У великій родині було чотири сини (Григорій був молодший) та три доньки. Батько Юхим Мартинович Храбан (помер у голодному 1933 році) та мати Марфа Василівна (померла у 1919 році) походили з родини кріпосних селян, але мали міцне середняцьке господарство: до 15 десятин землі, хату, господарчі споруди, 6-7 коней, 8-9 корів, кінну молотарку, соломорізку та інший сільськогосподарчий реманент. Вочевидь, стали справжніми хазяями після Столипінської реформи початку ХХ століття. Допомагаючи батькам, їхні діти намагалися отримати відповідну на той час освіту.
Особливу наполегливість проявив Григорій. Три роки навчався він у сільській церковно-приходській школі (з 1909 по 1912 роки), потім — у двокласному Пищівському училищі у волосному центрі (1913-1914 pоки), (воно було відкрито ще в кінці ХІХ століття місцевим меценатом Чечетом як училище ремесел, але стало основою для підготовки багатьох тодішніх вчителів ЦПШ та шкіл грамоти в повіті — В.В.), далі — у вищому Новоград-Волинському початковому училищі (1915-1916 роки), яке з початком Першої світової війни було евакуйоване разом із жіночим вищим початковим училищем до міста Миколаєва. Туди поїхав і юний Григорій, аби закінчити міністерську школу. У 1917 році юнакові родичі допомогли виписати з Петрограда посібник товариства «Благо» — «Гимназия на дому», — і він самотужки почав опановувати навчальний курс підготовчого класу міської гімназії. Вивчав латинь, французьку й німецьку мови, готуючись до вступу у Новоград-Волинську чоловічу гімназію, у якій старанно навчався з 1918 по 1920 рр. Під час навчання активно долучався до роботи у молодіжній організації місцевої «Просвіти», виступав в українських п’єсах місцевого драматичного гуртка, під керівництвом гімназійних вчителів-українців записував перекази, казки, легенди, байки, історичні вірші та думи у місцевих селах. У гімназійні роки брав участь не лише у роботі драматичного гуртка, а й художньому оформленні деяких заходів просвітян.
Про ті події Григорій Юхимович згадував у своїх нотатках «Спомини»: «В 1920 році надходили роковини народження Т.Г.Шевченка. Наше місто було окуповане білополяками: черговий продаж Петлюрою України. В міському «театрі» Звягеля готувався вечір. Мені, зеленому хлопчакові, доручили підготувати доповідь. Я її написав. Шкільне начальство переглянуло її, погодилося. (Новоград-Волинська міська чоловіча гімназія була на той час об’єднана з жіночою, закінчила своє існування як «старорежимний» навчальний середній заклад після визволення міста військами Червоної Армії і встановлення у місті радянської влади. — В.В.). Але коли я виступав, я не читав по писаному. Доповідь перемінилася: свої слова так перемежував із уривками віршів Кобзаря, що вийшла майже віршована доповідь словами самого Шевченка, який закликав сталити обух проти гнобителів народних. Попало там і ляхам.
Організатори вечора не на жарт переполошилися. Не за мене, а за себе. Не встиг закінчитися мій виступ, а мені порадили непомітно зникнути із зали.
Сподівалися, що мені не уникнути арешту, хоч я ще був неповнолітнім. Оце тоді й прибігла Маруся (майбутня дружина Г.Ю.Храбана — Марія Василівна Кашубська, яка також навчалася в міській гімназії) додому з плачем. Тільки, видно, на вечорі все ж не знайшлося продажної душі, хоч і зала була переповнена. Все зам’ялося».
До Червоної армії Григорій не був призваний, — медична комісія виявила в нього туберкульоз легенів. Самостійну роботу Григорій Юхимович після лікування розпочав згодом як учитель німецької мови Ярунської семирічної школи Жолобенської волості, а потім працював завідуючим сільськими початковими школами у селах Середня Деражня, Великий Молодьків Новоград-Волинського повіту Волинського округу. Тут він вступив до комсомолу. 2 лютого 1922 року Григорій Юхимович одружився з ровесницею, вчителькою природознавства та української мови Ярунської школи Кашубською (Кошубською) Марією Василівною, з якою був знайомий ще з гімназійних років. Невдовзі молоді педагоги стали батьками двох синів: Олега (народився 1923 року) та Владлена (1925 рік). З 1921 по 1925 рік Григорій Юхимович навчався заочно у Всеукраїнському інституті народної освіти
(м.Харків), хоча було нелегко поєднувати роботу із навчанням. У своїй книзі «Ярунщина з середини ХVI — до середини ХХ століття» дослідник і краєзнавець Валерій Дідух згадує: «Тоді, на початку 20-х років, завідувачем Ярунської (семирічної — В.В.) школи був Григорій Юхимович Храбан, двоюрідний брат матері автора книги Марії Василівни, у майбутньому — відомий історик, археолог і краєзнавець Черкащини, багатолітній в’язень сталінських таборів, автор книжки «З Леніним у серці у сталінських катівнях». Він викладав німецьку мову, а його дружина Кашубська Марія Василівна — природознавство та українську мову».
У зв’язку з адміністративною реформою (були ліквідовані волості і повіти) та успішним керівництвом школами на Звягельщині Григорія Юхимовича було переведено до Коростеньського округу, де протягом 1924-1928 pоків він працював окружним інспектором районного відділу народної освіти, згодом переведено на роботу завідувачем Коростеньської школи №1, де він працював з 1928 по 1931 рік.
Марія Василівна теж плідно працювала на освітянській ниві учителем, обиралася делегатом Всеукраїнського та Всесоюзного учительських з’їздів.
У 1923 році Григорія Юхимовича, молодого комсомольця, прийняли кандидатом, а у липні 1926 році — членом КП(б)У. Про цей період він так згадує у своїй автобіографії: «Мені доводилося інспектувати вчителів із університетською освітою, а я закінчив тільки середню школу. Так, за 8 років після закінчення гімназії я встиг багато у підвищенні освітнього рівня, але мені це необхідно було оформити документально. Проте, робота в ОкрІНО була пов’язана з безперервними роз’їздами по округу, територія якого майже дорівнювала сучасній Черкаській області. Якщо взяти до уваги транспорт того часу, в мене не було фізичної можливості виконувати завдання заочного педінституту. Моє прохання задовольнили, 13 березня 1928 року мене було переведено завідуючим 7-річки в м.Коростені...». (Храбан Г.Ю. До 100-річчя з дня народження. Збірник статтей та матеріалів).
1931 року Григорій Юхимович заочно закінчив курс Київського Інституту соціального виховання (тепер Київський державний педагогічний університет ім. Драгоманова). У цей період він призначається завідуючим кабінетом політичної освіти Коростенського райкому партії та читає лекції з політичної економії та філософії в окружній радпартшколі. У 1932 році Григорія Юхимовича прийнято до заочної аспірантури столичного Харківського інституту червоної професури (Всеукраїнська асоціація марксистсько-ленінських інститутів) на відділення філософії, який проте ліквідували через рік тодішні керівники радянської України. Втім, Григорія Храбана невдовзі обирають членом Коростенського райкому партії, він стає завідуючим відділом культурно-пропагандистської роботи Коростенського РКП.
Про цей період свого життя читаємо у автобіографічній книзі Г.Ю.Храбана «Спомини», виданій після його смерті. «На Поліссі, де я тоді працював, хоч і був недорід, але менший. Проте жити було трудненько. А я ж був членом бюро і завкультпропом райкому партії і теж на собі добре це відчував. Кандидат партії Жулінська з партійного осередку залізничної станції Коростень написала тоді листа до Сталіна. Вона скаржилася, що її чоловіка, позапартійного, звільнили з роботи і не може добитися вона на місці відновлення несправедливого наказу. Та в своєму листі написала вона не тільки про скривдження чоловіка. Розказала, як стало трудно жити, про нестачу хліба та інших харчів. Зачепила політику і сказала: «Коли був живий Ленін, життя йшло на краще, а тепер, коли на чолі партії стоїть він, Сталін, жити стає з кожним роком гірше».
Листа переслали до Коростенського райкому партії і доручили добре розібратися з написаним.
Скликали збори комуністів залізничного вузла. Прочитали листа Жулінської до Сталіна» — «Ворожа вилазка. Наклеп на вождя! Жулінській — не місце в партії!».
Так говорили один за одним усі, хто виступили на зборах, І нікому не прийшло в голову, що, може, по-іншому варто було б глянути на написане Жулінською. Збори виключили її з партії.
До Сталіна пішов другий лист Жулінської. «Написала я вам про неподобства, які бачу навкруги себе. Писала не комусь із-за кордону. І ось наслідки мого листа до вас: тепер уже я позапартійна. З часу на час чекаю, що з роботи мене теж потурять».
У другій половині грудня телеграфіст залізничної станції приймав урядову телеграму: «Станція Коростень зпт Жулинской тчк ваше второе письмо получил тчк не волнуйтесь тчк правда пробъет себе дорогу зпт виновный понесет наказание Сталин».
Не встиг дочитати телеграфіст підпису, а вже шукав способу, як би залишити телеграф і занести телеграму адресатові. Тільки кидати апарат… Насилу впросив одного робітника віднести. А була глупа ніч.
Незабаром до Коростеня приїхав з київського облКК працівник. Знову — партійні збори залізничників. Прочитали другого листа Жулінської і лист Сталіна до облКК. В ньому говорилося про абсолютно неприпустиму розправу з Жулінською... Замість того, щоб терпеливо розтлумачити людині, яка не все правильно розуміє, — її покарали. А яка може бути кара, тяжча за виключення з партії? Неподобства, про які писала Жулінська, треба виправити, а винних у розправі покарати.
ОблКК винесла після цього догану всьому складу бюро райкому, а заворгові Воробйову, який тоді виконував обов’язки секретаря, бо секретар Янковський був у відпустці, заборонили протягом двох років займати відповідальні посади в партійному апараті. (Завідуючі оргвідділами райкомів та міськкомів партії на той час опікувалися, як правило, партійними організаціями великих залізничнх станцій — В.В.).